Потішився тому, як Кемерон наклав біблійну історію про Авраама, що приносить в жертву сина, на культ Богині Ейви та засумував, що сценарій й далі обертається навколо ідеологем та фетишів світу, якого вже не існує.
Історія неодноразово доводила: там, де церква служить не Богові, а владі, народ завжди платить за це свободою й кров’ю. Роками українцям нав’язували «пушкіних», «достоєвських» і «лєрмонтових» з одного боку, та «нєвських», «царів» і «муромців» — з іншого. Усе це стало ідеологічною підготовкою до війни, у якій ці ж наративи використовують для виправдання вбивств українців.
