«Золота акція» УАПЦ або Зоряний час митрополита Андрія

 

 

Українська Автокефальна православна церква довший час знаходилась на маргінесі Православія. Не визнана міжнародними центрами Східної Ортодоксії, на довгий час відсунута Патріархом Філаретом на другий план у політично-церковних розкладах, адміністративно розділена між митрополитами – Львівським Макарієм (Мелетичем) та Івано-Франківським Андрієм (Абрамчуком) – УАПЦ тепер, перед виборами виступає ледь не єдиною «темною конячкою» церковно-електорального поля та «золотою акцією», з аяку змагаються декілька політичних сил, які намагаються здобути голоси виборців на Заході і в Центрі України.

Це сталося тому, що інші православні церкви України опинились у системній кризі і підпали під жорсткий «патронат» теперішньої влади. Для того, щоби зрозуміти, я це сталося, потрібно трошки історії.

 

 

Історія перша: «кадровий пат» в УПЦ МП

 

Хвороба Київського митрополита Володимира (Сабодана) та передчуття змін настроїв в УПЦ МП восени минулого року змусило Московський Патріархат змінити схему зведення на Київський престол зручної для Москви фігури. Попередня (літа минулого року) схема передбачала, що вакантну посаду митрополита Харківського займе довірена особа Кирила І, керівник Відділу зовнішніх зв’язків РПЦ митрополит Іларіон (Алфеєв). З Харківського трону він згодом мав пересісти на Київський.

Те, що Київський митрополит у вересні минулого року призначив керуючим ключовою Харківською єпархією вихідця з Львівської області архієпископа Онуфрія (Легкого), було сприйнято у Москві як свідчення того, що Сабодан приняв остаточне рішення у справі спадкоємця на користь 42-річного архієпископа Переяслав-Хмельницького і Вишенського Олександра (Драбинко), знаного прибічника автокефалії.

 Фактично, в УПЦ МП в кінці 2011 року недвозначно окреслилась антимосковська група «автокефалістів» у складі архієпископа Олександра (Драбинко), його земляка (як і Драбинко, родом з Корецького району Рівненської області) митрополита Дніпропетровського і Павлоградського Іринея (Середнього), архієп. Онуфрія (Легкого) та відвертого прибічника автокефалії УПЦ митрополита Черкаського Софронія.

У цій ситуації схема введення до складу Синоду УПЦ МП Іларіона (Алфеєва) стала неможливою і Москва вимушена була зробити ставку на одного з діючих українських митрополитів.

Московський передстоятель вибирав з двох сідоглавих старців: перестарілого та скромпометованого своїми політичними пріорітетами митрополита Одеського Агафангела та 67-річного митрополита Буковинського Онуфрія (Березовського), якого вважають прибічником церковних ультраконсерваторів. Щоправда, відомо, Онуфрій свого часу увійшов у протистояння з Алексієм ІІ, не підтримавши його указу про розстриження єпископа Діоміда. Але ж інші позитивні для Москви фактори переважують цей епізод. Онуфрій, зокрема, вже два десятиліття року є особистим ворогом Філарета, він неодноразово ставив під сумнів блискавичну кар’єру Драбинко (котрий за 5 років з мирянина став архієпископом), та виступав проти всіх видів і форм автокефалії.

У січні 2012 року Агафангел здійснив відомий «фальстарт», змусивши Синод визнати його «першим серед рівних» українських митрополитів. Можна припустити, що Одеський митрополит не сподівався на одужання Володимира (Сабодана) і допустив фатальну (як для церковної традиції) помилку – намагався зайняти трон передстоятелі за життя діючого і без його на те згоди.  

Після одужання митрополита Володимира восени обидва ворогуючі табори змушені були відступити, а найбільш «прохідною» на трон Київського митрополита стала компромісна (але не визнана на Сході) фігура ректора Київської духовної академії  Антонія (Поканича). Здається, в УПЦ МП намітилась патова ситуація, у якій владні політики можуть грати на протиріччях і фактично використовувати провладні симпатії східноукраїнських митрополитів на свій розсуд.

 

 

Політичний кульбіт Філарета (Денисенко)

 

Ще на президентських виборах 2010 року позиція УПЦ КП була однозначно «біло-сердешною». Співи церковних хорів вкупі з архиєреєями на Софіївській площі у переддень виборів запам’ятались багатьом. Але вже у вересні минулого року передстоятель самопроголошеного Київського Патріархату несподівано підтримав уряд Азарова у торгівельних війнах з Росією. Пізніше Філарет декілька разів заявляв, що Янукович стає «все більше українським» президентом. Ці демарші не залишились непоміченими і навесні відбулась зустріч Денисенко з Віктором Федоровичем. З цього моменту регіонали (які до того взагалі не помічали такої конфесії як УПЦ КП) та філаретівці вступили у період «перезавантаження відносин».

Знаючі політологи заговорили про те, що опозиція втрачає поважний ресурс впливу на електорат. Хоча окремі священики Київського Патріархату й досі симпатизують ув’язненій ЮВТ, про системну підтримку Об’єднаної опозиції з боку УПЦ КП можна на певний час забути. Старіючий Філарет, судячи з усього, подумує про те, яка доля чекає на його дітище після того, як він відійде на Суд Божий. За двадцять років існування Київського Патріархату ця конфесія так і не змогла досягнути «точки неповернення». Ані візити до Фанару київських інтелектуалів, ані сізіфові зусилля Ющенка не привели до «конфесійної легалізації» Патріархату. Досі для більшості православного світу це «церковно-політичне утворення» не набуло благодатної законності.

Без такого авторитетного (і авторитарного) лідера як Філарет і при недружньому ставленні влади, УПЦ КП ризикує розвалитись на декілька ворогуючих між собою «патріархатиків», майнові розборки яких використовуватимуть для «прискореної ліквідації» церковного спадку ФІларета. Чому, зрозуміло, аплодуватиме і Москва, і УПЦ МП, і ще кілька зацікавлених сторін.

Тому Філарет намагається встигнути «легалізувати» своє дітище хоча б на рівні українських політичних еліт. Як реаліст, він розуміє, що ані «біло-сердешні» ані «помаранчеві» вже не підпадають під означення повноцінної еліти й навряд чи колись повернуть собі втрачені позиції. Тому він, «зціпивши зуби», йде до колишніх ворогів. І ще більш звужує церковне «поле уможливлення» для опозиційних сил.

 

 

«Золота акція»

 

За межами владного впливу зі всього православного світу залишається тільки УАПЦ. Вірніше, окремі острови строкатого єпархіального архіпелагу з назвою «Автокефальна церква». Тому що, насправді, єдність цієї конфесії (яку злі язики називають «зібранням заборонених у служінні священиків») навіть назовні виглядає ефемерною. Найбільшим островом архіпелагу керує Івано-Франківський архієрей у сані митрополита кир Андрій (в миру Степан Абрамчук). За іронією невідомих сил, його кафедральний собор й досі франківські старожили називають «музеєм атеїзму».

Саме на цього ієрарха орієнтується більша частина впливових та «ресурсних» пресвітерів, які виступають під хоругвами УАПЦ, та відповідно, їхні парафіяни, які з наближенням 28 жовтня все більше підпадають під визначення «електорату». Тому на острів починається паломництво різних партійних босів, мажоритарних висуванців політсил та самовисуванців.

УАПЦ може за один сезон надолужити згаяне і обійти УПЦ КП в перегонах на звання «опозиційної церкви». Що, безумовно, змусить і політологів і ЗМІ по іншому ставитись до «автокефалів», на яких раніше вони дивилися «як на мале пиво». Слабенька адміністрованість УАПЦ може зіграти тут позитивну роль. Адже там, де немає чіткої вертикалі влади, немає і чіткої відповідальності ієрархів за дії своїх парохів. Тому можна «покласти яйця в різні кошики» і стати «своїми» одночасно в кількох політичних тусовках (навіть з протилежними ідеологіями).

Подейкують, що процес вже почався. Що в деяких парохіях всечесні отці вже визначились зі своїми політичними симпатіями. Хто зна, можливо у цьому є доля істини.

Отже, перед УАПЦ відкривається поле небачених можливостей. Зорати і засіяти його – це вже справа фортуни та здатності за короткий термін досягати вершин.

 

Аналітична група «Фіртка-Магус»

 

 


Коментарі (2)

знаємо! 2012.08.13, 17:27
незрящі парафіяни щиро люблять своїх парохів і нестимуть дещицю гривневу до карнавки а голоси туди куди скаже отець. а він скаже за чуднова або гдичинського. нема на те ради бо ж богобоязнені
tres 2012.08.15, 01:14
Який філарет - отой біглий чернець михайло денисенко? а хтовід нього іншого сподівався?
11.07.2026
Ігор Бартків

Цього тижня The Economist віддав обкладинку одному з найбагатших росіян і провів із ним майже 60 годин у розмовах.

186
07.07.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Ірина Онищук розповіла, чому театр сьогодні став своєрідною терапією, як війна змінила глядачів і самих митців, що найчастіше турбує військових після повернення з фронту та чому віра в людей залишається її головною опорою.

704
03.07.2026
Олександр Мізін

Корупційна схема чи «ринкова реальність»? Поки МВФ наполягає на підвищенні тарифів для населення, монополісти отримують надприбутки.  

2038 1
30.06.2026
Вікторія Матіїв

«Іван пішов воювати, бо для нього це було питання честі й відповідальності. Він не зміг залишитися вдома, коли країна потребувала захисту», — згадує Тетяна Майка свого чоловіка, полеглого захисника Івана Майку.

3115
24.06.2026
Тетяна Ткаченко

Коли у 2014 році загинув її двоюрідний брат Петро Остапчук, Надія Довганюк зрозуміла, що хоче бути поруч із тими, хто переживає біль війни. Попри стереотипи та недовіру, вона стала першою жінкою-капеланкою в Українській греко-католицькій церкві.

2590 2
15.06.2026
Вікторія Матіїв

В інтерв'ю журналістці Фіртки Мирослава Полатайко розповіла про свій шлях у професії, роботу за лаштунками театру, народження ролей і те, як війна змінила відчуття сцени.

5356

Закупівлі, відбудова, регіони і роль бізнес-мереж у тому, щоб публічні гроші працювали на спроможність, а не лише на звітність.

470

Коли людина вперше заходить до православного або греко-католицького храму, тобто храму східного візантійського обряду, то її погляд майже завжди зупиняється на священникові.

633

З приходом у вересні 1939-го на Гуцульщину нової, ще не знаної робітничо-селянської влади почались нові проблеми. Точніше ті ж клопоти, що були й за Польщі, але які тепер вирішувані по-новому.

1106
08.07.2026

Багато людей під час застуди п'ють гарячий чай із медом, вважаючи його одним із найкращих домашніх засобів. Мед справді містить біологічно активні речовини, однак фахівці радять не додавати його в окріп.

8453
03.07.2026

У наші дні вуглеводи є "ворогом", а деякі "експерти" пропагують продукти з високим вмістом жирів. Якщо у вас високий кров'яний тиск, то не обов'язково жертвувати вуглеводами.  

10925
30.06.2026

Замість обмежень, радять зважати на контекст, баланс у раціоні та якість продуктів.  

5311
08.07.2026

У вівторок, сьомого липня, Хресто-Воздвиженський Манявський чоловічий монастир — Манявський скит — відзначив храмове свято, День пам’яті своїх засновників — преподобних Іова та Феодосія Манявських.

702
06.07.2026

У Погоні на Івано-Франківщині відбувся XVII Міжнародний з’їзд Апостольства Матері Божої Покровительки Доброї Смерті. Паломники зібралися на спільну молитву за мир в Україні, взяли участь в Архієрейській Божественній Літургії та вшанували пам'ять полеглих захисників.

559
04.07.2026

Священник наголошує: християнство завжди існувало як спільнота, а не індивідуальна релігія.

22623
29.06.2026

Родини військових, які втратили близьких або чекають звістки про зниклих безвісти, найчастіше шукають не простих відповідей, а підтримки.  

919
07.07.2026

Палац Потоцьких — не лише пам’ятка архітектури в центрі Івано-Франківська. Це живий культурний осередок, де історія, наука, мистецтво та креативні ініціативи переплітаються у щоденній роботі простору.

5445
03.07.2026

Президент Польщі Кароль Навроцький (колишній боксер і сутенер, яким його називають політичні опоненти) нещодавно очолив рейтинг довіри серед польських політиків із рекордними 54,8%. 

1080
26.06.2026

Законодавча пропозиція щодо об'єднання Румунії з Молдовою, була схвалена румунською Палатою депутатів без голосування завдяки завершенню терміну розгляду ініціативи.  

1079
18.06.2026

Ухвалені Верховною Радою зміни до Бюджету-2026 дозволять суттєво розширити програми соціального захисту для військовослужбовців.

1350
16.06.2026

Баланс на фронті змінився на користь України, а час більше не працює на Володимира Путіна, — переконаний американський політолог та колишній посол США у РФ Майкл Макфол. Також він наводить вісім ознак того, що Росія програє свою війну.  

1641