Болгарська жінка подарувала хлопцю з Івано-Франківщини вісім ампул Блеоміцину і шанс на повноцінне лікування.
Вони ніколи не зустрічалися й навіть не були знайомі. Звичайний, зі слів медиків, препарат, якого раптом забракло, не могли придбати в Україні. Він був конче потрібен за кілька днів. І його таки знайшли люди доброї волі через мережу Фейсбук.
До 16 років Андрій навіть не знав дороги до лікарні. Та певного дня підлітка шокували діагнозом.
Марія Сенів, мама хворого хлопця:
- Це був лімфогранулематоз, лімфома Хочкіна - захворювання лімфатичної системи, онкологічне захворювання.
Що то таке, хлопець прочитав в інтернеті. Це він сьогодні усміхається. А тоді було не до сміху.
Андрій Сенів, хворий:
- Ну я не знаю як пояснити... шок.
Далі - тривала хіміотерапія. Утім через два місяці - знову приголомшлива новина. Закінчився важливий протипухлинний антибіотик Блеоміцин.
Марія Сенів, мама хворого хлопця:
- Його не було ніде в Україні повністю, ми обдзвонили знайомі, родичі, аптеки, дзвонили куди могли - ніде.
Шукали препарат і медики. Якби його не впорснули, лікування б не закінчили, і був би ризик рецидиву захворювання. А Блеоміцину тоді в Україні не було взагалі.
Алла Іваненко, завідувачка відділу онкогематології Івано-Франківської обласної дитячої лікарні:
- Не в кожній онкогематології він приміняється. Він приміняється суто при якомусь діагнозі. Існує державна програма, ми їх отримуємо, майже в повному обсязі, є обласна програма, просто може бути той стан перереєстрації, коли, наприклад, його немає місяцями, може не бути півроку препарата звичайного, доступного препарата, і це є проблема, а нам треба його сьогодні і вже.
Вікторія випадково натрапила на потрібне оголошення на інтернет-форумі спільноти онкохворих. Ліки продавала жінка, яка купила їх для свого батька.
Вікторія Топал, волонтерка:
- І жінка каже - я не встигла врятувати свого тата, я їх чекала місяць в Туреччині, вони були в Туреччині замовлені. І в мене лишилось вісім ампул, я вам дарую. Якщо це комусь допоможе, я буду щаслива.
Привезти ліки в Україну було ще складніше, ніж їх знайти. Міжнародна кур'єрська служба могла доправити за два тижні, а треба було - за чотири дні. Та зрештою дали раду. Блеоміцин разом із сертифікатами якості вирішили везти самотужки. Більш як за 900 кілометрів.
Вікторія Топал, волонтерка:
- Вирішили, що чоловік зранку поїде на болгарський кордон в Русе, буде чекати до кінця, поки ці ліки не переправить. Мій чоловік бере термос кави, бере ці ліки і їде 5 годин на цей кордон.
Врешті пригоди закінчилися щасливо - препарат привезли в потрібний час. Тепер хлопець продовжує курс. Медики підбадьорюють свого пацієнта, мовляв, ще гулятимуть на його весіллі. А сам він вдячний усім, хто так підтримав його у скруті.
