Прикарпатець Володимир Третяк допомагає українським військовим ще з 2014 року. Під час Революції Гідності він долучався до виготовлення щитів і збору пляшок для коктейлів Молотова. Згодом допомога війську стала невіддільною частиною його життя, а після початку повномасштабного вторгнення майстерня Володимира перетворилася на місце, де ремонтують пошкоджені бойові автівки.
Тут ремонтують автомобілі, пошкоджені дронами та мінами, працюють допізна, шукають кошти на запчастини й відкладають комерційні замовлення, якщо військовим терміново потрібна допомога.
Про те, як змінювалася волонтерська діяльність із початком повномасштабної війни, з якими труднощами доводиться стикатися та чому допомога війську стала для нього особистим обов’язком, Володимир Третяк розповів журналістці Фіртки.
Володимир Третяк уже понад два десятиліття працює як підприємець. За його словами, власну справу він розпочав приблизно у 2000 році. До повномасштабної війни все було звичним: він розвивав майстерню, купував інструменти, удосконалював навички й поступово розширював свої можливості.
«До 22-го року працювали, розвивалися, щось докуповував я, якісь там інструменти, якось удосконалював свою майстерність. Ну, як звичайно, як усі нормальні підприємці, щось робили», — пригадує Володимир.
Однак допомагати війську він почав задовго до 2022 року. Перші такі кроки зробив ще під час Революції Гідності.
«Це не то, що ідея. Це, як сказати, ще після 2014-го року. Ми ще навіть допомагали при Революції Гідності. Ми ще тоді якісь щити вирізали, якісь пляшки збирали, аби ці суміші робили для коктейлів Молотова», — розповідає чоловік.
Згодом, коли війна вже тривала на сході України, виникла потреба допомагати з ремонтом автомобілів. Однією з перших машин, до ремонту якої долучився Володимир, був Fiat. Автомобіль за власні гроші придбав один із місцевих підприємців для своїх побратимів.
«У 2014-му році ми йому допомогли трошки зробити. Ось це була моя сама перша така машина», — згадує волонтер.
Пізніше майстри виготовляли пічки для українських військових, які перебували в окопах на Донеччині. Тоді допомога ще не була такою масштабною, як після початку повномасштабного вторгнення, однак Володимир уже розумів, що може бути корисним завдяки своїм умінням:
«Для мене це не привід для вдячності, а обов’язок кожного, хто має можливість підтримувати військо».
Від протитанкових їжаків до ремонту автомобілів
Коли в лютому 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Володимир разом зі своєю командою почав думати, як іще можна допомогти українським військовим.
«Ми почали думати, чим можемо допомогти. Тоді треба було виготовляти протитанкові їжаки, які кидали на дороги, щоб зупиняти машини й пошкоджувати їхні колеса», — розповідає він.
Протитанкові їжаки виготовляли просто в гаражі. Володимир із командою зварював металеві конструкції та кріпив до них ланцюжки, щоб їх було зручніше переносити. Готові вироби відправляли на схід разом із гуманітарними вантажами.
«Ми виготовляли їжаки тут, у гаражі. Я і мої хлопці зварювали їх і кріпили на ланцюжки, щоб можна було переносити й перекидати через дорогу. Відправляли все на схід через нашу "Знахідку".
Туди їхали вантажівки з різною допомогою, і наші їжаки також вирушали з ними. Так ми, як то кажуть, і познайомилися зі "Знахідкою"», — пояснює Володимир.
Так майстер долучився до роботи громадської організації «Знахідка». Згодом його допомога військовим стала системнішою: команда почала готувати автомобілі до відправлення на схід.
Поєднувати комерційну роботу з волонтерством Володимиру не довелося — пріоритет визначився сам собою. Щойно з’являвся автомобіль для військових, усі інші замовлення відходили на другий план.
«Тут навіть не стояло питання, як поєднувати комерційну роботу з волонтерством. Для мене нічого особливо не змінилося, просто допомога армії стала пріоритетом.
Щойно з’являлася машина, яку потрібно було перефарбувати перед відправленням на схід, ми залишали всю іншу роботу й бралися за неї», — каже чоловік.
Підготовка автомобіля до відправлення потребує кількох етапів: поверхню зачищають і шліфують, готують до фарбування, а потім наносять фарбу. Коли часу обмаль, до роботи долучається вся команда. Бувало, що за один день майстрам вдавалося підготувати й перефарбувати дві машини.
«Ми всі разом бралися до роботи, передавали одне одному інструменти, шліфували поверхні. Підготовка дуже важлива, адже потрібно все перетерти, щоб фарба добре трималася.
Потім перефарбовували. Бувало навіть, що за один день вдавалося перефарбувати дві машини», — пригадує Володимир.
Робота часто затягується до вечора, а іноді й до ночі. Проте навіть це не стає перешкодою для допомоги військовим.
«Так, звичайно, як і всі, коли не встигаємо, то доробляємо й уночі. Але не звертаємо на це уваги, бо так треба», — говорить він.
Маленька команда, яка стала справжньою командою
У майстерні Володимира немає великого колективу. Йому допомагають похресник дружини, син, до роботи часом долучався й другий син, а також товариш. Коли виникає потреба, усі збираються й беруться до справи.
«Один із хлопців, які мені допомагають у моїй маленькій команді, — похресник моєї дружини. Також допомагає мій син, долучався й другий син, а ще один друг. Коли була робота, ми всі збиралися й робили. Так працюємо й досі», — розповідає Володимир.
За його словами, війна не лише об’єднала цих людей навколо спільної справи, а й допомогла сформувати справжню команду. Коли роботи з автомобілями для військових ставало багато, Володимир навіть пропонував хлопцям оплату зі своїх коштів. Однак вони відмовлялися.
«Бувало, що роботи для війська було багато, і я казав: "Хлопці, дивіться, роботи чимало. Давайте я вам щось заплачу зі своїх коштів". Але ніхто ніколи не хотів брати гроші.
Власне, під час війни ми й сформувалися як команда. Це гарна команда — невелика, але дружна. Вона є частиною "Знахідки"», — каже чоловік.
Команда Володимира — частина ширшої спільноти майстрів, які допомагають військовим у межах громадської організації. Кожен долучається до роботи відповідно до своїх умінь і навичок.
«У нас спільна командна робота, разом із хлопцями. Наша громадська організація об’єднує майстрів. Практично всі брошнівські майстри залучені до роботи "Знахідки". Усі відгукуються, допомагають, і кожен робить те, що вміє», — пояснює Володимир.
Серед майстрів він згадує Ігоря Марчука, якого називає фахівцем з автомобільної електрики. Роман Вороняк працює з двигунами, а іноді й із кузовами. Роман Боринець — універсальний майстер: може працювати під автомобілем, ремонтувати нижню частину, підварювати рами. До окремих робіт долучається й сам Володимир.
Є й допомога з Калуша. Володимир згадує СТО «Mers-Auto» Романа Саганюка, де також ремонтують автомобілі для військових, зокрема працюють із кузовами та двигунами.
«Вони зараз багато роботи роблять: ремонтують і по кузову, і двигуни, і нам допомагають по двигунах», — розповідає він.
Сам Володимир переважно працює з кузовами. Якщо автомобіль потребує складнішого ремонту, команда залучає фахівців із ремонту двигунів та автомобільної електрики. Так кожен майстер виконує свою частину роботи, а автомобіль проходить усі необхідні етапи ремонту.
Автомобілі після дронів, мін та аварій
Якщо раніше Володимир та його команда переважно фарбували автомобілі, то тепер виконують значно складніші роботи. Машини можуть надходити після влучань дронів, підривів на мінах або серйозних дорожньо-транспортних пригод. Буває, що автомобіль зазнає пошкоджень навіть унаслідок зіткнення з бронетранспортером.
«Раніше тільки фарбували, а тепер уже ремонтуємо машини після влучань дронів або підривів на мінах. Такі важкі роботи зараз. Є й менші пошкодження, але переважно роботи складні. Або після ДТП, деколи з БТРом щось зіткнулося. Ось такі важкі роботи», — розповідає Володимир.
Водночас чоловік не драматизує труднощів. Попри складність ремонтів, команда продовжує працювати.
«Але нічого, справляємося потихеньку», — запевняє він.
Стан автомобілів, які передають військовим, часто далекий від ідеального. Зазвичай це машини, які купують дешевше, щоб заощадити. Однак такі автомобілі нерідко потребують додаткових витрат — як на ремонт кузова, так і на двигун.
«Переважно в такому, плачевному, стані. Тому що машини купують дешевші, щоб багато грошей не платити. А якщо машина дешевша, то, звісно, потребує ремонту. І кузов треба ремонтувати, і навіть мотор», — пояснює Володимир.
Попри це, команда береться за різні випадки. Часом автомобіль настільки пошкоджений, що майстри спочатку навіть не знають, із чого почати.
Одним із таких випадків стала машина, яку згодом назвали «Зомбі-2». Після серйозної ДТП автомобіль мав погнуту раму й деформований кузов, а деяких його частин фактично не залишилося.
Спочатку машину відклали, адже не знали, як її відновити. Та згодом майстри повернулися до неї й узялися за ремонт.
«Таких машин було декілька. Одну з них, дуже складну, ми відклали, бо не знали, що з нею робити. Але потім прийшов час, з’явилося натхнення, і ми взялися та зробили її. Це зайняло багато часу, бо роботи було дуже багато», — згадує Володимир.
Майстрам довелося вирівнювати пошкоджені частини й відновлювати конструкцію, а деякі деталі використовувати з інших автомобілів. Капот узяли з іншої машини, фари також встановили з іншого автомобіля. У результаті вийшла своєрідна збірна конструкція.
«Ми кузов зробили, саморобний, можна сказати, бо там не було кузова. І рама була погнута — дуже сильна аварія. Ми все вирівняли, зробили капот з іншої машини, поставили фари. Такого зробили гібрида. Назвали "Зомбі-2", то була друга така із тих "Зомбі"», — розповідає він.
Після кузовного ремонту виникли проблеми з двигуном. Його також довелося ремонтувати, а на запчастини витратили чимало грошей. Вартість роботи майстри не рахували.
«Ремонт вийшов трохи дорогим через запчастини. Свою роботу ми, звичайно, не рахували. Але машина поїхала на схід. Щоправда, пізніше знову щось було з мотором, але, здається, вона й досі виконує свою роботу. Це вже десь років три», — каже Володимир.
Безкоштовна робота й допомога на матеріали
Володимир та його команда ремонтують автомобілі для військових безкоштовно. Водночас запчастини, фарбу й матеріали потрібно купувати. На це допомагають збирати кошти друзі та небайдужі люди.
«Роботу ми робимо безкоштовно. Бувають винятки, коли машина не використовується за призначенням, а військовий їздить нею у своїх потребах. Тоді робимо знижку. Але загалом робота повністю безкоштовна», — наголошує Володимир.
За його словами, друзі допомагають покривати витрати на матеріали. Коли виникає потреба, він звертається по допомогу у Facebook, а згодом звітує, на що витратили гроші та що вдалося зробити.
«Є у мене друзі, які допомагають відшкодовувати витрати на матеріали. Деколи пишу у Facebook, а потім звітую, що і де зробили. Це небайдужі люди, які постійно мене підтримують», — розповідає чоловік.
З фінансуванням ремонтів стає складніше. Нині військові іноді самі оплачують частину запчастин, однак за роботу команда грошей не бере. Коли автомобіль потрібно терміново відремонтувати й повернути на фронт, інші справи відкладають.
«Брак часу ми навіть не розглядаємо. Якщо є машина, яку треба відправити на схід, і ми знаємо, що вона принесе велику користь хлопцям та збереже життя, то питання часу для нас не стоїть.
Відкладаємо всі роботи й беремося за неї. Зараз є труднощі з коштами, але військові частково відшкодовують витрати на запчастини, а за роботу ми не беремо», — пояснює Володимир.
Для ремонту потрібні не лише гроші, а й обладнання. Зокрема, під час відключень електроенергії майстерню виручає генератор, до якого можна підключити навіть зварювальний апарат.
Його Володимир отримав від знайомого з Чехії на початку повномасштабного вторгнення. Тоді придбати потужний генератор в Україні було складно, а наявного у майстра не вистачало для зварювальних робіт. Тож він звернувся по допомогу до знайомого, який купив генератор і безкоштовно передав його в Україну.
«У мене тоді був маленький генератор, але він не тягнув зварювальний апарат. В Україні було дуже важко знайти нормальний генератор. Я звернувся до знайомого з Чехії, і він купив його та безкоштовно передав сюди», — розповідає Володимир.
Знайомий — чех, а його дружина — українка. Генератором у майстерні користуються досі.
«Мені було дуже приємно, і ми користуємося ним донині», — додає волонтер.
Зремонтували сотні автомобілів — і вже не до підрахунків
Спочатку Володимир та його команда рахували кожен відремонтований автомобіль. Коли кількість сягнула приблизно 150, підрахунки припинили. Нині чоловік припускає, що загалом вони відновили понад 200, а можливо, й близько 300 машин.
«Загалом ми рахували до 150 машин. Зараз, я знаю, більше ніж 200, може, і до 300 дотягує. Уже не рахуємо. Перші десять машин рахувалися, і тоді нам здавалося, що зробили дуже велику роботу. А потім побачили, що це ще зовсім небагато, дрібниці», — говорить Володимир.
За його словами, від допомоги військовим команда не відмовляється. Окремі роботи можуть відкласти або не взятися за них одразу, але загалом намагаються допомогти.
Важлива частина цієї роботи — доставка автомобілів на фронт і повернення тих, які потребують ремонту. ГО «Знахідка» має волонтерський автобус і лафету, якою перевозять відремонтовані або пофарбовані машини. Інші автомобілі вирушають на схід своїм ходом.
Зазвичай у дорогу вирушає колона: автобус із лафетою та автомобілем, а також дві-три машини. На сході транспорт розвозять за різними адресами, а на зворотному шляху волонтери забирають одну або дві автівки, які потребують ремонту.
«У нас є волонтерський бус, є лафета, на якій возять відремонтовані або пофарбовані машини. Переважно їдуть і своїм ходом. Наші хлопці теж перевозять їх туди.
Виїжджає бус, лафета з відремонтованою машиною і ще дві-три машини. Колона їде на схід, потім автомобілі розвозять по точках», — пояснює Володимир.
Так дорога на фронт і назад стає частиною спільної роботи: волонтери доставляють готові автомобілі та привозять ті, які потрібно відремонтувати й підготувати до наступних виїздів.
Перед поїздками волонтерка Наталія Олексюк повідомляє у Facebook про запланований виїзд на схід. Люди можуть передати пакунки, які волонтери доставлять разом з автомобілями та іншою допомогою.
Автомобілі, які ремонтують Володимир та його команда, потрібні військовим для перевезення необхідного, логістики, наближення до позицій і виконання бойових завдань. Деякі машини використовують і для розвідки. У небезпечних ситуаціях справний автомобіль може допомогти військовим урятуватися від дрона.
Тому якісний ремонт — не просто технічне питання, а й питання безпеки та життя.
«Автомобілі тепер потрібні для повсякденного життя: десь доїхати або переїхати, ближче до позицій під’їхати, бо вони дуже далеко. Є й машини, які задіяні в бойових діях. Ними їздять на передову, на розвідку, використовують у різних ситуаціях», — розповідає Володимир.
Він неодноразово чув від військових слова вдячності за відремонтовані автомобілі. За словами чоловіка, ця робота допомагає виконувати завдання й рятує життя.
«Дуже часто дякують і кажуть, що наша робота рятувала життя. А це найголовніше. Я маю на увазі не лише роботу нашої маленької команди, а й усієї "Знахідки". Вона рятує життя нашим хлопцям», — каже волонтер.
Справний автомобіль особливо важливий, коли потрібно швидко залишити небезпечне місце. У таку мить поломка може коштувати надто дорого.
«Буває, що треба втекти від дрона, і машина рятує. Рятує те, що вона справна й не ламається будь-якої миті. Оце важливо», — наголошує Володимир.
Фарбування, яке змінюється разом із війною
На початку повномасштабного вторгнення Володимир та його команда багато уваги приділяли фарбуванню військових автомобілів. Колір добирали залежно від місцевості, де мала працювати машина: для південних напрямків — піщані й жовтуваті відтінки, для Харківщини — зеленіші. Так намагалися зробити автомобілі менш помітними згори.
«Раніше ми фарбували машини. Якщо знали, що вона їхатиме ближче до моря, обирали жовтуваті, піщані кольори. Намагалися підбирати фарбу під місцевість, де машина їздитиме. На Харківщині більше зеленого, тож фарбували відповідно, щоб розмити силует автомобіля і його не було видно згори», — пояснює Володимир.
Згодом підхід змінився. Через розвиток технологій противника саме фарбування вже не забезпечує належного маскування: автомобілі можуть виявляти за допомогою тепловізорів.
«Зараз фарбування відійшло на другий план, тому що воно вже не таке актуальне. У ворога є технічний прогрес, і машину бачать навіть через тепловізори, хоч би як ти її пофарбував», — каже чоловік.
Тепер автомобілі переважно фарбують в один колір, обираючи темніші коричневі або сірі відтінки.
«Зараз переважно фарбуємо в один колір, щось темніше — коричневий, сірий і так далі», — додає Володимир.
Відпочинок, який допомагає не зупинитися
Багаторічна волонтерська робота потребує не лише часу й сил, а й емоційної витривалості. Володимир визнає, що вигорання — проблема і військових, і волонтерів. Коли справ стає надто багато, настає момент, коли працювати в колишньому темпі вже неможливо.
«Я знаю, що вигорають усі — і військові, і волонтери. Коли всього забагато, ти вже просто не можеш працювати», — говорить він.
Тому команда намагається час від часу відпочивати, зустрічатися й спілкуватися. Так вдається відновити сили та знову знаходити натхнення для роботи.
«Минає час, намагаємося трохи відпочити, зустрітися разом, поспілкуватися. І знову приходить натхнення», — розповідає Володимир.
Та відпочивати, знаючи, в яких умовах служать військові, непросто. Чоловік думає про тих, хто залишається в окопах, поки волонтери вдома. Водночас розуміє, що цілком безпечних місць в Україні нині немає.
«Згадуємо, що хлопці сидять в окопах, а ми все ж у більш безпечних місцях. Хоч тепер немає безпечних місць, але ми вдома. І ми мусимо допомагати — це наш обов’язок», — каже він.
Мотивує Володимира усвідомлення, що його робота потрібна військовим, а команда не залишається осторонь війни.
«Мотивує те, що ми відчуваємо себе потрібними, що не стоїмо осторонь. Ми мусимо це робити, бо наша підтримка важлива для хлопців», — пояснює волонтер.
З деякими військовими, яким допомагав, Володимир підтримує зв’язок і поза роботою. Вони стали друзями, а коли приїжджають у відпустку, навідуються до майстерні, щоб зустрітися й випити кави.
Водночас чоловік не вважає, що волонтери мають вимагати вдячності за свою роботу. Для нього підтримка війська — не послуга, за яку потрібно отримати винагороду, а громадянський обов’язок.
«Ми не можемо нав’язуватися чи вимагати подяки. Це наш обов’язок. Кожен громадянин мусить підтримувати свою армію. Не будемо підтримувати свою — будемо годувати чужу, я так думаю», — говорить Володимир.
Добрі справи повертаються
Колись слово «волонтер» було для Володимира незвичним. Він зізнається, що раніше не зовсім розумів його значення. Згодом сам почав регулярно допомагати іншим і відчув, що робити добрі справи йому подобається.
«Слово "волонтер" мені колись було чуже, я не розумів, що це таке. А так сталося, що сам став волонтером. Добрі справи робити мені дуже сподобалося», — розповідає він.
Володимир вірить, що добро повертається, хоча й не береться пояснювати, як саме це відбувається. За його словами, попри значний обсяг безоплатної роботи для військових, він не відчув, що через неї став заробляти менше або втратив можливість забезпечувати себе.
«Я знаю, що будь-яка добра справа згодом якимось чином повертається добром. Не знаю, як це відбувається — на якомусь енергетичному рівні чи якось інакше», — каже чоловік.
На початку повномасштабної війни команда присвячувала ремонту військових автомобілів приблизно третину свого робочого часу. Однак Володимир не пригадує, щоб це негативно позначилося на його заробітку.
«Скільки роботи ми вже зробили для наших хлопців на війні, але я не відчув, що мені не було що їсти. На початку війни третину часу ми віддавали військовим машинам.
Та не відчули жодного мінусу в заробітку. Напевно, тому, що робили добру справу, воно якось поверталося з іншого боку», — розмірковує він.
Рідні підтримують Володимира у волонтерстві. До роботи долучалися й сини. А невелика команда, яка сформувалася навколо майстерні, стала важливою частиною його життя.
«Звісно, підтримують. Кожна людина має допомагати своїм, тим більше, якщо має таку змогу», — говорить чоловік.
Після перемоги — знову розвивати справу
Володимир не відокремлює професійну діяльність від волонтерства. Ремонт автомобілів залишається його роботою та основним заробітком. Але коли до майстерні привозять машину для військових, комерційні замовлення доводиться відкладати.
«Працюємо, заробляємо на життя. Але коли з’являється військова машина, відкладаємо всю роботу й беремося за неї», — пояснює він.
Про майбутнє власної справи чоловік думає з надією на завершення війни. Нині немає особливого бажання вкладати кошти в розвиток, купувати нове обладнання й інструменти. Передусім хочеться, щоб закінчилася війна, а тоді можна було б рухатися далі.
«Дуже хочеться, щоб усе це закінчилося. Хочеться розвиватися, купувати нові технології, інструменти, але зараз немає особливого бажання.
Хочеться, щоб закінчилася війна, а тоді вже розвиватися далі. Можливо, облаштувати нові приміщення, найняти людей», — ділиться Володимир.
Підприємцям, які мають змогу допомагати війську, але досі цього не роблять, він радить замислитися над власною відповідальністю. За словами чоловіка, більшість підприємців, яких він знає, так чи інакше долучаються до допомоги.
«Ті підприємці, яких я знаю, усі якось допомагають. Можливо, хтось не допомагав, але якщо не допомагали досі, то, мабуть, і далі не допомагатимуть. Значить, совісті не мають», — вважає він.
Володимир не сприймає свою роботу як щось героїчне чи виняткове. Для нього це можливість використати власні навички там, де вони найбільше потрібні. І поки військовим необхідні справні автомобілі, він разом зі своєю командою продовжуватиме їх ремонтувати.
Адже за кожною машиною, яка вирушає на схід, стоять не лише години роботи майстрів і витрачені матеріали. Це також можливість доїхати до позиції, виконати завдання, повернутися або врятуватися від дрона.
«Ми знаємо, що вона принесе велику користь хлопцям і збереже життя», — так Володимир пояснює, чому команда відкладає інші справи й береться навіть за найскладніші ремонти.
Для Володимира та його команди допомога війську — не тимчасове захоплення, а обов’язок, який вони продовжують виконувати щодня.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
