Відомий британський журналіст Метью Сайєд (Matthew Syed) у своїй колонці в The Times, не виправдовуючи Дональда Трампа, аналізує, на його думку, лицемірну поведінку Європи щодо України.
«Західні лідери роками робили красиві фотографії, обіймали Зеленського, але насправді ніколи не хотіли, щоб Україна виграла цю війну… Британія та ЄС роблять жорсткі заяви, але не підуть на політичні чи економічні жертви, необхідні для перемоги України», — припускає Метью Сайєд.
Автор пише:
«Із важким серцем мушу визнати: Трамп має рацію. Він правий у своєму прагненні силоміць покласти край цій війні, що фактично призведе до розчленування України.
Я знаю, що багато хто захлинатиметься від обурення через такий висновок, але це єдиний підсумок, до якого можна дійти після чотирьох з половиною років безжальної війни.
Насправді багато в чому це логічний наслідок політики, яку проводили європейські лідери і, якщо вже на те пішло, адміністрація Байдена, що перебувала при владі на момент початку конфлікту».
Метью Сайєд вважає, що західні політики (і мова не лише про Трампа) ніколи не хотіли, щоб Україна виграла цю війну. Звісно, на словах вони були майстрами: «Ми непохитно стоїмо пліч-о-пліч з Україною», «Ми зробимо все необхідне для перемоги» та інше. Вони робили прекрасні фотографії: тиснули руку «своєму другу Володимиру», дружньо плескали його по плечу, обіймали, цілували. За своєю хореографією все це було схоже на голлівудську постановку.
Далі автор продовжує:
«Якщо ми справді хотіли перемоги України, чому санкції ЄС у 2022 році оминули банки, які проводили платежі за російські енергоносії?
Чому президент Байден відхилив пропозицію передати винищувачі МіГ-29 у березні 2022 року? Чому Захід притримав ракети більшої дальності в червні того ж року та обмежив удари по території Росії?».
Також Метью Сайєд риторично запитує:
«Чому ми місяцями відмовлялися передавати (американські) танки Leopard і досі не відправили жодної (німецької) ракети Taurus, хоча минуло понад три роки відтоді, як Київ уперше про це попросив?
Чому Європа обіцяла мільйон артилерійських снарядів протягом року, а поставила ледве половину? Чому перші F-16 прибули в Україну більш ніж через два роки після того, як про них уперше попросили?
Чому, загалом, політика завжди зводилася до того, щоб дати Україні рівно стільки, аби вона не програла, але ніколи — достатньо для перемоги?».
Автор нагадує про вісім мільярдів євро, витрачених країнами Євросоюзу на російський скраплений природний газ лише в поточному, 2026 році. Це значно більша сума, ніж ціна запланованого до придбання у США дизельного пального. «Чому британські міністри торік із великою помпою оголосили про заборону на пальне з російської нафти, аби тихенько скасувати її тієї ж миті, щойно воно трохи подорожчало?»
«Чому за час війни Європа витратила на російське викопне паливо більше (231 млрд євро!!), ніж ми виділили загальної допомоги (201 млрд євро)?», — запитує Метью Сайєд.
Чи не є ризик ескалації, на думку автора, зараз значно вищим, якщо цей хуліган (Путін) відчує слабкість, як це сталося з Гітлером після того, як йому віддали Судети?
«Навіть зараз європейські лідери проголошують свою підтримку на словах, водночас підставляючи Зеленського своїми діями. Минулого тижня український лідер ледь не на колінах благав розблокувати 210 мільярдів євро заморожених російських фінансових активів.
І що відповіли наші політики? Вибач, друже, ми не можемо допомогти, бо це може бути порушенням міжнародного права. Як би ці медузи назвали масові зґвалтування жінок, викрадення дітей, калічення полонених та серійні бомбардування суверенної держави протягом майже п'яти років?», — емоційно запитує автор статті.
Згадує він і суд у Гамбурзі над Сергієм Кузнєцовим, якого називає українцем, (нібито) причетним до підриву газопроводів Nord Stream: «Політики на кшталт Ангели Меркель мали б бути там, аби вклонитися до землі й подякувати йому за знищення того, що ніколи не мало бути збудовано, — стратегічного активу, який Путін безжально перетворив на зброю, щоб розколоти Європу та забезпечити прикриття для свого вторгнення в Крим у 2014 році. Навіть зараз вражає той факт, що Німеччина дозволила будівництво Nord Stream-2 після цього нападу на свого ймовірного союзника».
«Замість того, щоб вручити цьому герою медаль або поставити йому пам'ятник, йому з похмурою урочистістю повідомили, що йому загрожує звинувачення у «воєнних злочинах». Він уже провів майже рік в одиночній камері і в разі визнання винним може отримати ще 15 років за ґратами.
Зупиніться на мить і уявіть свої почуття, якби Велика Британія перебувала під безжальним нападом, даючи відсіч агресору за вказівкою наших союзників, тоді як вони саджали б наших найхоробріших бійців у в'язницю. Це не просто ганьба; це найгротескніша зі зрад», — переконаний Метью Сайєд.
Автор пригадує, що протягом останніх років він закликав Європу прокинутися й визнати свій життєво важливий інтерес у тому, щоб допомогти Україні перемогти:
«Ми — ЄС та Велика Британія — маємо сукупну економіку, вдесятеро більшу за російську, і населення, майже вчетверо більше. Це мала б бути найбільша невідповідність сил із часів, коли Британська імперія кинула виклик Султанату Занзібар.
Тож чому Україна завжди була змушена оборонятися? Чому ця героїчна нація завжди билася з однією рукою, прив'язаною за спиною?».
Дизельна угода Трампа з Росією, на думку автора статті, була розроблена, щоб відвернути увагу від його катастрофічної війни в Ірані: «Я знаю, що йому плювати на Україну, справедливість чи суверенітет. Але з огляду на його точний висновок, що Європа ніколи не дасть Україні того, що потрібно для перемоги, який сенс в одному, двох або чотирьох додаткових роках замороженої лінії фронту, поки гинуть ще тисячі українців?»
Метью Сайєд згадує: «Рік тому я писав про Анну, яку зустрів на залізничному вокзалі польського прикордонного міста Перемишль у березні 2022 року, — одну з тисяч біженців. Вона безнадійно сиділа на брудному матраці зі своїм маленьким сином Олександром, тоді як чоловік, якого вона кохала, залишився на батьківщині, захищаючи їхній спосіб життя. «Я так пишаюся своїм чоловіком», — сказала вона крізь сльози. «Я знаю, що він може загинути, але це буде не даремно».
«Ці слова переслідують мене відтоді — і, мабуть, переслідуватимуть завжди. Саме тому я констатую істину, яка буде надто очевидною для майбутніх істориків: Європа використала українців як живий щит, паралельно розширюючи соціальні держави й дедалі безрозсудніше позичаючи на міжнародних ринках облігацій.
І саме тому, коли Трамп здає Україну, а європейські коментатори волають про «зраду», доречним є лише одне слово. Слово, яке могло б горіти неоном над нашим континентом: лицемірство. Цілковите лицемірство», — робить висновок Метью Сайєд.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе та в TikTok. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Вплив російських ботів на світову політику обвалився. «Чебур-нет» виявився не готовим до ударів українських дронів
