У середині 70-х років ХХ століття в столиці Данії Копенгагені проходила міжнародна виставка під девізом Karlek eller Kaos («Любов або хаос»). Її розмістили в старовинному (XVII століття) палаці Шарлоттенбург. Був там і стенд об'єднання шведських уфологів Free UFO Study (FUFOS). Сотні відвідувачів щодня затримувалися біля нього, щоб послухати повідомлення про події в області уфології і поглянути на супроводжуючі його слайди.
Катастрофа на лісовій галявині
Одного ранку, коли біля стенду зібралася група школярів, до них приєднався елегантний пан років шістдесяти. Прослухавши повідомлення і подивившись слайди, школярі пішли, їх змінили нові відвідувачі, а чоловік все не йшов.
Стендистів зацікавило незвичайна поведінка відвідувача, і один з них спробував заговорити з ним. Спочатку той сприйняв це насторожено, але потім, мабуть, відчув до співрозмовника симпатію і повідав йому таку історію:
«У 1955 році я разом з двома старшими братами працював лісорубом на узбережжі Ботнічної затоки у шведській провінції Вестерноррланд.
Одного разу раннім липневим ранком, годині о шостій, ми, як завжди, збиралися розпочати рубку, як раптом почули шум, який буває, коли крізь гущавину, ламаючи гілки, продирається великий звір. А за мить ми побачили сигароподібний об'єкт, що летів між деревами.
Спочатку я подумав, що це намагається зробити вимушену посадку невеликий літак, який втратив крила.
Метрів за триста далі у напрямку його руху протікала річка, до якої він, ймовірно, і намагався дотягти. Ми зрозуміли, що зараз він завалиться, і рушили слідом за ним. Не встигли ми пробігти й двадцяти метрів, як об'єкт впав на поляну метрах в сорока від берега річки.
Ми очікували побачити дим і язики полум'я, почути гуркіт вибуху, але нічого подібного не сталося. В абсолютній тиші все навколо раптово осяяло неймовірно яскраве світло. Одночасно ми відчули удар настільки потужною повітряної хвилі, що стовбури дерев зламалися.
Коли загадкове сяйво померкло, а повітря заспокоїлося, ми вирушили на галявину подивитися, що сталося, але нічого не побачили: місце падіння об'єкта було завалено купою дерев.
Контакт з енлонавтом
Вирішивши повернутися до роботи, ми ледь зробили десяток кроків, як один з братів вигукнув:
- Ей, погляньте-но! Тут лежить якийсь карлик в уніформі.
Деякий час ми мовчки стояли, дивлячись на дивну істоту, що не подавала ознак життя. Воно було зростанням трохи більше метра, його оточувала пульсуюча аура неяскравого білого світла. Ми зрозуміли, що це позаземний прибулець. Один з братів торкнув гуманоїда, але тут же з криком відсахнувся і повідомив, що в момент дотику його немов ударило струмом. В ту ж хвилину інопланетянин відкрив очі і тихо сказав по-шведськи:
- Не торкайтеся до мене, інакше у вас будуть неприємності. Тепер ви вже знаєте, хто я.
Ми зрозуміли, що він вміє читати наші думки. Трохи оговтавшись, ми почали уважно розглядати прибульця. У нього були правильні риси обличчя. Колір шкіри жовтуватий, як у вихідця з Азії. Очі чорні, глибоко посаджені, але без білків. На обличчі інопланетянина було кілька ран, і з них сочилася безбарвна рідина. На шиї виднілося щось, схоже на акулячі зябра. Зовнішність доповнювали тонкі безкровні губи. Коли гуманоїд боязко посміхнувся, ми побачили два ряди рівних дрібних зубів. Його маленькі долоні мали по п'ять майже однакових по довжині пальців без нігтів.
Вбрання інопланетянина, виготовлене з червонуватого матеріалу, схожого на метал, щільно прилягало до тіла.
На ногах у нього були чоботи, їх товсті рифлені підошви нагадували гусениці танка. Напевно, взуття служило гуманоїду індивідуальним транспортним засобом. Талію прибульця охоплював широкий металевий пояс з величезною пряжкою, яка випромінювала блакитне світло.
У її центрі виднівся знак, схожий на букву U з буквою V всередині неї.
Розповідь зоряного прибульця
Бачачи, що я його розглядаю, інопланетянин сказав:
- Я можу побути з вами ще трохи тільки завдяки скафандру. Усередині нього я вже знищений.
Потім його права долоня торкнулася стегна і зникла всередині скафандра, хоча там не було видно ніякої кишені. Він витягнув назовні щось на зразок пульта з маленькими кнопочками, схожого на сірникову коробку. До нього був прикріплений мініатюрний «олівчик». Гуманоїд кілька разів натиснув їм на кнопки, потім відкинув пульт у бік.
- Не торкайся до нього, - попередив він. - Це пристрій повідомить моїм товаришам, що зі мною сталося, щоб вони мене не шукали. Адже там, звідки я прибув, мене чекають ...
Деякий час прибулець лежав спокійно, тільки його руки періодично здригалися. Напевно, він відчував сильний біль.
У той момент брати переглянулися і, не кажучи ні слова, попрямували вглиб лісу. Я просив їх залишитися, але вони немов не чули мене. Зараз, після багатьох років, я впевнений, що вони підкорилися телепатичному наказу інопланетянина. Я ж залишився і розмовляв з ним до самої його кончини.
Ось та дещиця, яку, перемагаючи болісну біль і зібравши залишки сил, повідав мені зоряний прибулець. Він прибув з однією з планет в сузір'ї, яке ми називаємо Орел. Нас, землян, відвідують представники декількох космічних цивілізацій. Деякі прибульці спостерігають за нами протягом тисяч років. Є такі, хто досліджують Землю, щоб з'ясувати можливість створення на ній своїх колоній. Інопланетяни знаходяться в контакті з землянами вже протягом кількох століть.
Смерть інопланетянина
Закінчивши свою розповідь, гуманоїд подав мені мішок, який також вийняв з невидимого кишені, і сказав:
- Коли я помру, світло навколо мого тіла згасне, і тоді ти зі своїми товаришами кинь мене в мішку в річку. Але в воду не входьте, щоб не відчувати хворобливих відчуттів.
Тут він став судорожно дихати, і я зрозумів, що кінець його близький. Світловий ореол навколо нього почав згасати і незабаром зник, а сяюча пряжка потьмяніла. Гуманоїд відкрив очі і промовив кілька слів на мові, якої я ні до цього, ні після не чув. Потім перейшов на шведський:
- Ви з'являєтеся на світ не з власної волі і залишаєте його всупереч їй. Ваше життя подібне туману ...
Він виголосив ще кілька слів, але нічого не можна було розібрати. Я майже впевнений, що перед смертю він молився. Це мене вразило.
Потім я пішов і покликав на допомогу братів. Разом ми поклали останки інопланетянина в мішок і понесли до річки. Ноша обпікала нам долоні, від неї йшов запах сірки. Прибулець був дуже важким. Коли ми опустили мішок в річку, вода навколо закипіла. Хвилин через п'ять від нього не залишилося й сліду ».
А ось і речдок!
- Мабуть, більше мені нічого повідомити, - закінчив свою розповідь незвичайний відвідувач, готуючись відійти від стенду. Потім додав: - Я пам'ятаю те, що трапилося так виразно, ніби все було вчора. На ваших слайдах я впізнав інопланетянина і здивувався, оскільки вважав, що був єдином, що бачив прибульця. Перш мені траплялося чимало знімків і малюнків прибульців, але жодне зображення не було схоже на того, з ким мені довелося поспілкуватися і кого ми з братами поховали в річці ...
Несподівано відвідувач вийняв з кишені металевий стерженек, схожий на товсту голку, і показав його співрозмовникові:
- Ось погляньте.
- Що це? - Запитав стендист.
Відвідувач посміхнувся:
- Днів через два після того, що сталося я повернувся на те місце. Пульт зник, а «олівчик» лежав у траві на колишньому місці. Я підібрав його як доказ того, що мені нічого не приснилося.
Сказавши це, елегантний пан відійшов і загубився серед відвідувачів виставки.
