Визначеність в політиці, особливо в ситуації кризи, завжди краще, ніж невизначеність. Визначеність береже людські життя, кошти і нерви.
Коли я в своєму блозі закликав воювати або визнати, що Крим ми втратили, я прагнув не війни чи поразки – я прагнув визначеності.
...............
Визначеність це те, чого ми не маємо впродовж конфлікту з Росією за Крим.
Причини невизначеності повинні бути сформульовані і проаналізовані.
По-перше, Україна вже давно не приймає власні рішення в геополітиці. Щодо кожного рішення нам потрібно отримувати вказівки або в США, або в Європі. Наша влада звичайно може це заперечувати, але це так.
Кожне таке рішення для України потребує часу – або на поїздку в Європу чи США, якщо рішення складне, або на телефонну розмову, коли рішення більш просте.
Вести двобій з Росією в ситуації стратегічної гри конфліктного характеру, не маючи змогу самостійно приймати стратегічні рішення та оперативно приймати тактичні рішення, це самовбивчо для України.
По-друге, наша влада не має політичної волі впроваджувати протягом тривалого часу довгострокові стратегічні рішення та не може чи не хоче діяти рішуче в тактичному плані.
Це означає, що більш вольовий супротивник завжди нас переграє.
По-третє, у наших політиків традиційно відсутня не тільки стратегічна компетенція, а навіть розуміння того, що така компетенція є вирішальною для довгострокових геополітичних рішень.
По-четверте, в Україні відсутній Інститут Стратегування, який би займався розробкою довгострокових стратегій, сценаріїв, моделей, форсайтів, прогнозів і т.д.
Наявний Інститут Стратегічних Досліджень принципово не може цього робити, бо він створений під інші цілі – досліджувати стратегічні напрямки науково, а не розробляти стратегії. Люди в цьому інституті роблять наукову кар'єру, а не кар'єру військових стратегів чи стратегічних консультантів.
...............
Україна програла Крим Росії. Не має значення, що там собі вважають в США, в Європі чи в Україні. Крим – не український. Така реальність.
Протягом кримської кампанії Росії лютого-березня 2014 року на кожному етапі зберігалася можливість не втратити Крим. На етапі початку блокування Парламенту Криму людьми з так званої самооборони – можливі були поліцейські дії. На етапі введення додаткових російських військ – було можливе чисто військове блокування повітряного простору і російських військ в місцях їх дислокації на півострові. На етапі наявності російських військ без опізнавальних знаків була можлива міжнародна військово-поліцейська операція проти незаконних неопізнаних збройних формувань. Нічого цього зроблено не було, хоча всі такі консультації влада отримала.
Як діяла українська влада в ситуації навколо Криму?
Стратегічний принцип 1 – "Захід нам допоможе, а США та Великобританія мають гарантувати нашу територіальну цілісність згідно Будапешстської угоди". Принципова стратегічна помилка – Будапештська угода не передбачала дій підписантів на той випадок, коли якась з країн-гарантів зазіхне на територіальну цілісність України. Більше того, навіть наявні зобов'язання по Будапештській угоді не варті нічого. Ніхто не може гарантувати щось країні, яка сама собі нічого не збирається гарантувати. Ніхто не може допомогти у війні, яку країна не оголосила і не веде. Не можна змушувати когось чужого нести втрати за інтереси України, навіть якщо про це є міжнародна угода. Захід не збирається піддавати ядерній небезпеці свої країни за якусь там Україну, у якій власна еліта розікрала народне багатство, знищила армію і неспроможна діяти стратегічно на користь власної країни. Захід здав Україну Росії, хоча зробив це завуальовано і не так принизливо, як Росія розміняла свою дружбу на Крим. Це стратегічний програш України.
Стратегічний принцип 2 – "не піддаватись на провокації в Криму, уникати збройних сутичок". Провальна стратегія, бо вела до деморалізації власних військових сил в Криму та до їх блокування в місцях дислокації. Ця ж стратегія приводить і буде приводити до проникнення росіян на материкову частину України, де ми знову будемо "не піддаватись на провокації". В Криму вже немає провокацій, там іде видавлювання військ чужої країни (України) з території Росії.
Стратегічний принцип 3 – "не визнавати рішень кримської влади, не визнавати проведення референдуму та не визнавати результатів самого референдуму". Нікчемна стратегія, бо в геополітиці поступово перемагає та політична дійсність, яка підкріплена більшими політичними, військовими та медійними ресурсами. Не визнавати щось можна, допоки це не відбулося. Не визнавати Крим в складі Росії зараз це ідіотизм. І ті, хто це робить, – політичні ідіоти. Потрібно визнання, покаяння у власній стратегічній неспроможності і план подолання цієї неспроможності.
Стратегічний принцип 4 – "готуватись до війни на материковій території України, не збираючись її вести". Злочинна проти народу України стратегія. Така стратегія деморалізує власні збройні сили та веде до втрати військового духу у мобілізованих резервістів. Якщо ми не готові боронити територію України, тоді можна одразу здати Росії ті частини території, які вона захоче. Це буде дешевше економічно, без втрати людських життів і без масової істерії та неврозу українських ЗМІ, які вміють вводити народ в депресію, але принципово не вміють робити стратегічний аналіз.
Стратегічний принцип 5 – "ми все робимо, просто не про все можемо розповідати, бо це таємниця". Вся таємниця полягала у тому, що влада збиралася здати Крим Росії в обмін на те, щоб зберегти материкову територію, тобто втримати в складі України Донецьку, Луганську, Харківську, Миколаївську та Одеську області. Це була таємниця тільки для українців, бо росіяни відверто цього хотіли і на це сподівалися. Що ж до такої стратегії "замирення агресора", то вона в історії ніколи не працювала. Агресор ніколи не вдовольняється малим, він хоче більше, а потім хоче все. Не можна ніколи здавати ні квадратного метра своєї території.
...............
Нам потрібна визначеність – важка, неприємна, принизлива, але визначеність.
Для визначеності нам потрібна стратегічна влада – або управляюча адміністрація США та Європи в складі Уряду, або власна стратегічна позиція без необхідності її узгоджувати з Європою та США.
Для визначеності нам потрібен Інститут Стратегування.
Для визначеності нам потрібна політична воля і готовність вести війну на захист власної території.
Дії влади мають бути жорсткі та рішучі. Інакше нас чекає стихійне повалення Майданом всіх нині діючих гілок влади, а це призведе до хаосу в країні.
Невизначеність і гра в "ми не визнаємо, що Крим уже не наш" – смертельно небезпечні.
Якщо Крим наш, то ми маємо його тепер відвоювати. Якщо ми не хочемо воювати, то Крим не наш.
Будь-яка, навіть маленька, невизначеність нас знищить. Нас спасе тільки визначеність.
Сергій Дацюк,
