Валерій Малиновський з Косова Івано-Франківської області вишиває ікони найменшими в світі стібками - в 1 кв. см їх 1550.
Щоб вишити такою технікою візерунок площею 1 кв. см, потрібно працювати більше доби. Довжина одного стібка не перевищує 0,5 мм. Причому Валерій не користується ніякими збільшувальними приладами. Він освоїв 80 технік вишивки в мініатюрі, з яких чверть придумав сам. Це звичний нам хрестик, гладь, стебловий шов, ланцюжки, і всі дуже маленьких розмірів. За таке незвичайне майстерність Малиновського внесли до Книги рекордів України.
Голод змусив вишивати дрібно
Валерій почав вишивати з першого класу. Батько розповів йому, що бачив у церкві дивовижної краси вишиті ікони. Але скільки він не ходив до храмів, таких не зустрічав. Тому й вирішив вишити їх сам. З-під голки школяра один за одним виходили лики святих. Але вчитися він пішов не в швейне училище, а в медичне.
- Хотів людей рятувати, - каже він. - Але в лікарню одного разу потрапив хлопець-одноліток, у якого нирки відмовили. На той час у нас таке не лікувалося, і він повільно помирав на ліжку. Я не міг винести його страждань, нічим не міг полегшити йому біль і вирішив, що медиком працювати не зможу. Пішов в армію, так і не отримавши диплома фельдшера. Коли повернувся, вступив до Київського інституту дизайну.
До мініатюрі Валерій прийшов у 90-х роках, коли грошей навіть на їжу у студента не вистачало. Хоча любив вишивати полотна в людський зріст. Але безгрошів'я залишило його без матеріалів. Їх просто не було на що купити.
- Тоді я вирішив вишивати дрібно, щоб заощадити на нитках. Цю техніку помітив тепер уже покійний патріарх Володимир Романюк і замовив мені вишити дві ікони: Покрову для церкви на Подолі і Оранту "Незламна стіну» для протоієрея Володимира Черпака. А у мене навіть тканини для основи не було. Пам'ятаю, що я ходив до друзів з Інституту хімії, вони робили пробні зразки ниток. Дали мені сплутані клубки, розплутати їх не було ніякої можливості. Я витягав скільки міг і обрізав. Досі ті клубки у мене лежать. Я вже їх не використовую, залишилися як пам'ять. Слава Богу, зараз можу собі дозволити матеріали купити. А тоді вони мене врятували. Заплатили мені за ікони стільки, що я півтора року в Києві жив.
Карпатський умілець вишиває ікони самими маленькими стібками в світі
Мало не втратив феноменальне зір
Лікарі кажуть, що таке дивно гострий зір, як у Валерія, зустрічається надзвичайно рідко. Він може читати навіть мікрошрифт на акцизних марках.
- Одного разу на фестивалі в Віжнеце Чернівецькій області до мого стенду підійшов полковник і став розглядати вишитий герб розміром 1х1 см. Запитує - в чому суть цієї роботи? Я показую, що герб вишитий. «Не вірю!» - Відповідає полковник і йде за збільшувальним склом. Розглянув, здивувався і питає, чи можу я дрібний шрифт читати. Я йому мікрошрифт на акциз прочитав: «НБУ України», і кожен рядок з різних букв починається. Він перевірив через збільшувальне скло. Я йому розповів, що в армії одним з кращих снайперів вважався саме завдяки гострому зору.
Валерій думає, що саме завдяки вишивці він розвинув у себе орлине око. Коли протягом декількох місяців вишивати було ніколи, це негативно позначалося на гостроті зору. Але перші ж години, проведені у мініатюр, повертали його на колишній рівень. А одного разу Валерій мало не втратив зору. Він не бачив три дні. Сталося це після того, як знайомий попросив його допомогти зварити металевий паркан.
- Захисна маска була тільки у зварника, а мені він порадив прикривати очі, щоб не спалити сітківку яскравим світлом. Але це не допомогло. Наступного дня очі так опухли, ніби замість них там були дві сливи. Нічого не бачив. Але я не злякався, відмочував очі чорним чаєм і тертої картоплею - це найкраще допомагає. На третій день набряк спав, і я знову прекрасно бачив.
Вишиті ікони зцілюють від хвороб
Зараз більше десяти українських храмів можуть похвалитися іконами Валерія. Парафіяни кажуть, що деякі з них - чудотворні.
- Люди передавали, що ікона, яку я вишив в 2004 році для Свято-Успенського собору в Полтаві, зцілює від важких хвороб. Я вишив на ній преподобного Паїсія Величковського. Але щоб її визнали чудотворною, потрібна спеціальна комісія.
Вишивання ікон завадило Валерію вступити до Спілки художників. Один з його керівників сумнівався, що в народній творчості були вишиті ікони. З часом до переліку вимог до кандидатів на вступ внесли новий пункт: член Спілки художників не повинен бути професіоналом. А Валерій до того часу вже навчався в Інституті дизайну.
- Так мене і не прийняли до Спілки. Пройшов 21 рік. Я став заслуженим діячем культури, кандидатом наук і доцентом. Тепер мене агітують, щоб вступав, а мені це не треба.
Зараз у Валерія вся сім'я вишиває. Цій справі він навчив свою дружину і 8-річного сина. Правда, в майстерності мініатюри вони йому не конкуренти.
