Питань щодо розвитку постмодерну багато, логічним є припущення щодо пролонгування самого модерну й в тій жниві добряче попрацювали всі і митці, і філософи й будь-хто, кого цікавить парадокс й парадигма.
Парадигма, як окрема дефініція згвалтована Дугіним, але теє згвалтування не Причаровує.
Головним є аспект причаровування, а в моментах завдань - мріяння.
Дві категорії: сильні й різнопланові, хоча глибинно говоріння є зайвим, як і забавляння метанаративом. Гайдегер був нацистом, й катастрофічно складним, й аномально нестерпним, але трактати причаровують.
Як заманюють Океани Дельоза. Можливим є припущення щодо трактату Вітгенштейна саме в трактуванні "мовної парадигми", але там причаровує знову ж таки семіотика самого життя й Служіння мрії. Філософ має поєднати життя із програмою свого декларованого певного розуміння й жертовної відданості. Тому, відповідно, постмодерн ймовірно ще не розпочався, але можливо "ось-ось" в аспектах "пост-пост".
Бо дискурс розвивається поступово й логічно акаузально. Хтось твердив впевнено, що постмодерн є Передчуттям майбутнього, на штиб передчуття громадянської війни Далі, де все відкрилось, змішано алогічно й тріумфально, але передній план займає підсмажене фасоління...Майбутнє уявляється цифровим й просторовим, де Простір-Час-Матерія-Буття отримують Якісні форми й можливості позиції.
Це пердчуття Бад'ю, це уява Гватарі, це футурогенез Хабермаса... Майбутнє явить себе аномальним й алогічним, але й ресурсним, екологічним, деморфологічним, деміфізованим, у формі Таблиць, Каракуль та примарних звивин. Тому набераємось сили та енергії, знання й волі для розуміння й розвитку.
Комусь буде не довподоби, але сингл у випадках прослуховування стає таким приємно різнобарвним... Все й зараз, традиції проламані отримують статуси нових форм й канонів, шаблонів й естампів.
Гегель сказав свого часу, що Бог помер, а Дельоз зауважив, що Бог помер й того ніхто не відчув та не помітив. Дивно, але церковний менеджмент став придатком. Й всім комфортно й всім наподив цікаво дискомфортно. Майстерно розрізнили Бога й Творця, Абсолют й Вакуумні порожнини, а скільки сил віддано самому феномену Діри й Отворів.
Постмодерн поступово перейде в Порно, бо усіляке збочення є формою порно й порногламуру. Дельоз зауважив, що шкіра є простим бар'єром й рецептори максимально загострені та локаційно активні в межаж Отвору. Контент переповнений на 80%порнографічним мотлохом, але ніхто тому не дає відкритого пояснення, чому все ж таки приваблює сексуальна завіса й марши меньшин із нетрадиційним вектором.
Все прийде всеодно до традицій, бо магія золотого січення закладена підсвідомо, але постмодерн заперечує розуміння, потрібним є осмислення+ суттєвим є діалог, бо традиція має знайти примирення із абсурдом, інакшої рецептури щеніхто не вигадав. Тому віднесемось до усілякого трансавангардного з розумінням душевним...
Тому супрематичні візії є порятунком й прогресом, але ніяк збоченою формою незнання. Бо ми маємо врешті мислити прогресивно, а не провінційно, бо ми маємо врешті літати й гратись енергіями земними й космічними.
Всім щастя земного.
