В смт. Більшівці, Галицького району відбулося урочисте відкриття та освячення памя’тника жертвам каральної акції, яку влаштували фашистські окупанти 70 років тому.
Ініціатива спорудження такого пам’ятника належить місцевому пароху о. Василю Завірачу, а втілив її галицький митець Петро Перекліта.
Як зазначає о.Василь, з роками відчув, що є необхідність увіковічнити цей сумний факт знущання на українським народом і намагання знищити його, що є потреба скласти у такий спосіб шану тим невинно убієнним односельчанам.
Кошти і матеріали для виготовлення монументу зібрали всією громадою, допомогли і меценати. А встановили його на церковному подвір’ї власноруч, без допомоги крана.
Петро Перекліта розпочав працювати над цим проектом рік тому.
"Пам’ятник виготовлений з армованого бетону і покритий спеціальною фарбою, тому простоїть дуже довго", - запевняє скульптор.
Як пояснює П.Перекліта, дві похилені стели символізують приспущені фани, а простір між ними – дорогу, якою вели людей на страту. Стели в нижній частині об’єднує розірваний вінок з калинових гілок, який символізує обірване життя. Вгорі композицію завершує хрест, на раменах якого зазначені роки 1944 - 2014, а в її основі – напис: «Вічная пам’ять невинно убієнним жертвам каральної акції…».
На церемонію відкриття пам’ятника прийшло чимало мешканців селища, молодь, духовенство… Ось лише з представників влади, окрім селищного голови, не приїхав ніхто.
ДОВІДКА:
В історії галицьких сіл було чимало трагічних сторінок. Але та, про яку піде мова далі, мабуть, була найстрашнішою для маленького села Слобідка, яке сьогодні належить до складу Більшівцівської селищної ради.
Друга світова війна залишила на тілі району болючу рану. Фашистська окупація тривала довгих три роки. І німецька армія не була лояльною до місцевого населення. Саме тому чоловіки, а особливо молодь, пов’язували свою долю з боротьбою проти окупанта, ішли в підпілля ОУН, вступали в ряди УПА.
7 березня 1944 року до приміщення управи у Слобідці під’їхало кілька підвод з гестапівцями. Німці наказали війтові Йосипу Засідку зібрати продукти для їх армії, а самі рушили у бік Більшівців.
Війт відкрито окупантам не перечив, а подумки вирішив нічого німцям не давати.
Вояки УПА знали про візит фашистів і влаштували засідку у будівлі, що знаходилася навпроти управи. Коли німці повернулися в село, їх зустріли нищівним автоматним вогнем. Бій тривав недовго. І лише четверо гестапівців загинуло від повстанських куль.
Минали дні. Німці не поверталися. Тривога не покидала жителів села. Передбачаючи трагічний розвиток подій, частина жителів Слобідки покинула помешкання. Важко було переховуватись у навколишніх селах. Ті, що залишилися в селі, жили надією, що все минеться. На превеликий жаль, не минулося.
У ніч з 13 на 14 березня окупанти оточили село. Помста була жорстокою. Горіли помешкання, а в них живцем згорали люди. Інших фашисти розстрілювали. Тієї страшної ночі загинуло близько півсотні слобідчан, згоріло 112 будинків із 141.
На світанку окупанти зігнали всіх, хто залишився живими, у церкву Різдва Христового, маючи намір підірвати храм разом із затриманими. Врятував випадок. Дружина місцевого урядовця (чешка за походженням) зв’язалась з німецьким керівництвом у Бережанах і попросила не чинити масового вбивства.
Людей випустили з храму і відразу ж розділили на дві групи. В одну – літніх людей і дітей, а в іншу – чоловіків, юнаків і жінок.
Саме другу групу повели у Більшівці. Там, на майдані біля ратуші, чоловіків заставили копати могилу. Та потім і ці наміри змінили. Людей погнали на залізничну станцію, посадили у вагон і відправили у Хриплин, де тримали цілу ніч, а звідки пішки доправили у Станіславську тюрму.
Камери були переповнені. Допити тривали годинами. Люди мовчали. 23 березня затриманих повантажили у криті брезентом вантажівки і вивезли на єврейський цвинтар. Розстрілювали з пістолета по одному на очах у інших.
Старші люди ще й сьогодні з жахом згадують страшні події 1944 року. Все прожите й пережите зринає сьогодні у пам’яті старшого покоління. Наче кадри із фільму жахів зринають перед очима... Кадр за кадром – вогонь, кров, десятки смертей, арешти... Страшно...
Кривава акція залишила незагоєну відмітину у душах слобідчан, яка кровоточить і досі... Ті, що залишилися живими, не ховались за чужі спини... Вони вижили в ім’я майбутнього.
