Мешканець Прикарпаття Василь Микитюк уже понад півстоліття зберігає вдома раритетний "Кобзар", виданий 1908 року в Санкт-Петербурзі.
Свого часу книгу передав йому батько Іван, якому вона дісталася від його батька - Юстина. Василю Микитюку якось пропонували обміняти цю реліквію на корову. Не погодився, бо таке не продається.
74-річний чоловік мешкає в селі Матеївці Коломийського району. А сам родом з сусіднього - Перерова. Саме там у руках свого діда вперше побачив книгу. Батько, щоб не накликати біди на родину, змушений був закопати її в землю. До середини 1950-х років прикарпатськими селами ходили облавники і за зберігання Шевченкового "Кобзаря" чи портрета поета можна було потрапити в Сибір. Через багато років настав час, коли книжку можна було, не криючись, тримати вдома. Василь закінчив школу, відслужив армію, пішов працювати у місцеву військову частину, закінчив автошколу, став електромеханіком. Не оминули чоловіка чехословацькі події 1968 року: його без пояснень як військовозобов'язаного оператора радіопеленгатора посадили в літак на Прагу. Книга теж пережила чимало. Хована-перехована в не найліпших умовах, вона потребувала реставрації. Обновити "Кобзар" взявся двоюрідний брат Василя Микитюка, знаний майстер з різьбярства Павло Самуляк, який виготовив дерев'яну обкладинку. Окрім родини Микитюків, доступ до сімейної реліквії мав ще, світла йому пам'ять, директор сільської школи Ярослав Жолобайло. Щороку до Шевченківських днів він позичав її, щоб показати учням.
Нині хранитель передав фамільну реліквію на збереження своїй молодшій доньці Вірі. Проте ще раз візьме, щоб поїхати на районний конкурс читців Кобзаревої поезії, куди його запросила начальник відділу культури Коломийської райдержадміністрації Надія Федор. І не лише для того, щоб показати землякам стародавню книгу, а й для того, щоб самому продекламувати Шевченкову поезію.
Порівняно повне "безцензурне" видання "Кобзаря" в Росії вийшло 1907 року, а потім 1908-го. Примірник саме цього видання зберігається у Василя Микитюка. Книгу видали для бідних українських студентів, які навчалися в Санкт-Петербурзі. Як написано у передмові, мета видання - "вспомоществованіе нуждающимся уроженцамъ Южной Россіи, учащимся в высшихъ учебныхъ заведениях С.Петербурга".
Редакторові книги - відомому літературознавцю, історику, фольклористу і бібліографу Василю Доманицькому - вдалося розшукати багато невідомих творів Шевченка, зокрема, в архівах департаменту поліції. "Кобзар" 1907 року вийшов 10-тисячним накладом, 1908-го його перевидали двічі - загалом 25 тисяч примірників. Третьому виданню (1910 і 1911, видавець - В. Яковенко) поталанило менше. Російський уряд наклав арешт на нього і два попередні. Книги не знищили, але зажадали вирізати з кожної крамольні твори та уривки - всього 104 сторінки, пише "Голос України".
