На запитання італійського колеги, який зазирнув цього тижня до нашої редакції "Як ви оцінюєте реакцію Євросоюзу на події в Україні?", відповіла майже чесно: "З великим роздратуванням". Майже — тому що реальна оцінка (і моя, і багатьох колег, і людей на Майдані) висловлюється значно менш дипломатичними фразами. Від європейського "глибокого занепокоєння" на словах — уже трохи нудить. Фраза про те, що в Європі "тримають руку на пульсі українських подій" викликає саркастичну посмішку. А мантра "Угода про асоціацію, як і раніше, на столі" — роздратування у багатьох навіть найщиріших євроінтеграторів.
Два місяці, два зимові місяці українці на морозі обстоюють на Майдані свою свободу, гідність і право на європейське майбутнє. Але в теплих брюссельських кабінетах на дуже мінливу ситуацію в Україні реагують, як завжди, обережно і неквапливо, не бажаючи заглиблюватись у нюанси і тому не до кінця розуміючи, що відбувається, а отже, сильно запізнюючись як з адекватними оцінками, так і діями.
Півтора місяця Майдан мирно розмахував європейськими прапорами і скандував: "Україна — це Європа!". Сьогодні європейський прапор можна знайти хіба що на новорічній ялинці, а на Майдан замість європейської символіки несуть каски, битки, шини й протигази. Сьогодні одне з головних гасел — "Разом — і до кінця!". Ні, ми, безперечно, вдячні європейцям, що Угода "досі ще на столі". Та тільки Янукович уже давно повернувся до цього столу спиною, а на Майдані сьогодні актуальніші ті столи, які можна використати для будування барикад або розпалювання багать.
Ні, ми не відмовилися від своєї європейської мрії. І ми всі чекаємо, коли ж від висловлення "глибокого занепокоєння" Європа перейде до виконання своїх антикорупційних законів і реального захисту фундаментальних європейських цінностей в Україні. А якщо вже заглядати в майбутнє (якщо, звичайно, воно виявиться світлим), то ми ще й побоюємося, що після захоплених вигуків з приводу "сили європейських устремлінь мільйонів українців" усе знову обмежиться лише "визнанням європейського вибору України"…
Євросоюз має усвідомити: у тому, що відбувається сьогодні в нашій країні, є і його частка провини. На українському напрямку європейці наробили чимало помилок, у чому самі напівпошепки деколи признаються за філіжанкою кави. В Україні одного разу вже був неймовірний суспільний підйом, у 2004-му ми обстояли свій вибір і з величезною надією наївно дивилися у бік Європи. Та голосно аплодувала мужності українців, але в брюссельських кабінетах українським емісарам тихо й жорстко давали зрозуміти: тільки не здумайте подавати заявку на членство в ЄС! Від України Євросоюз тоді відскіпався десятьма малозначущими пунктами, дописаними до раніше підготовленого з урядом Януковича Плану дій. Історія не знає умовного способу, але хтозна, як би розвивалася наша країна, якби тоді, після Помаранчевої революції, вона отримала перспективу членства в ЄС — загальновизнаний найпотужніший чинник європейських перетворень, що довів свою ефективність у півтора десятках держав… Європі весь час було не до України. На багато речей тут вона заплющувала очі. "Проковтнула" неконституційне повернення до Конституції 1996 р., цунаміподібну корупцію, проігнорувала появу й розмноження "тушок" у парламенті, на порушення під час парламентських виборів-2012 реагувала досить мляво. Озлобилася тільки після арешту Тимошенко. І знову наробила помилок, не почувши масових закликів українських експертів, журналістів, дипломатів, які переконували, що не можна робити заручником долі однієї людини долю цілої країни, не побачивши мільйонів українців, які прагнуть європейського майбутнього. Європа затято не хотіла враховувати "фактор Януковича", їй ліньки було розбиратися у фобіях українського президента, вона не розуміла, що, ставлячи умовою підписання Угоди про асоціацію звільнення Тимошенко, вона ставить хрест на цьому документі. Про "російську загрозу" чути теж ніхто не бажав, а попередження української сторони сприймалися лише як шантаж і бажання отримати послаблення при оцінці досягнень України на шляху до підписання. "Росія заперечує тільки проти членства вашої країни в НАТО, а зближення України з ЄС — для неї не загроза", — чули ми неодноразово, дивуючись при цьому, чи є в європейських країнах якась розвідка або хоча б притомні аналітики. Знову ж, хто знає, чи сталися б нинішні події, якби підписав ЄС Угоду з Україною, ну, скажімо, минулої весни?
Що ж, європейці, тепер ви бачите мільйони облич замість одного? Тепер помітили ту саму "руку Москви", на яку вам так довго вказували з Києва? А в серпні-вересні її було ще погано видно? Тепер от навіть генсек НАТО побачив "російський слід" у зриві асоціації. То чому ж тільки тепер Берлін і Варшава збираються "по-чоловічому" розмовляти з Москвою? Нарешті повірили в можливість югославського сценарію?
Років з десять тому один відомий український дипломат з гіркотою сказав мені: "Європа всерйоз зверне на нас увагу лише тоді, коли тут трапиться друга Югославія…". Сьогодні Україна опинилася на порозі громадянської війни. І це вже не "страшилки", не фантазії, це реальність. Це реальність для Євросоюзу одержати хаос на його східному кордоні і тисячі українських біженців у своїх країнах. Але що крім "глибокого занепокоєння" може продукувати сьогодні Європа? Хто з європейських лідерів реально оцінює ситуацію, бачить її далі своїх ніг і здатний прораховувати бодай на кілька кроків уперед?
Так, риторика останніми днями трохи змінилася. Слово "санкції" не сходить з вуст європейських політиків. Але чи боїться Янукович слів? Його вже лякали непідписанням Угоди… А після 27 візитів в Україну Кокса і Квасневського його думка про європейців як про юродивих слабаків навряд чи змінилася. Напевно, він страшенно перелякався, коли Парламентська асамблея Ради Європи позавчора пригрозила позбавити українську делегацію в ПАРЄ права голосу. У квітні. Можливо…
Ми дуже вдячні деяким європейським країнам за щиру участь і гуманітарну допомогу: Литва вже прийняла у своїх лікарнях кількох поранених активістів Євромайдану, її приклад готова наслідувати Польща (причому, як стверджують, навіть надіслати по хворих майданівців урядовий літак). Прем'єри "Вишеградської четвірки" закликали Євросоюз якомога швидше скасувати візи для українських громадян і виділити стипендії нашим студентам для навчання в країнах V-4. Це зворушує і викликає повагу. Але цього, на жаль, недостатньо, щоб сьогодні врятувати Україну.
У нас у країні продовжують хапати людей просто на вулицях, банди тітушок, як і раніше, безкарно орудують по всій країні, активістів б'ють і калічать, знищують їхнє майно, затриманим у судах виносять божевільні вироки, десятки людей зникли безвісти, а знайдені розповідають про застосування до них витончених катувань. І при цьому досі не покарано жодної людини у формі (неможливо називати їх правоохоронцями!), жодного чиновника або політика, який віддавав наказ або розпорядження про застосування сили. У країні триває терор. Але Євросоюз так само мимрить і говорить про обережність у застосуванні санкцій, незважаючи на заклики тисяч українців, які намагаються переконати Брюссель і столиці: Янукович розуміє лише мову сили.
Своє перше слово цією мовою сказали поки що тільки американці і канадці. Минулого тижня перші візові санкції проти деяких українських чиновників і політиків запровадили США, минулого вівторка аналогічні заходи вжила й Канада, пообіцявши "нарощувати дії в цьому напрямку, якщо буде потрібно". Крім того, за інформацією DT.UA, наприкінці минулого тижня в Києві відкрилося "єдине вікно", до якого американський посол Д.Пайєтт запросив… ні, не Януковича, а Р.Ахметова, щоб повідомити йому приблизно таке: США і ЄС готові виступити єдиним фронтом, і в разі, якщо українською владою буде здійснений силовий варіант; якщо не будуть скасовані "диктаторські" закони; якщо не буде ухвалено закон "про амністію", Америка і Євросоюз не тільки запровадять масштабні візові обмеження, вони також застосують фінансові санкції, які передбачають арешт рахунків і всіх активів на території США і ЄС, що належать персоналіям, внесеним до "чорного списку" (у цьому списку Р.Ахметов значиться другим — між двома Януковичами). Офіційний привід для санкцій — "застосування насильства і згортання демократії". А як "пряник", стверджують наші джерела, було обіцяно транш МВФ відразу ж після формування коаліційного уряду.
Схоже, саме після цієї бесіди й з'явилася минулої суботи, 25 січня, "миротворча" заява компанії СКМ про неприпустимість "будь-якого силового варіанта" і "будь-якого застосування зброї". А група Ахметова в парламенті включилася в руйнування схеми внесення поправок до "диктаторських законів" і виступила за їх повне скасування, а також голосувала за закон "про амністію", що також було однією з умов, висловлених американцями. Наприкінці цього тижня "у джинси вдяглися навіть останні верстви населення", і заявою про необхідність "мирного врегулювання конфлікту в Україні" нарешті розродився і Д.Фірташ. А Віктор Янукович, після того як Ахметов доніс переданий йому Пайєттом меседж до перших вух держави, виконував обіцяне Байдену, мало не звіряючись з погодинним графіком…
За деякими даними, під час зустрічі з Ахметовим обговорювалися і такі питання, як неприпустимість зняття Кличка з реєстрації під час президентських виборів; конституційна реформа; коаліційний уряд. Переданий меседж Ахметов оперативно передав Януковичу і… обговорив у своїй донецькій резиденції з В.Кличком. Вони вже говорять про те, як жити далі. При цьому ще не знаючи, як жити сьогодні.
Що далі? Захід наполягає: "Переговори. Створення уряду. Чесні президентські вибори". Майдан запитує: "Переговори — про що? Уряд — який? Президентські вибори — коли?". На двадцятиградусному морозі люди чекають не тільки звільнення всіх заручників і покарання всіх винних. Без повного перезавантаження влади вони розходитися не збираються. От тільки чи розуміють це Європа і США?
Тетяна Силіна,
