Міський голова Калуша Ігор Насалик має в гаражі "Ферарі" за понад мільйон гривень, картину голандського художника за 300 тисяч доларів та костюм, на випадок, якщо в Калуш приїде президент.
Про це він розповів в інтерв'ю Gazeta.ua.
Правда, що маєте близько 40 мільйонів доларів?
— 2001-го задекларував десь 10 мільйонів доларів чистих коштів. А яка їхня вартість зараз, якщо вони правильно були вкладені? Абсолютно інша. До прикладу, у мене є картина Хендекутера, що свого часу купив за 300 тисяч доларів (нідерландський художник XVII ст. — "ГПУ"). Якби її зараз виставив на продаж, то вона коштувала б мільйонів 10 мінімум. Купляю картини, що мені подобаються, на свій страх. Не для продажу, а для себе, — встає з-за столу і показує на невелику "Джоконду" на стіні. — Це копія місцевого художника. Придбав за 700 доларів.
Ваші батьки — медики. Звідки маєте таку підприємницьку жилку?
— У лікарні я виріс — то в ортопедії робив уроки, то в педіатрії. Запах таблеток перед носом досі стоїть. Але коли у восьмому класі тато завів мене у "патанатомку" наочно показати, як розміщені органи людини, два тижні не міг їсти. Обрав фізику, бо хотів бути науковцем. Коли потрапив за скеруванням в Ульяновський центр мікроелектроніки, заробляв 120 рублів і жив у гуртожитку. Нам поставили завдання — наздогнати і перегнати Японію. Виготовляли датчики, мікросхеми для автоматизації машинобудування. А потім центр закрили. Зрозумів, що наука нікому не потрібна. Став дилером Ульяновського автозаводу. Завод є, багато замовлень, а він не працює. А не працює чому? Бо коробки, які ставлять, роблять в Україні. А на нашому підприємстві нема металу. А металозавод стоїть, бо нема коксу. От я кокс знайшов, поставив на метал, метал на коробки, а коробки на машини — з умовою, що всі машини будуть мої. Відновив роботу заводу, сидів і тільки продавав.
Також возив речі з Турції та Польщі. Тільки якщо всі везли чемоданами — я машиною. Орендував ГАЗ-53. Набив товаром, оформив. Купив нерухомість у Москві. І правильно зробив, бо потім продав у кілька разів дорожче.
1995-го прийшов на Львівський автобусний завод. Там працювали 140 фірм-посередників, за рік лишився я один. Через два роки поїхав в Узбекистан на тендер. Там були "Каросса", "Мерседес", "Ікарус". А виграв Львівський завод. Ми доставили автобуси, виконали повністю контракт.
Свого часу керував одним із найуспішніших підприємств на Західній Україні — "Техно-Центром". Більшість були зайняті схемою "купи-продай", а ми утримували цілі виробництва. Перші почали роздувати пластикову бутилку в Україні. Всі возили її з Польщі. У фуру їх поміщалося 16 тисяч. А преформою (полімерна заготовка, з якої видувають пляшку. — "ГПУ") влазило півтора мільйона. Весь Дніпропетровськ і Донецьк стояли у Рогатині в черзі, щоб купити ці пляшки.
Чому покинули бізнес і пішли в мери?
— 2006 року мене попросили підтримати партію "ЕКО плюс 25", щоб підняти її рейтинг. І гадки не мав, що переможу. О другій ночі подзвонили — привітали. Вирішив, що це може бути знак із неба. Треба колись віддавати, а не лише брати. Перших півроку перераховував зарплату мера — 7 тисяч гривень — на медикаменти у поліклініку. Протягом шести років у Калуш вклав приблизно 1,5-2 мільйона доларів зі своєї кишені. Наші діти за цей час об'їздили весь світ. Остання група — майже 130 чоловік були у Турції. Це близько 90 тисяч доларів. Багато є міських голів, готових віддати таку суму на поїздку дітям? Не користуюся службовою машиною, у мене власна. Пересуваюся по місту "Тойотою Камрі", іноді гуляю пішки. Маю ще ГАЗ-21, син її для мене відновив. На відрядження і мобільний зв'язок теж витрачаю свої кошти. У мене, як бачите, немає комп'ютера. Він не потрібен. Пам'ятаю про всі проплачені кошти, напевне, за останні три-чотири роки. Плюс-мінус до тисячі гривень.
Кажуть, маєте 160 костюмів і жодний не вдягаєте.
— Залишилися з часів депутатства. Гардеробна моя і дружини вдвічі більша, ніж оцей кабінет. Окремо взуття, спортивний одяг, футболки. Вісім років проходив у костюмах, харош уже. Віддаю перевагу джинсам та футболкам. У кабінеті завжди є п'ять-шість комплектів одягу на всяк випадок. Ношу тільки брендові речі. Люблю вдягатися так, щоб верх і низ були від однієї марки. Наприклад, ця футболка, джинси та взуття від німецької марки "Балдесаріні". Бачите, якщо тут червоний колір, — показує смужку на рукаві, — то тут теж має бути червоний, — повертається червоною смужкою на кишені джинсів.
На вішаку в кабінеті — один костюм. Це на випадок, коли приїде президент. Ми разом сиділи на прес-конференції. Чекайте, десь у мене фотографія була, — іде до сусіднього столу, піднімає папери, заглядає на полицю, не знаходить. — А перший раз Віктор Федорович приїжджав до нас, коли був прем'єром. Тоді на зустріч із ним прийшов у футболці. Він не витримав і спитав, чому не в костюмі. Відповів: "Поки Калуш не стане європейським містом, костюм не вдягну".
Скільки у вас годинників?
— Щось 80, майже всі — спортивного стилю. Більшість дарували, дещо купляв. Колекціоную також авто й парфуми. Автівок маю більше п'яти. Усі задекларовані. Найдорожча — "Феррарі", коштує понад мільйон гривень.
