Гопотократія і постмодернізм (включно з Тюремним тілом Тимошенко) <додані цікаві кольорові фото!>

 

 

Тема співіснування українського політичного постмодернізму з українською суспільною архаїкою стала майже модною. Давно минули ті волохаті часи, коли автора цих рядків гнівно і пафосно засуджували за введення в дискурсивний обіг таких понять, як «селянський синдром» або «тестаментарно-рустикальний дискурс».

 

1. Суверенні реальності

 

Фото: Українська Онлайн Спільнота

 

Тепер лише лінивий з культурологів-політологів не задає собі риторичних запитань про одночасне існування (якщо не співіснування на рівні такого собі «соціального біоценозу») на теренах Неньки і дрімучої архаїки (від тотальної гомофобії та ксенофобії до вузьколобих месіанських надій широких народних мас), і яскравого «постмодерного острова PlayingUkraine», мешканців якого ми щоденно бачимо у зомбоящику.

Скажімо, читаю у блозі Олесі Яхно (заявленої як політичний експерт) на УП:

"Постмодернізм тут (В Україні – В.Є.) – самодостатнє явище, яке не вибудовують на якихось модерністських позиціях. Не зворотна реакція на кризу традиційних цінностей, а повна їх підміна. Це не відповідь змісту на зміст або форми на форму. Це відповідь форми на повну відсутність змісту. Постмодерністська політика – це спосіб створення ілюзії того, що відбувається (партії, політики, інститути, реформи є, проте лише формально) коли ілюзія стає єдиною реальністю. Коли справжнє і несправжнє, серйозне і несерйозне – одне й теж".

Читаю й сльози навертаються. Невже?! Невже почало доходити?

А то ж було таке враження, що всі в Україні мислять старими-добрими картонними стереотипами, засвоєними ще у радянській школі.Про те, як більш прогресивне приходить на зміну менш прогресивному, фронтально і весело його долаючи. Типу, українська архаїка вже щасливо зіграла в ящик, прийшов їй на зміну світлий український модерн, а потім прийде (на вибір) або ще світліший постмодерн, або трансавангард, або громадянське суспільство, або ж органічна демократія, або ще якийсь чупа-чупс у шоколаді.

 

Фото: http://www.hurtom.com

 

А вони всі взяли і прийшли одночасно веселою гоп-компанією і не вигнали бабу-архаїку з української хати, а сказали їй: «Наливай, бабо, сто грам! Будемо дружити, разом слухати пісні Поплавського і читати Симону Вілар!» А баба-архаїка також не розгубилася і поставила на стіл перед отими всіма постмодернами і трансавангардами пляшку ріднесенької оковитої, приліпивши на неї (задля політкоректності, зрозуміло) етикеточку «Без ГМО». І почали вони всі разом жити-поживати, геморой наживати.

Отже, замість спадковості дискурсів ми в Україні отримали їх перемішування (міксерізацію). Один із дискурсів (постмодерністський) набув ознак «умовно регуляторного» або «модеруючого», а решта – включно з архаїчними (рустикальними та постсовковими) – ознак інструментальних дискурсів. Така-от політично-культурницька кулінарія.

Тепер стає весело, тому що за визначенням будь-які суспільно-політичні «дискурсивні салатики» пахнуть пригодами і війнами. Гасло «доби салатів» : «Кожний має право на суверенну реальність!» У постскриптумі – дрібним шрифтом: «Але таке право треба відстоювати!»

От вони й відстоюють.

Першими в Україні, як відомо, створили свою суверенну реальність так звані «червоні директори». У цій їхній реальності радянські заводи, фабрики, держрезерви і т.п. перетворилися із загальнонародної (общєлоховской) власності у їхню приватну. Перетворення було казковим і блискавичним, на рівні найкращих взірців світового фентезі. Але от біда: з цією реальністю не погодилися цеховики та їхні «криши». Шляхом напруженої боротьби (у Толкієна це виглядає як наступ гірських орків на зажерливих гномів) вони створили власну суверенну реальність, яку можна назвати «гопотократією»(гопократією). Тому що гопота в ній реально рулить, а терпіли реально смокчуть… чупа-чупс.

 

Фото: http://censor.net.ua/

 

Невисловленим гаслом гопотократії стало: «Реалізм – нам, а постмодернізм – їм!»

Дивно, але так звані «українські демократичні сили» з цим гаслом погодилися. Напевне, тому, що нічого, окрім постмодернізму, не вчили, не знали і не вміли. Тим більше, що старші брати з Заходу також радили робити ставку на постмодернізм. «Тому що за ним майбутнє!» – тихо але впевнено казали старші брати, а їх місцеві адепти думали, що це, мабуть, вища мудрість. Потім виявилося, що старші брати продають молодшим лише те, що тієї миті є на складі.

Реалізм для гопотократії вимірюється у грошах. Але насправді гопотократія лише однією ногою стоїть на баблі, а другою – на речах, актуалізованих постмодерною ситуацією. Цими речами переймаються не лише модератори гопотократії, а навіть реальні гопи «на районах». Назвемо ці речі умовно «іграшками» і «темами» (хоча в середовищах гопів і політтехнологів побутують інші дефініції). У темах та іграшках гопотократія солідарна з ризомною та ігровою природою ХХІ століття. Себто, з постмодернізмом. Тому їй, в принципі, комфортно у світі, де всім притомним представникам роду гомо сапієнс сапієнтіс запропоновано реалізувати себе через успішну тему життя та улюблені іграшки.

З іншого боку, вороги гопотократії спочатку не сприйняли її всерйоз, бачачи у гопоті лише нахабних дітей, стурбованих пацанськими понтами, моральними імперативами «качалок» та кримінальною романтикою. Вороги прорахувалися. Їхні старосвітські «стрижневі теми» ‒ такі як Прогрес, Державність, Виробництво, Наука ‒ програли в актуальності «ризомним темам» та іграшкам гопотокоратії. Народу також більше сподобалися останні. Війна була недовгою і закінчилася ще за доби баби Параски. Тепер замість космодромів і прокатних станів в Україні будують стадіони і торгово-розважальні центри. А за досягнення мають не розробку нового літака, а перемогу співачки на Євробаченні. Ще один урок для культурологів: щоби бути носієм постмодерної парадигми, не обов’язково бути ані свідомим постмодерністом, ані повноцінним гравцем постмодерної світової гри. Ситуація, продукована «болваном у китайському преферансі», також підходить.

І от, ситуація «від болвана» тепер стабілізувалася. Гопотократія послідовно і спрямовано (керована, серед іншого, розвинутою інтуїцією) робить свою суверенну реальність дедалі залізобетоннішою, а решта крізь чупа-чупс у роті мурчить постмодерні пісні, котрі Віктор Пєлєвін свого часу не без літературної грації назвав ППППП – прощальні пісні політичних пігмеїв піндостану.

 

Фото: http://poplavskiy.mow.fm/

2. ТТТ або «Тюремне тіло Тимошенко»

 Одну з цих ППППП можна назвати піснею про ТТТ – «тюремне тіло Тимошенко». Це чисто постмодерністська фішка, яка не стосується реального тіла Леді Ю. Основним у ТТТ є слово «тюремне». Адже у суверенній реальності гопотократії тюрма має безліч значень і відтінків. Перерахуємо:

1) Тюрма – «рідний дім»;

2) Тюрма – початок і кінець біографії (тобто один із варіантів постмодерного символічного змія, що кусає себе за хвіст – «уроборуса долі»);

3) Тюрма – «у кума», місце, де відбувається одна з найритуальніших і найпотаємніших містерій гопотократії – злиття криміналу з владою, «синіх» з «погонами»;

4) Тюрма – «місце справедливості» (справедливість є, і за неї треба відсидіти!), де неправильних опускають, а гідних коронують;

5) Тюрма – комплекс понять, протилежних «волі».

 

 

воры в  местах лишения свободы

 

воры в  местах лишения свободы

Фото: Servitutis.Ru

 

Отже, ТТТ – це не просто «розміщене в особливому топосі», це ще й містичне тіло, навколо якого модератори суверенних реальностей розгортають позиційні постмодерні ігри.

Один із варіантів такої гри називається «ув’язнити демона». Він знайомий усім, хто дивився мультфільм «Панда Кунг-Фу». Головна інтрига гри: «Що відбувається з демоном в ув’язненні? Слабшає демон у замкнутому просторі чи навпаки, набирає силу?» У грі можуть перебувати одночасно сотні політологів, експертів, аналітиків, ворожок, демонознавців та працівників правоохоронних органів. Усі отримують свої бонуси.

Пересічній електоральній одиниці пропонується уважно стежити за взаємовідносинами «тіла» (універсального об’єкту сподівання) і «тюрми» (універсального простору безнадії). Час від часу електоральні одиниці отримують ретельно дозовані модераторами гри «картинки з тюрми», а також інформацію, що все прогресивне людство також уважно спостерігає за цими взаємовідносинами.

Водночас будь-яка (позитивна або негативна) причетність до «суспільно значущого тіла» перетворюється на аналог «громадянства першої категорії», а непричетність – на громадянський відстій. Формується ніби віртуальна «держава в державі», де столицею є тюремна камера в Качанівці, бюджетом – сукупність символічної причетності до ТТТ, а горизонт майбутнього визначається виключно терміном ув’язнення означеного тіла.

Фото: dt.ua

Другий варіант гри називається «Врятувати ув’язнену королеву (богиню)». Тут відкривається ціле ельдорадо для цілеспрямованого виникнення різноманітних героїв. Героїчні чоловіки мужньо рятують свою королеву (богиню) натисканням чарівних кнопок, героїчні жінки вперто не виходять з містичного кола (лікарняної палати), де «політгобліни» тримають королеву (богиню). Навіть іноземці приїжджають на цю дивовижну «фабрику героїв», щоби, попри власну чиновницьку сірість, набути героїчних відтінків перед своїми майбутніми виборцями.

Якби пасивна частина постмодерної розкладки (електорат) не мала багаторічного досвіду серіальних зомбі, вона, радше за все, вже давно втомилася б  і переключилась на інші постмодерні ігри («Х-фактори», екологічні битви, захист історичних пам’ятників, порятунок мови тощо). Але виховані тристасерійним телевізійним милом «маленькі українці» не втомлюються залишатися пасивом у героїчному дійстві з нескінченними дежавю. Чим й надають усім належним до нього симулякрам суверенного змісту.

Символізм тюрми тим часом міцнішає та набуває вселенського масштабу. Тюрма перетворюється на суспільно суперзначуще вмістилище суспільно суперзначущого. Так у свідомості воленс-ноленс закріплюється та універсалізується один з наріжних архетипів гопотократії. Й ми всі непомітно перетворюємося на союзників або опонентів сукупного тюремного наглядача.

 

3. Пригоди євроінтеграції

Ще цікавіші трансформації відбуваються з синтетичним гаслом «євроінтеграції», яке в українських реаліях увібрало до свого символічного контенту такі поняття, як «демократичний вибір», «євроатлантичний вектор», «соціокультурна орієнтація на Захід», «протистояння Москві» тощо. Якщо в умовно-символічному переліку цінностей гопотократії ТТТ належить до «іграшок», то євроінтеграцію можна сміливо зарахувати до «тем».

Євроінтеграція в суверенній реальності гопотократії з процесу перетворилася на тотем. Відповідно, виникли команди «синіх» і «червоних» ‒ захисників і ворогів тотему. Модератори гопотократії сказали відразу і чітко: «люді панятій» захищатимуть тотем, а «бєзпрєдєльщікі» (комуністи, націонал-радикали, рустикали та інші «-кали») на нього нападатимуть.

«Поділилися і почали!» ‒ було дано команду, після чого ми й досі дивимося на індіансько-ковбойське шоу, де червоні і червоно-чорні племена українських політичних прерій намагаються захитати тотем, а правильні пацани його правильно захищають. В принципі, тема розрахована не так для внутрішнього споживача продукції зомбоящика, як на політиків у Брюсселі та Вашингтоні. Але наші люди – азартні, і ведуться навіть на експортні варіанти політичної «лабуди».

Тим часом тотемний вимір у своєрідний спосіб трансформує євроінтеграцію. Вона втрачає стартові раціональні формати, зате набуває несподіваних ірраціональних. Так, у просторі української масової свідомості (й «масового несвідомого також) Європа стає своєрідним колективним «месією», коли у межах постмодерністської реальності зміщуються пласти суспільних міфів і євроінтеграційний тотем зрощується з архаїчними месіанськими прагненнями українців. Одночасно, як це часто-густо буває з ірраціональними та міфічними парадигмами, у масовій свідомості виникає протилежний (конкурентний) образ такої собі «Європи-антимесії», зловорожого простору, населеного збоченцями та мутантами.

Новітній український образ Європи далекий від споживацького прагматизму 1980-1990-х років, коли землі за західним кордоном уявлялися українцям велетенським супермаркетом.  Постмодерна гра у тотем дозволила модераторам гопократичної реальності зробити євроінтеграцію операбельним міфом одного рівня уможливлення з «Русскім міром» ‒ ще одним тотемічним символом.

Тотемічне мислення надає необмежені можливості для конструкторів різноманітних чорно-білих схем, на яких базується опорна ментальність «гопократичної нації». Вже простежуються мутації означених тотемів у дихотомічні культурно-сексуальні символи. У цьому форматі євроінтеграція, звісно, ототожнюватиметься з «унісексом» та мультисексуальними практиками, а «Русскій мір» ‒ з традиційною сексуальністю благословенних православними ієрархами «натуралів». Недарма політико-сексуальний проект FEMENзмінив топос перебування з Києва на європейські столиці.

Невдовзі, як виглядає, українці вибиратимуть поміж двох «картинок» ‒ Європи, як «картинки» тотального гей-параду, і Русского міра, як «картинки» не менш тотальної православної літургії. Найважчим такий вибір стане для українців з архаїчно-націоналістичним мисленням. Їм доведеться обирати поміж двох бід. Обирати, як завжди не розуміючи, що насправді обирають вони поміж симулякрами.

 

Фото: http://tengrinews.kz/

 

 

Фото: Дурдом

 

Під туманами постмодерних ілюзій лежить все та ж архаїка. Вже не така монолітна та цілинна, як сто років тому, але й без видимих тріщин і перелазів, достатніх для оптимізму реформаторів та модернізаторів. Вона, ця архаїка, системно неворожа постмодернізмові. І конфлікту між ними не передбачається. Постмодерністи навчилися бавитися архаїкою, зробили з неї чергову «ризомну тему». Цю архаїку набагато легше зробити несвідомим інструментом геополітичної гри (скажімо, вмонтувати у тіло нової імперії або впевнити у престижності ролі глобального смітника), аніж перекодувати на сучасні способи перебування в реалі.

Вітаємо усіх з прибуттям в Країну ПГ. Себто «постмодерної гопотократії», а не того, про що ви подумали.

 

Володимир Єшкілєв,

 
 
 


Коментарі (8)

--- 2013.02.22, 20:29
НАЗВА ДЛЯ МУДРАГЕЛІВ, ДЛЯ НАРОДУ ТРА БУЛ НАПИСАТИ: "БАНДИТСЬКА ВЛАДА І САТАНІЗМ"
НИК 2013.02.22, 22:36
ІДЕАЛЬНИЙ НАРОД І МАЄ БУТИ АРХАЇЧНИМ. А ПАСТУХИ МАЮТ БУТИ В РЕАЛІ. БУДУВАТИ РАКЕТИ З ЛЮБОВИ ДО СВОГО СТАДА. І НЕ МИ ВИННІ, ЩО У ПРОВІД ВИТЄГАЮТ ЛИШ БАРАНІВ, А ПАСТУХІВ ДОБРИХ ПРЕСУЮТ, АБИ СТАДО ЛЕКШЕ СТРИГТИ. п.МАЙСТЕР, НЕ ПРИНИЖУЙТЕСІ, БОРІТСЯ З БОРОВИЧЕМ, ВОВКАМИ В ШКІРАХ ОВЕЧИХ, А НЕ З ВУЙКОМ З ПАЦИКОВА.
Ого 2013.02.24, 01:09
Кааапєєєц..... Навалив....
Ого 2013.02.24, 01:12
в смислі - круто....)
---?--- 2013.02.24, 11:36
то тіпа постмоднрнізм (з автором включно) служить гопоті? чи що?
Рідновір 2013.02.24, 13:54
Під усіма масками диявола ховається одна й та сама цапина рогата морда. Що нам з назв типу "постмодернізм" якщо за нею нема нічого окрім несамовитого бажання влади над людьми, бажання перетворити кожну людину в засіб для задоволення жадібності, хіті та садистичних насолод купки збоченців. Гаслом постмодерністів є: "Ми вам дозволимо все, якщови нам дозволите все". Але якщо ми не маємо грошей, то щоби нам не дозволяли, ми все одно зможемо зробити лише те, на що у нас стане грошей. А якщо ми дозволимо їм (правителям світу) робити все, то вони дійсно отримають право на будь-що, бо ж мають можливості творити будь-що, в тому рахунку і з нами. Отже, вони нам дозволять пити горілку й безкарно займатися побутовими збоченнями, а ми їм дозволимо стати земними богами на місце прадідівських богів. Оце і є суттю постмодернізму.
так-так 2013.02.24, 17:49
Якщо б не підпис автора, то б назвав це літературознавче стібалово. А так беручи до уваги поїздки Єшкілєва до Ізраїлю, Франції, Італії, США, Єгипту, Індії, Тибету, США, Абхазії, Хорватії, текст виглядає порівняльним аналізом.
Муха Книш 2013.02.24, 18:42
О! Вуйцьо Рідновірик й тута замельдувавсі!. І негайно подарував читацькій громаді глибокодумний висер. Як не маєте грошей, добродію, то не врятують вас і заборони на все. Моліться ревно Даждьбогові, Ра, Мокоші й мавкам.
10.04.2026
Павло Мінка

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні. 

2251 1
07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

913
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

2254 1
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

5271 1
27.03.2026
Павло Мінка

У публічних закупівлях за бюджетні кошти нерідко трапляються ситуації, коли тендери проводять лише формально. Компанії, які виглядають конкурентами, насправді можуть діяти за попередньою змовою.    

4086 1
23.03.2026
Тетяна Дармограй

В інтерв’ю журналістці Фіртки Руслан Павлов розповів про перші бої та втрати побратимів, мотивацію добровольців і мобілізованих, розрив між фронтом і тилом, а також про те, як війна змінює сприйняття життя і плани на майбутнє.

5187

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

718

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

614

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1443

Згідно Книги Пророка Ієзеркіля (книги 38, 39) «Остання Битва Кінця» має відбутися між Ізраїлем та «Гогом з землі Магог (Півночі) та полчищами персів, ефіопів і лівійців при ньому».

4299
07.04.2026

Великдень цьогоріч відзначатимуть 12 квітня. Яким має бути традиційний великодній кошик і що не варто нести до церкви — пояснив священник.

9199 1
02.04.2026

Здоров’я кишківника є надзвичайно важливим для загального самопочуття. Правильна робота травної системи впливає не лише на обмін речовин, але й на імунітет, настрій і навіть стан шкіри.  

6065 1
27.03.2026

Перекуси між основними прийомами їжі потрібні не лише для втамування голоду, а й для підтримки енергії, концентрації та загального самопочуття.

6700
06.04.2026

В Івано-Франківській області відбулася перша екскурсійна поїздка для родин загиблих захисників та зниклих безвісти військових. Ініціативу організувала Івано-Франківська обласна військова адміністрація.  

986 1
04.04.2026

У неділю, п'ятого квітня, у храмах Івано-Франківська освячуватимуть вербові галузки.  

1941 1
30.03.2026

Розважання над кожною стацією Хресної дороги були глибоко пов’язані з сучасними подіями в Україні та особливо відчувалися у контексті війни.  

1562
28.03.2026

Згромадження Сестер Пресвятої Родини, засноване в 911 році сестрою Теклею Юзефів, вже понад тисячу років працює з людьми, навчає дітей та підтримує громаду.  

8422
03.04.2026

Уже цих вихідних, 4–5 квітня, Івано-Франківський національний академічний драматичний театр імені Івана Франка представить прем’єру вистави «Маруся Чурай» за однойменним романом у віршах Ліни Костенко.

1245
08.04.2026

Банальна приказка каже, що «безкоштовний сир буває лише в мишоловці». Тобто, що немає ніде, включно з економікою нічого безкоштовного. Завжди хтось буде змушений заплатити.

528
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

489
03.04.2026

Не лише Україну «здав» Росії Байден, як про це ширилися чутки в політичних залаштунках, на зустрічі з Путіним в Женеві влітку 2021 року, а й загалом НАТО готувало здачу Росії, окрім України, ще й під «сіру зону» країни Балтії, Польщу та інші постсоціалістичні країни сходу Європи!

1497 1
30.03.2026

Нещодавно керівник німецького оборонного концерну, глава Rheinmetall Армін Паппергер назвав виготовлення українських дронів «грою в Lego домогосподарок з 3D-принтерами».

1084