Приїхавши сьогодні в Київ, вирішив зробити політично-туристичний похід на Майдан. Сумно…
Порив народу є – а лідерів немає. Фізично вони ніби і є, але реально відсутні. Дуже багато народу розгублені: де ж месія? Хто нас поведе у світле майбутнє? З іншого боку, люди на майдані вже якось інтуїтивно перестають серйозно сприймати ораторів від опозиції. А на мітингу у Львові взагалі представникам «Свободи» надавали духопеликів. Дивні діла Твої, Господи? Чому ж наша опозиція виявилася так далеко від народу?
Для початку трохи історії. 21-23 вересня 1648 року відбулася знаменита битва під Пилявцями. Тоді козацьке військо на чолі з Б.Хмельницьким розгромило польське військо під проводом трьох полководців (регіментарів) — князя Домініка Заславського, коронного підчашого Миколи Остророга і зовсім юного коронного хорунжого Олександра Конецпольського. Перед битвою український гетьман глумливо називав цих полководців «перина», «латина» і «дитина». Щось подібне відбувається і з нашою опозицією. Для простоти і ми очільників назвемо реґіментарями, оскільки вони виплекані були не від народних сподівань, а як політтехнологія. Так звана «сурогатна опозиція».
Спочатку про «перину». Після перемоги помаранчевої команди у 2004 році її вождів захопив у полон «золотий тілець». Жадоба наживи, миттєвого збагачення перемогла навіть елементарний глузд. Країна занурилась у хаос. Будь-який стратегічний розвиток був відсутній, що, чесно кажучи, для пересічного громадянина на ту хвилину було начебто й непогано. Народ почав жити так, ніби влади і не було. Бізнес поступово оживав і розвивався.
Кредити ж західних донорів створювали благополуччя у бюджетній сфері. Все почало мінятися після світової кризи, а особливо після перемоги Партії регіонів.
Коли не стало на волі Юлі — її замінив триголовий дракон із голів «Турчиновського», «Кожум’яного» і «Ко». Перший чолов’яга ради накопичення статку і покращення власного благополуччя зробив дуже багато гріхів перед законом. Але найбільше влада підсікла цього політика за аферу із газом, який держрезерв був винен довгі роки Нафтогазу. Більше читайте тут
Але статки не принесли повного щастя. За деякими достовірними джерелами, політик виявився серйозно хворим. Стабілізувати здоров’я вдалося лише завдяки експериментальним лікам. Тому його виступи носять мікроскопічно-опозиційний характер.
«Кожум’яний» – цікавий персонаж. По-перше, колишніх СБУшників не буває. По-друге, цей герой нашої оповіді дуже ретельно виконував свої повноваження, сидячи на призначених посадах в митниці та інших органах, за кожне з яких отримував кількамільйонну винагороду. Короткий список можливих порушень чинного законодавства – ось тут.
Ми умисне не зупинялися на характеристиці багатьох інших персонажів. Це тема окремих публікацій. Але вони так само не є самостійними фігурами. Вони лише грають певну роль. В даному випадку опозиціонерів.
Доктор залізний кулак, чи просто «латина»
Кажуть, що влада притримує компромат на нього давно, ще з часів його молодості, коли служив авторитетові 90-х – Борисові Савлохові. Звичайно, часу сплило багато, та все ж… Не можна не сказати про його недостатній для керівника країни інтелектуальний рівень, незважаючи навіть на науковий ступінь. Але головним залишається те, що проект був виношений у середовищі газового олігарха. А тому його не можна біологічно віднести до опозиції. Радше так собі… – попутник, пристосуванець і використовувач сподівань народних стосовно «третьої сили». Отже, дуже мрячною і нелогічною виглядає проєвропейська риторика «латини».
Що стосується характеристики «Дитини» – то тут навіть і копатися не потрібно. Все відкрито і доступно… Головне джерело його доходів останніх років – продаж прохідних місць у списки опозиціонерів. Зазначимо, що більшість «тушок» від опозиції – креатури «Кіндера». Не можемо не згадати слова керівників регіональних відділень «Фронту змін» щодо хамського, зневажливого ставлення до них цього опозиційного керівника. І хоча від 2004 року часу сплило багато, але у свідомості всіх людей він залишився чи «дитиною», чи «кроликом».
Тому сподіватися, що ці три визначні «регіментори» домовляться – абсурдно і смішно. Яскравим прикладом є голосування в парламенті, зокрема поправка Кличка. Кожний із трьох персонажів уже давно бачить себе в якості самого опозиційного опозиціонера і майбутнього президента. «Тераріум єдіномишлєнніков» програє майбутні президентські вибори ще за півтора року до їх проведення. Чинній владі при таких обставинах (за умови стабілізації економіки) і напружуватися сильно немає потреби.
Що ж робити кожному з нас: чекати чергової «месійки» чи будувати своє майбутнє власними руками?
Ми повинні виходити не за когось, а за себе: за свою сім’ю, свій рід, село чи місто, де народилися. Чим частіше і чисельніше ми будемо виходити на Майдани – тим менше в країні буде розгардіяшу і перевертнів, а більше перспективи і реалізації ідей, менше буде виїжджати наших сестер і дружин на заробітки в закордони, міцніші будуть наші сім’ї і країна в цілому.
Дуже сподіваюсь, що саме з отих майданних активістів, нових пасіонаріїв, буде сформовано новий політичний склад майбутньої Верховної Ради і уряду. І тоді, коли ми станемо сильними і загартованими в баталіях громадянського суспільства, ми перестанемо шукати того, за влучним висловом Юрка Романенка, «під кого лягти. Ми припинимо шукати господаря. Тому що багато хто сам стане господарем своєї долі. І держава буде господарем своєї долі. Ось чому потрібно боротись і для чого потрібен Майдан».
Володимир Дзьобак,
