Така сама доля чекає і решту сировини, вирощеної на Прикарпатті, яку ще дозбирують.
Минулого вівторка кореспонденти «Галичини» були свідками, як на полях Тлумаччини, що їх орендує згадуване сільгосппідприємство, вантажили доволі гарний урожай солодких коренів на величезні КамАЗи з написами «Логіст» на бортах, які вирушали до Козової сусідньої області, де місцева бурякопереробка працює на повну потужність.
В органах влади на Прикарпатті не роблять з того економічної трагедії, хоча й прогнозували, як і писала «Галичина», що регіон буде з шістьма–сімома тисячами тонн цукру власного виробництва. З місцевими власниками орендованих паїв чи з самими буряковиробниками розраховуються справно — як за землю, так і за здану сировину. Зокрема, як розповів журналістові «Галичини» заступник голови Тлумацької РДА ігор Серемчук, із 788 га, на яких виростили головну культуру осінніх жнив, «Мрії» належить тільки 245. Отож буряки з решти площ — господарств та нивок селян-одноосібників — централізовано відвезли до Городенки, а звідти відразу привезли натомість і жом, і цукор, узятий із заводських запасів. «Усі задоволені», — переконує і. Серемчук.
Не сумнівається в тому, що вдасться розрахуватися з пайовиками, і керівник ПП «Вільхівці» Городенківського району Іван Приймак, у господарстві якого виростили цукрові буряки на 215 га. Проте все ж потерпає-непокоїться, бо пообіцяв людям аж по дві тонни жому. Чи привезуть йому цей вантаж з Козової, чи невідь-звідки? Якби ж «своя» цукроварня працювала, то таких побоювань не виникало б. Але все ж переважають сподівання, що від простою городенківського заводу прикарпатські буряківники нічого не втратять.
Однак у цій ситуації є кілька моментів, які викликають запитання. По-перше, за останньою інформацією з району, на цукроварні скорочують сезонних робітників, яких набирали на час підготовки її до роботи, а штатних відправляють на біржу праці, себто пропонують ставати на облік при районному центрі зайнятості. Власне, остання практика — звична, оскільки діяльність підприємства такого профілю, зрозуміло, має загалом сезонний характер. Але одна річ — звільнятися, коли ти відпрацював певний період і щось заробив, та зовсім інша — покидати місце праці, так і не ставши до роботи. Жодні компенсації, обіцяні директором ТОВ «Городенківський цукровий завод» Олександром Філіпенком («Галичина» за 24 жовтня»), попри всю шляхетність такого кроку з боку адміністрації холдингу не відшкодують усіх втрат робітникам.
До того ж якби завод таки запрацював, то робочих місць на ньому відразу побільшало б з 260 до 600 за рахунок додаткових фахівців, яких тут завше наймають гарячої пори. Той «кадровий резерв» цукроварні до останньої миті чекав-гадав, що матиме роботу, хоч і на стислий термін, але досить оплачувану. А тепер хто й чим компенсує ці сподівання?
Отже, маємо і своєрідну соціальну драму від рішення «Мрії» не запускати бурякопереробний конвеєр у Городенці — хай тільки районного чи й лише містечкового масштабу. Втім, є в тому й «політичний» негатив. Громадськість райцентру не в захваті від такого стану справ. Не для того ж 2010-го відстояли цукроварню у тривалому спротиві хвацьким «металістам», котрі збиралися перетворити її на купу брухту, щоби вона нині простоювала. За словами керівника районного громадського об’єднання «Правиця» івана Григорчука, активісти організації не дадуть вивезти сировину за межі району, якщо такі спроби будуть.
По-друге, чи не зумовить теперішній простій цукроварні скорочення площі цукрових буряків в області наступного року? Господарі відповідають на це по-різному. і ті з них, хто говорить «не для преси», скрушно хитають головами: ліпше, якби цукровий завод таки працював, тоді не довелось би навесні заступникові голови ОДА Василеві Брусу знову просити керівників галузі в районах і навіть погрожувати їм, як це він традиційно робить під час весняної посівної кампанії, наполягаючи на розширенні плантацій солодких коренів, аби восени було вдосталь сировини для роботи городенківського заводу...
Втім, площу цієї культури визначають, за великим рахунком, не командно-адміністративні методи, а ціна на цукор в Україні. Цього ж року вона така, що позбавляє аграріїв будь-яких надій, стверджує вже згадуваний і. Приймак. За його словами, «рентабельна» вартість цього продукту — сім, а ще краще — й усі вісім гривень. Адже цукрові буряки — культура затратна. Потрібно вкласти орієнтовно 14 тисяч гривень у гектар, щоби одержати в підсумку 400 центнерів солодких коренів з нього. Лише за такої врожайності вирощування культури стає прибутковим, тобто не лише повертає вкладені кошти, а й дає дохід, який можна використати і на збільшення її площі, і на підвищення врожайності коренів.
Узагалі, живемо в такий час, коли заголовок до цієї публікації можна було подати й без «знака запитання». Галузь буряківництва в нашій державі таки поступово колапсує. Посудіть самі. За кращих часів в Україні працювало близько 200 цукроварень. Відтак щороку їх запускали чимраз менше — 160, 120ѕ, 2012-го, наприклад, працювало вже 80, а нині — тільки чотири десятки. До речі, з семи заводів «Мрії» стоять чотири — в тому числі в Бучачі й у Борщеві, які чи не вперше за свою історію зупинились.
Зрештою, й це не катастрофа. В Україні залишаються так звані перехідні запаси цукру обсягом 800 тис. тонн. Ще 1,3 млн. т збираються виробити, тому без цукру не зостанемось. Однак важко вірити в контексті такої низхідної тенденції нинішнім запевнянням, що, мовляв, наступного року цукроварня в Городенці таки працюватиме. Але всяке можливе...
