Піраміда української влади, сконструйована після приходу Віктора Януковича на посаду президента, наділила його практично необмеженим правом приймати всі ключові рішення у країні. Це стосується кадрів, бізнесів, прав та свобод, і звісно ж, вибору шляху. Саме тому зараз чимало людей на Сході і Заході, як країни, так і земної кулі, намагаються зрозуміти: що вирішив Янукович? Хоча такий підхід не зовсім точний: рішення про те, куди рухатися — до ЄС чи РФ, чи залишатися на місці, — Віктор Янукович приймає не сам, а з Рінатом Ахметовим і ні з ким іншим. Правда, не за звичайною схемою — 50 на 50, а все ж таки з правом збереження за собою "вирішального голосу".
Збоку вчинки президента, або осіб, ним ініційованих, видаються хаотичними й алогічними. Але так здається тільки переконаним прибічникам європейського або російського векторів руху України. Перші — ті, котрі з самого початку тривожно запитували: "Невже через нього Європа не підпише Угоду про Асоціацію з 45-мільйонною країною?" — дивуються: чому Віктор Янукович не готовий відпустити Юлію Тимошенко в Німеччину, вигравши при цьому кредити, інвестиції, рукоподавання, збереження капіталів, свободу від Митного союзу та ім'я на скрижалях, викарбуване вдячними нащадками? Другі — ті, що не менш тривожно з самого початку запитували: "Невже він із ними підпише Угоду про Асоціацію?" — не розуміють: як можна рвати ланцюги дружби з братнім народом, розпорошувати електоральне ядро, ризикуючи результатом 2015-го, скасовувати без пояснення зустрічі з представниками першої лінійки російського бізнесу заради польоту на футбол у Донецьк, сваритися з "Газпромом" і взагалі злити самого Путіна?
Однак уся річ у тому, що чинний президент України не має переконань. У нього є три завдання: стати найбагатшим; бути найсильнішим (або ж здаватися таким); і залишатися при владі якомога довше. Спираючись на вирішення цих найголовніших завдань, глава держави і визначається у своїх діях. Лихо? Звичайно, лихо. Для всієї країни лихо. Але на даний момент ніхто всерйоз не може на це вплинути. І, що найстрашніше, не хоче. Бо якби це було не так, то й фронтмени опозиції поводилися б інакше; і під Радою не вранці кілька тисяч зібралося б, а під час прибуття Кокса і Квасневського мало б стояти тисяч сто… (До речі, сусіди наші за свій євровибір вийшли стотисячним мітингом на вулиці Кишинева.)
Але ж ми зараз не про пасивних лузерів, правда? Ми про того, хто з нашої мовчазної згоди нашу ж долю і вершить.
У принципі, Віктора Януковича влаштує будь-який розвиток подій, при якому йому вдасться уникнути виконання принизливих, на його погляд, умов. У випадку з ЄС — це звільнення Тимошенко. У випадку з Кремлем — це входження до Митного союзу.
Спочатку спробуймо розібратися в його "європейській логіці".
Сьогодні, незважаючи на вирування пристрастей навколо ситуації з вирішенням долі Юлії Володимирівни, Банкова "на 99% упевнена" в тому, що Угоду про Асоціацію підпишуть, і рішення про це Європа прийме ледь не в день саміту. Відповідь на запитання "чому?" проста: геополітика. Однак і у факті непідписання Янукович нічого страшного не бачить, оскільки важливе для нього питання — знаходження зовнішніх грошей на латання бюджетних дір — він зможе вирішити і без результативного Вільнюського саміту, а Захід нікуди не подінеться. Бо йому потрібні український ринок, українська земля, українські надра, а найголовніше — не потрібен відновлений Радянський Союз. Інколи здається, що, вибираючи між Росією і Європою, Янукович вибрав США. Президент завжди з розумінням ставився до інтересів Вашингтона: від урану до Ірану, від шельфу до сланцю… Янукович визнає за Штатами силу. І не тільки тому, що наймогутнішою державою на світі він вважає... американську фінансову розвідку. Загроза відновлення Путіним Радянського Союзу — це усвідомлена небезпека, сформульована й донесена до держсекретаря і президента США людиною, котра виконує роль човника в американсько-російських відносинах, — Генрі Кіссинджером. Дипломатія від Банкової не в останню чергу базується на переконанні, згідно з яким Обама, що отримав від Росії сирійський удар, сноуденівський ляпас і Путіна на першому місці в рейтингу впливових політиків Forbes, буде готовий на багато що, тільки б не допустити реалізації заповітних планів президента Росії — відтворення імперії під егідою Митного союзу. Таке посилення Росії не потрібне і ключовим європейським країнам, тому Україну треба гарпунити й відтягувати від Москви. Краще це зробити, підписавши Асоціацію, що дозволить почати якісно змінювати ситуацію у країні вже тепер. Але якщо така можливість для західників буде несумісна зі збереженням обличчя, то на Банковій переконані: непідписання Асоціації лише прискорить(!) переговорний процес із МВФ. Бо "ніхто не дозволить збанкрутувати в центрі Європи найбільшій і непередбачуваній державі — по-перше; а по-друге, допустити критичну залежність України від Росії, яка сформується, коли гроші для утримання економіки Віктор Янукович отримає від Москви" (а всім відомо, що така пропозиція на столі є).
Янукович свято переконаний у здатності геополітичного чинника переважити всі інші невідповідності. Причому як сьогодні, так і в майбутньому. Адже він відриває вже другу дощечку від скрині Пандори. Перша називається "вибіркове правосуддя", що привело у в'язницю його політичного опонента. Друга діра — "вибірковий пошук рахунків", який він сьогодні застосовує до свого політичного опонента. І треба ж — не боїться бумеранга.
Контролюючи ГПУ, МВС, СБУ, Податкову міліцію і Держфінмоніторинг, Янукович спрямовує їхні зусилля на пошук рахунків Тимошенко та її сім'ї буцім із метою повернути країні вкрадені кошти. І справді, не слідом же публікацій у незалежних ЗМІ, аргументованих і доказових, іти вітчизняним детективам. Натраплять ще, чого доброго, на "ярдів" двадцять — усе нажите непосильною чотирирічною працею нинішньої команди. Отож своїх президент не боїться. А, з огляду на геополітичну зацікавленість, потенційно небезпечні зовнішні сили не стануть замірятися на тайники людини, котра контролює стратегічно важливу територію.
Єдина загроза, яку Янукович може вважати для себе реальною, — це делегітимізація його власної президентської влади. Саме вона здатна порушити балансування канатохідця і примусити його впасти до ніг переможця. Ідеться про вибори
2015 р. Якщо методи, кинуті на досягнення перемоги, приведуть до невизнання Заходом результатів і Янукович стане ізгоєм у ЄС та США, йому доведеться підписати акт про капітуляцію з Путіним. Очевидно, розуміючи це, вже тепер штаб Януковича розгортає програму "Агітатор". У принципі, правильно було б назвати її "Контрольна закупівля", або "Освоювач бюджету". Оскільки передбачає вона не так традиційну гру регіоналів "Перепиши протокол", як стимулювання 4—5 мільйонів людей, котрих бракує для перемоги. Під реалізацію цієї програми, що потребує нагромадження аргументів та інвентаризації потенційно лояльного електорату, і відбувається губернаторська чистка. За різним даними, аргументів знадобиться багато. Залежно від регіону — від 1600 до 2500 на душу.
Але ми відхилилися і забігли в майбутнє, точніше — в один з його варіантів. Повертаючись у день нинішній, необхідно зрозуміти одне: що Янукович планує робити з Тимошенко? Після зустрічей із цілим рядом інформованих регіоналів мені здалося, що нічого. "З імовірністю 99%" Юлія Тимошенко ні волі, ні клініки "Шаріте" не побачить. Навіть якщо парламент спроможеться прийняти якийсь із законопроектів. Навіть найкандальніший. "А довідку про якусь невиліковну хворобу німецькі медики нададуть суду? Протрузія? Міжхребцева грижа? Так у нас їх чудово лікують. Що? Не довіряє нашим лікарям? То нехай приїжджають німецькі й оперують її тут, зі своїми інструментами, професорами та сестрами милосердя. Хіба ми можемо тиснути на суд? Нас уже ж німці зі шведами-поляками навчили, що він має бути незалежним". Далі можна не продовжувати. Багатотерпеливі Кокс із Квасневським уже відчули, що означає бути кулькою в пінг-понгу між Банковою та Грушевського. Можливо, до держателів ракеток додадуть Печерський або якийсь районний суд м. Харкова.
Чому Янукович не відпускає Тимошенко? На це запитання багато хто намагався дати відповідь. У тому числі й DT.UA. Однією із загальновизнаних причин є його страх перед її можливістю феніксового відродження. Янукович переконаний, що нагромаджена ЮВТ потенційна енергія на волі, навіть обмеженій волі, перетвориться на кінетичну. Ви ніколи не замислювалися: чому тайфунам дають тільки жіночі імена?.. А Віктор Федорович, схоже, не перестає про це думати. То вона бачиться йому на чолі помаранчевого мітингу у Вільнюсі; то не сходить із російських телеканалів у телемостах з палати "радистки Кет"; то на зустрічах із лідерами європейських держав. Одне слово, вона придумає, як змішати карти. І чітка переконаність у цьому примушує Януковича схилятися до варіанту збереження статус-кво.
Проте є й друга причина. Янукович — безперечний альфа-самець у своїй політичній зграї. Вожака шанують і слухаються, коли він сильний та справедливий. Але Янукович допустився однієї помилки. Серйозної. Схоже, уже усвідомленої, але наразі не про це. У перший ряд при розподілі здобичі він посадив Сім'ю. Не аксакалів, не багатолітніх товаришів по полюванні, а щенят, які взялися нізвідки і з'їдають майже все. Зграя — від рудих до сивих — нарікає. Але страх заважає реагувати на несправедливість. І якщо Янукович відпустить Тимошенко — альфа-самця ворожої зграї, яку вважають найнебезпечнішою всі ті, хто перебуває із ним поруч, — він втратить ефективну й дійову підтримку всіх, хто визнає альфа-самця в ньому. Не запитуйте, чому на чолі держави опинилася людина, яка перенесла правила вуличного виживання на управління державою і її зовнішньою політикою. Це просто якийсь альфа-капець.
Чи може Віктор Федорович пояснити все це західним дипломатам і лідерам держав? Навряд. А ось спробувати пояснити, що вони захищають не ту, — він намагається активно. До посольств України вже спішать ЦВ, як саме доносити до урядів країн перебування нові тези, цього разу авторства не Рената Кузьміна, а Олександра Клименка. Суми, афілійовані з Тимошенко і, за словами регіоналів, виявлені за кордоном, варіюють від офіційних 200 млн до вимовлених пошепки 3 млрд. Джерела DT.UA стверджують, що Держфінмоніторинг (фінансова розвідка при Мінфіні), СЗР і спеціально найнята команда, яка спеціалізується на міжнародному банківському павутинні, виявили близько 200 банківських рахунків, нібито пов'язаних із Юлією Тимошенко. Кажуть, не обійшлося без провідників, і навіть називають імена: Данильов і Шепелєв. За словами великих регіоналів, географія багата — від Канади до Північного Кіпру, від Тайваню до Чехії, від Штатів до Німеччини, від Франції до Нової Зеландії. Носії інформації стверджують, що більшість рахунків належить офшорам Олександра Тимошенка, деякі значаться за дочкою. Нібито лідери європейських держав, на територіях яких було відкрито рахунки "без коду платника податків" або "без дозволу Центробанку" — як-то Німеччина і Франція, — вже поінформовані українською владою.
Який відсоток правди в інформації про перелічені фінансові трофеї? Цього не знає ніхто. Поки що це тільки хвастощі хантерів. Або блеф замовників полювання на Тимошенко. Що ж стосується конкретики, то Сергій Лещенко, автор книжки про судовий процес над Лазаренком в Америці, розбив ущент заяву Міндоходів про намір повернути країні гроші, "вкрадені Лазаренком і Тимошенко". Мені ж не вдалося не те що отримати копію анонсованих владою позовних заяв у швейцарський та американський суди, а й дізнатися , в які саме суди звертатиметься Міндоходів у супроводі Мін'юсту і найнятої британської компанії юристів...
За сукупністю всього вищевикладеного, повторюся. Янукович буде задоволений, якщо ЄС визнає за можливе підписати Угоду у Вільнюсі. Навіть допускаючи думку, що, аби помститися за Юлю, ряд країн Євросоюзу заявлять про свою готовність ратифікувати Угоду в парламентах тільки після виборів 2015 р. А якщо не буде Асоціації і, попри сподівання, МВФ відмовить у кредитах, то, з погляду президента, й це не катастрофа. Адже гроші МВФ від російських грошей відрізняються тим, що вони зв'язані і набагато ретельніше контролюються з точки зору використання. Це, звісно, добре для держави — менше розкрадуть. Але погано для виборів — менше маневру.
Всупереч досить популярній думці, що Янукович про все домовився з Путіним, справи трохи не такі. За великим рахунком, вони ніколи не домовляться, але це не виключає взаємного використання на певному етапі. У Митний союз Янукович іти категорично не хоче. Пригадуєте знамениту фразу Павла Лазаренка, винесену в заголовок його інтерв'ю "Дзеркалу тижня"? "Я не політик, я — хазяїн". Її автором сьогодні міг би бути Віктор Янукович. Він господар цих мисливських угідь, і делегувати право бити дичину тут може тільки він. Можливо, саме тому офіційно — з метою пошуку додаткових джерел для поповнення бюджету — обговорюється питання термінової приватизації цілого ряду об'єктів. І серед них — "Південмаш", "Турбоатом" і "Антонов", які завжди цікавили Росію
Чи мститиме Путін за спробу втечі? Звісно, мститиме! Але головна мета господаря Кремля — відродження імперії, тому негайна вендета не може слугувати самоціллю. Непідписання угоди про асоціацію між Україною і ЄС він слушно вважатиме (і подаватиме громадськості) як свою особисту перемогу. Кремль не повинен дозволити Україні втекти зі своєї орбіти сьогодні, а як саме він поставить на місце безтурботно норовливого Януковича завтра, — питання фантазії, а не можливостей.
Відомо, що уряд України веде переговори і з ЄС, і з американською стороною про компенсацію втрат, пов'язаних із реакцією Кремля на українські європрагнення. Однак наскільки адекватними будуть результати цих переговорів, і наскільки оперативно можна буде зазначену допомогу отримати? Це важливе питання, бо Віктор Янукович не очікував такої серйозної і відчутної, насамперед для економіки Сходу, реакції Путіна. І тут, без жодної образності, слід зауважити, що багато членів фракції Партії регіонів не на жарт стривожені складною ситуацією. Зупиняються не просто заводи — цілі галузі. Російська блокада — чутливий інструмент. І його удар на собі відчули чимало осіб — від голосу партії, чий щільний графік російських гастролей різко розвантажився, до власників вагоно- і машинобудівних заводів, чия продукція втратила шанси перетнути кордон. Метал, цукерки, хімія, труби — це не тільки втрати власників. Це — урізання зарплат або звільнення робітників. Боляче. Причому боляче насамперед електорату Януковича та його, електорату, роботодавцям.
У принципі, такі складні часи пережили чимало країн — від Естонії доПольщі. Але більшість їхніх громадян чітко знали, куди йдуть, до чого прагнуть, задля чого терплять негаразди й нестатки. Вони відроджувалися, розриваючи пуповину й отримуючи можливість самостійно і усвідомлено відновлювати ступінь споріднення своїх економік із російською. Януковичу ж, який визначає вектор руху довіреної йому країни, за великим рахунком, однаково, в якій ціннісній системі зберігати владу та гроші. Він такий самовпевнений, такий хитрий, такий могутній, що... Втім, про Павла Лазаренка я вже згадувала.
Юлія МОСТОВА
Дзеркало тижня. Україна
