«Нас лише доукомплектовують, а людям потрібен відпочинок»: будні прикарпатської «десятки» на передовій

«Відчинив вікно, виблював і їдеш далі»: hromadske розповіло про будні медиків прикарпатської «десятки» на передовій.


Артилерійське гупання за вікном. Піднімаюся з ліжка, довкола темрява. На годиннику — опівніч. Надворі реве позашляховик. Щойно мотор вщухає, хтось голосно гупає дверима автівки. У хаті здіймається метушня. Я моментально приходжу до тями та згадую, що перебуваю у стабпункті 10 гірсько-штурмової бригади неподалік фронту. 

 Що, ти кажеш, у тебе з очима сталося? — питає Андрій в одного з бійців. 

 Попекло ліве око. Лице зовсім трохи, а от око... Зараз хоча б кліпати можу, а тоді у бліндажі взагалі пиз**** був. 

До кухні з ліхтариком у роті заходить Валера, який у цивільному житті працював ветеринаром. Він ставить катетер і крапельницю хлопцю з обпеченим оком.

— Це у вас там приліт був? 

— ПТКР. Прямо нам у спостережний пункт влетіла. 

— Вам треба заспокійливе? — перериває розповідь Андрій. 

— А можна мені з собою його дати, аби я перед сном випив і заснув? Бо я погано сплю останнім часом.

Кілька хвилин медики оглядають військових і надають допомогу. Далі їх проводять до авто — хлопців повезуть до військового госпіталю, за 40 хвилин звідси. Водій Володя, який працює на стабпункті, каже, що ця доба відносно спокійна, порівнюючи з попередніми, коли за ніч привозили понад сім поранених. 

«Кацап є кацап: їм байдуже, можеш ти вивезти поранених чи ні. Вони закидають зверху снарядами. Це зараз у нас трохи затишшя, а то — кожного дня до нас везли поранених», — каже Володя.

Він завозить бійців до госпіталю і вертається. Уночі у стабпункті сплять чуйно, адже будь-якої хвилини може з’явитися робота. 

Першим на вулицю вибігає Андрій. Він — хірург і старший у медичній групі. Надворі — хоч око виколи, видно лише червоні фари машини. З медеваку хлопці-парамедики допомагають вийти військовим. Одного з них тримають попідруки. Їх повільно заводять до веранди та ведуть на кухню.


«Нас лише доукомплектовують, а людям треба відпочинок» 


Вранці з кухні доноситься запах смаженого м’яса та кави. Мар’яна, яка також працює в медичній роті, готує на всіх сніданок. Вони з Андрієм — єдині з групи, хто має медичну освіту. Мар’яна вчилась у медичному коледжі. У 2017-му дівчина вперше потрапила на службу до 10-ї бригади. Тоді їй було лише 19 років. Потім завагітніла й пішла в декрет, а незадовго до повномасштабного вторгнення знову повернулася до служби. Її сину — 4 роки. 

 Довго вже не бачила його? — питаю Мар’яну, поки вона накладає битки у тарілки.

 Місяць тому їздила на день народження. Спочатку ми не бачилися 9 місяців, то він ледь впізнав мене: ніби я щось знайоме, але й водночас чуже. Останнього разу впізнав, але плакав, не хотів відпускати. 

Усі потрохи сходяться на сніданок. Водій Любомир каже:

 «Непогано було б, якби цю бригаду відвели назад. Бачу, бригади міняються: одні заходять, інших виводять. Відбуваються якісь ротації, а ми сюди як заїхали, так нас лише доукомплектовують, а людям-то треба відпочинок». 

Любомир служить водієм в армії з 2001 року. Перед повномасштабною війною вийшов на пенсію і планував відійти від служби, але все змінив наступ росії. Це вже його восьма ротація на Донеччині, тож регіон знає як свої п’ять пальців. 

«Приїжджають хлопці з інших бригад і кажуть: “Краще б нас на Херсон знову відправили — так багато тут російської піхоти”. Хоча за рік вони просунулися лише на 53 кілометри на цьому напрямку — пройшли із Золотарівки до Бахмута.

З такою великою армією, як вони хваляться, ці 53 кілометри треба було подолати за тиждень», — каже Любомир. 

Після сніданку хлопці беруться майструвати турніки для підтягування. Вранці рідко привозять поранених. 

«У нас всю евакуацію кілька тижнів тому вони вибивали. Хлопці тільки виносять поранених із позицій — ті одразу ВОГи кидають. Зараз вивозять лише вночі, бо якщо заїхати вдень — забудь, що ти вийдеш із позицій.

Вони так пристрілялися до нашої піхоти, що нам везли хлопців без низу або верху», — розповідає ще один із водіїв Вова. 

Він возить переважно загиблих. Інколи тіла військових, зібрані по частинах, йому передають у пакетах: 

«Були такі випадки, що довго шукали зниклих безвісти, а коли знаходили й привозили, то там уже опариші були в роті, — і як ти його впізнаєш. Везти їх дуже складно через запах.

Відчинив вікно, виблював і їдеш далі. Для мене це такий запах карамелі із чимось гнилим, його ні з чим не сплутаєш»

Вова продовжує з іще більшим завзяттям копати яму під турніки та починає жартувати на інші теми. Я питаю його, чи пам’ятає він усі ті страхіття, які довелося бачити за цей час, чи, може, пам’ять стирає такі речі. Вова відповідає, що пам’ятає кожного, кого привозили, і найчіткіше — найгірші випадки. 


«У Європі не відчуваєш життя так сильно, як тут, поруч зі смертю»


Ближче до обіду на вулиці знову реве мотор. Усі вибігають. Цього разу водії медеваку спокійно виходять з автівки — привезли пораненого з уламком у лопатці, але він іде самостійно.

«Ми окоп копали, я курив, а воно як вдарить збоку. Не чув ні свисту, нічого, одразу вибух. Залетів снаряд в окоп», — розповідає військовий.

Уламок дістануть уже в госпіталі. Військовий каже, що він йому не заважає, лише трохи пече.

Чоловіку кажуть трохи почекати на стабпункті, раптом медевак привезе ще кількох поранених, із якими його доправлять до госпіталю. Ми сідаємо на вулиці коло хати. Військовий розповідає, що сам він із Коломиї. Його лише недавно мобілізували, і він тільки втретє заступив на зміну. 

Ще годину тому цього чоловіка мало не вбив російський снаряд, а зараз він тішиться з історій, які розповідає медикиня Мар’яна. Вона грається з кішкою, яка прибилася до них і народила кошенят, а згодом завагітніла знову: «Якби знали, що у нас так ведеться, то заводили б кіз чи іншу домашню худобу». Ми всі разом сміємося. 

«Найбільш інтенсивне життя завжди поруч зі смертю, — каже медик Андрій. — Десь там у Європі не відчуваєш життя так сильно, як тут, в Україні, поруч зі смертю»

Травневе сонце вже трохи припікає нам голови. Миттєву тишу різко перериває гучний свист снаряда. Ми зриваємося на ноги й біжимо до хати. Снаряд пролітає далі й розривається недалеко від нас угорі. Через кілька хвилин його наздоганяє наступний. росіяни шукають нову ціль. 


Коментарі (1)

Людмила 2023.05.25, 07:21

Слава нашим героям ! Вічна пам'ять загиблим...

09.09.2025

Чому історичні скарби під загрозою?

1134
05.09.2025
Вікторія Косович

Як в Івано-Франківську справляються з викликами в умовах війни, які інфраструктурні проєкти реалізовують та що планують після перемоги, Фіртка поспілкувалася з заступником мера, директором департаменту інфраструктури, житлової та комунальної політики Івано-Франківської міської ради Михайлом Смушаком.

898
01.09.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала шкільну практичну психологиню Віталію Саламащак про те, як війна впливає на емоційний стан учнів, які методи допомагають дітям впоратись зі стресом та тривожністю і що батькам і вчителям варто знати, щоб підтримати дітей у цей непростий час.

1029
30.08.2025

Кримінальний шлейф компанії-переможця «Коста-Проект» викликає занепокоєння щодо прозорості будівництва системи лінійної телемеханіки.  

7044
29.08.2025
Олег Головенський

Рівно рік тому чимало експертів та аналітиків як крайній сценарій прогнозували перемир’я у війні та вибори президента, Верховної та місцевих рад на весну або на осінь вже поточного 2025 року.  

1686
27.08.2025

Формальний аудит і кримінальний шлейф компанії-переможця змушують задуматися.

2453

Некромантія — це про культуру. Культура, яка по суті є рекультивацією, стає просто культом смерті. Ніби логічно — чим більше мудрості, тим більше любови до смерті. Або ж сили й наснаги її прийняти. Це культ або ж ритуал.

186

Ще недавно приналежність до певної конфесії визначали також за однією ознакою, вважаючи, що православний священник має бороду, а католицький — з поголеним обличчям.

522

Цього дня, рівно 148 років тому, 22 серпня 1877 року народився мій прапрадід Самійло Головенський. Він був козацького роду, заможним, володів 30-ма гектарами поля та млином. В радянські часи його назвали «куркулем».

1556

Східне християнство — найпоширеніша релігійна традиція в Україні. Православна церква України і Українська греко-католицька церква мають подібний устав і обряди, і вони глибоко вкорінені в українську культуру.  

820
10.09.2025

Час останнього прийому їжі може впливати на здоров’я не менше, ніж її склад.  

1026
06.09.2025

Сіль супроводжує людство тисячоліттями. Колись вона була «білим золотом», за яке воювали й платили цілими статками, а сьогодні часто стає об’єктом звинувачень у шкоді для здоров’я.  

524
02.09.2025

Завдяки сприятливим погодним умовам та щоденній праці аграріїв завершили збирання ранніх зернових культур.  

892
09.09.2025

Християнська родина — це не лише осередок любові й підтримки, а й «домашня Церква».  

1205
05.09.2025

Вірян запрошують на прощу до Погінського монастиря, що на Прикарпатті.  

767
03.09.2025

Мер Івано-Франківська Руслан Марцінків підтримав позицію Українського католицького університету щодо враховування світоглядних критеріїв при відборі студентів на програму з проживанням у колегіумі.  

1327 1
30.08.2025

У Святому Письмі є притча, що вчить милосердю і взаємодопомозі, яку часто наводять як приклад для сучасного суспільства.  

916
09.09.2025

Мурали або стінописи сьогодні не є чимось незвичним. У містах України, зокрема й в Івано-Франківську, на вільних стінах будинків час від часу з'являються різноманітні нові прояви вуличного мистецтва.  

37256 1
04.09.2025

В Пекіні відбувся найбільший в історії Китаю військовий парад, присвячений 80-літтю завершення Другої Світової війни.

969
01.09.2025

FP-5 «Фламі́нго» — українська крилата ракета великої дальності. Перші фотографії ракети опубліковані 17 серпня 2025 року. Пізніше оприлюднені її технічні дані свідчать, що українська ракета вдвічі перевищує як дальність, так і вагу бойової частини знаменитих американських «Томагавків». При цьому вона приблизно вдвічі дешевша за американські ракети.  

1248
23.08.2025

Лише в серпні поточного року українськими дронами були вражені, деякі по кілька разів, сім великих нафтопереробних підприємств Росії та інша інфраструктура. Загалом враженими виявилися підприємства, які забезпечують 14% ринку пального Росії.  

742
16.08.2025

Так виглядає, що Трамп принижений путіним. Трамп ризикнув, поставивши на кон хоч і не все, але багато. І програв. Перед самітом на Алясці він заявляв, що якщо не досягне за результатами особистої зустрічі припинення вогню в Україні, то буде незадоволеним. Припинення вогню він не отримав. Але після тригодинних переговорів заявив, що оцінка зустрічі — «десять з десяти».  

2866 13