Гадаю багато хто був свідком такої ситуації в церкві, коли дитина могла пробігтись у церкві, кудись заглядати, можливо щось голосно запитувати й одразу отримати зауваження або присоромлення від інших, часто старших, людей або бабусь.
В багатьох церквах можна натрапити на таку набожну людину, що начебто знає всі акафісти на пам’ять і кому, де і як стояти в церкві.
Саме такі особи доволі часто роблять зауваження іншим людям стосовно їхнього зовнішнього вигляду та діткам і можливо їхнім батькам. Начебто їм заважають молитись.
Ця конфліктна ситуація комплексна і варто розглянути думку усіх сторін конфлікту: звичайно храм, як суспільне місце, потребує дотримання певних норм поведінки, крім цього існують ще етичні правила поведінки в храмі певної релігійної конфесії.
• Дитина, яка можливо вперше потрапила до церкви або не так часто відвідує храм поводить себе у ньому так, як притаманно дитячій безпосередності.
Малеча досліджує нове місце, яке їй не зовсім знайоме і де так багато незрозумілого.
Якби діти частіше перебували в церкві все було б знайоме та зрозуміле і поведінка була б інша, тим паче особистий приклад батьків цьому сприятиме.
Але також тут варто зрозуміти, що дитина себе поводить в церкві так, як і всюди, а це вже зона відповідальності виховання батьків.
• Батьки доволі часто і самі не бувають в церкві і не мають якогось релігійного виховання, але розуміють, що власну дитину потрібно привести до церкви і ніхто не знає яких зусиль це їм вартувало.
• Парафіяни, яким заважають діти часто висувають такий аргумент проти дитини та її батьків - начебто поведінка дитини заважає молитися.
Але якщо людина дійсно молиться чи може їй заважати дитина?
І тут згадуються слова Христа який сказав:
«Добра людина із доброї скарбниці серця добре виносить, а лиха із лихої виносить лихе.
Бо чим серце наповнене, те говорять уста його!» (Лк. 6:45).
Хіба може людину з добрим серцем дратувати поведінка дитини?
Тому з'являється питання, що у серці, що керує цією особою — любов чи негатив?
А можливо її набожність показова.
Тож варто згадати ще одні слова Христа:
«Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» (Мт.19:14).
Тому одне необережне зауваження дитині чи батькам в церкві може відвернути їх від церкви назавжди, адже ніхто не знає, яким чином людина вирішила відвідати храм.
Можливо вона шукає розради й це її перший раз, а тут стикається з осудом.
Якщо комусь заважає поведінка дитини в церкві, то це духовна проблема тієї людини, а не дитини, адже здебільшого дитина себе так поводить тільки в перші відвідини храму.
Чим частіше дитина перебуває в церкві, тим більше їй все зрозуміле і знайоме.
Для правильного розуміння таких ситуацій можна навести приклад, який стався в храмі, в якому служив митрополит Антоній Блюм, який виголосив таку проповідь:
«Вчора ввечері на службу прийшла жінка з дитиною. Вона була в штанах і без хустки. Хтось із вас зробив їй зауваження. Вона пішла.
Я не знаю, хто їй зробив зауваження, але я наказую цій людині до кінця своїх днів молитися за неї і за цю дитину, щоб Господь їх врятував.
Тому що через вас вона може більше ніколи не прийти в храм".
Розвернувся і пішов. Це була вся проповідь.
Ми не знаємо стосовно чого цій жінці зробили зауваження, стосовно зовнішнього вигляду чи поведінки дитини, але зауваження було зроблено і жінка дійсно могла більше не повернутися до церкви.
