13 червня у дворику Палацу Потоцьких відомий франківський письменник Юрій Андрухович презентував свої улюблені уривки з нового роману «Коханці Юстиції» під музичний супровід одного з найцікавіших альтернативних гуртів молодої української сцени – «Сон Сови».
Писати книгу автор почав ще 27 років тому, не здогадуючись, що це буде роман.
«Коханці Юстиції» побачили світ у видавництві «MERIDIAN CZERNOWITZ» на початку 2018 року. Це збірка історій про добре знайомих і зовсім нових негідників, які об’єднані у тристасторінковий роман.
Юрій Андрухович – знакова фігура в сучасній українській літературі. Він – поет, прозаїк, есеїст, перекладач.
Фіртка поспілкувалась з одним із кращих українських письменників сучасності.
Ви презентували свій новий роман «Коханці Юстиції» під музичний супровід альтернативного гурту молодої української сцени «Сон Сови». Як народилась така ідея, чи виступ у такому форматі уже звична для Вас справа?
- Я провів уже цілий ряд презентацій цієї книжки. Взагалі не було чогось такого, як єдиний тур. Але презентації саме у рідному місті я чекав, тому що мені завжди хочеться тут якось по-особливому це все показати і зробити. І цього разу я вирішив, а чому б не привезти сюди музикантів, яких я просто дуже полюбив, хоч раніше ніколи й не знав і не чув. Минулого року восени ми з ними зіграли концерт у Києві, і мені так сподобалось, маю надію, що їм також, і я подумав, що Франківськ заслуговує на те, щоб тут була ця особлива презентація. Тобто, щоб ці музиканти приїхали сюди з Києва, щоб ми виступили саме на Porto Franko, бо це дуже, дуже крутий фестиваль і важливий для всієї країни, а не тільки для нашого міста. Тому я витримував цю паузу. Не важливо було аж так вискочити пошвидше з цією презентацією, важливішим було зробити таку особливу подію в мистецькому сенсі.
На Вашу думку, що дає фестиваль Porto Franko Івано-Франківську в культурному плані?
- Наше місто люблять насправді не тільки його мешканці, але й в інших містах України. У нас часто гостюють якісь люди, бувають проїздом, від нас їдуть у Карпати. Тобто, коли буваєш в іншому обласному центрі, про Франківськ чуєш позитивні відгуки. Я думаю, що організатори дуже правильно підібрали момент такої повсюдної симпатії до нас і вирішили, що можна почати літо, як фестивальний сезон, таким потужним акордом : дуже особливими проектами з винятковими митцями із різних країн. Я думаю, ми як місто, певний час були в очікуванні такого, щоб хтось нами зайнявся. І ось нами зайнялись, і виходить, слава Богу, дуже цікаво.
Ви уже встигли побувати на якихось локаціях, відвідали події фестивалю?
Ні. Оскільки я виступав сам тому не мав такої можливості. Я вже дуже шкодую, що пропустив одну з центральних подій в театрі “Oh, Magic”, але я не міг по-іншому, тому що треба було о 19 годині бути тут ( Юрій Андрухович провів автограф-сесію у Палаці Потоцьких – ред.). Але на майбутнє, в усі наступні дні у мене вже немає своїх виступів, тому буду дуже дисципліновано відвідувати все, що я собі відзначив.
Як анонсувалось на Porto Franko ви презентуєте закінчені і незакінчені історії зі свого роману. Чому так?
- Там, мабуть, такі перегуки з тим, що у книжці є недописана історія в останньому розділі. Вона - незакінчена. Недописана вона тому, що треба було написати вісім з половиною розділів. Це було творче завдання, яке мені поставив мій друг. Не просто дев’ять, бо дев’ять історій будь-хто напише ( усміхається – ред.).
Що на Вашу думку потрібно зробити, щоб українські автори були актуальні за кордоном?
- Вони є актуальні. Ті, які виходять, кого перекладають, вони актуальні. Це не проблема українських авторів, вони пишуть настільки добре, наскільки можуть і це відповідає актуальним запитам. Але у них не завжди вистачає перекладачів, не завжди вони своєчасно репрезентовані. Скажімо, я вважаюся таким, у якого в принципі щаслива доля, якщо йдеться про виходи за кордоном. І ось тільки наступного року вийде в німецькому перекладі мій перший роман «Рекреації». Тобто уже вийшли пізніші, але перший мій роман вийде у 2019 році. Я навіть не беруся підраховувати скільки це йому вже буде років. Ми не встигаємо просто у тому в сенсі, що в нас замало перекладачів, у нас замало людей, які просто здатні прямо з української перекласти актуальну літературу. Тому це швидше запитання до держави, щоб навчати цих людей, запрошувати сюди, надавати їм стипендії.
Як на Вашу думку, сьогодні інтернет може замінити книжки?
- Частково. У моїй власній практиці, в моєму користуванні, я полюбив скачувати книжки і читати їх на планшеті, але в цілому мені дуже не вистачає книжок нормально друкованих на папері. І я думаю, так і для більшості людей. Тобто паперові книжки вони не те, що «виживуть», вони все-рівно будуть головними, домінуватимуть.
Нещодавно в інтернеті з’явилась інформація про «список 47», у якому присутнє Ваше ім’я. Як Ви сприймаєте цю інформацію, як реагуєте на неї?
- Це важко якось коментувати. Розумієте, тут одна така проста штука, поки ти живий про це говорити якось смішно, бо скажуть: «ну це ж якийсь фейк, це жарт, це гумор, невідомо-що», «а в тебе що паніка, ти боїшся?» - тому про це не говориться. Але якщо тебе «грохнуть» одного дня, то знову ж таки уже буде запізно про це говорити. Тому це така ситуація неприємна. Але ще не з таким доводилося колись боротися.
Наприкінці літа у Карпатах проходитиме Літня літературна школа. Ви будете одним із лекторів. Про що розповідатимете?
- Чесно кажучи, я ще не вирішив. Слава Богу, що тема буде вільна. Я, мабуть, приїду трошки поговорю про цей же свій роман найновіший. Напевне про нього, бо там ще багато таких речей, які я не проговорив. Мабуть, молодим людям, які починають писати, хочуть опанувати в літературі якісь ази, істини, можливо їм було б цікаво таке щось послухати.
Що хочете побажати іванофранківцям?
Бажаю, щоб вони завжди підтримували Porto Franko. І це зробить наше місто ще цікавішим, багатшим, веселішим, яскравішим.
Розмовляла Олена Британська
Довідка Фіртки:
Юрій Андрухович народився у Станіславі (нині Івано-Франківськ) 13 березня 1960 року. Закінчив редакторське відділення Українського поліграфічного Інституту у Львові (1982) та Вищі літературні курси при Літературному Інституті ім. О.М. Горького в Москві (1991). Працював газетярем, служив у війську, деякий час очолював відділ поезії Івано-франківського часопису "Перевал" (1991—1995).
Твори Ю. Андруховича перекладено і видано окремими книгами в Польщі, Німеччині, Канаді, Угорщині, Фінляндії, Росії, Сербії, США, Італії, Словаччині, Швейцарії, Іспанії, Чехії, Австрії, Болгарії, Хорватії, Білорусії, Литві, Данії.
Письменник є автором перекладів з польської, німецької, російської.
