Од цьогорічного осіннього бездощів’я потерпає не лише озимина в полях. Значно знизився й рівень залягання грунтових вод, що теж має свої наслідки.
За інформацією Івано-Франківського центру гідрометеорології МНС України, в листопаді на рівнинній території області він був на 213 см нижчим від тієї планки, на якій утримувався впродовж багатьох років. А до торішніх показників не «дотягує» на 1,15 метра. В передгір’ї ж ці цифри становлять відповідно 28 та 41 см нижче норми. Також знизився й рівень води у водоймах. Точніше, майже на всіх річках він упав нижче від свого середнього багаторічного значення, на більшості наближається й до абсолютного мінімуму. А, скажімо, на Пруті рівень води впав навіть на сім сантиметрів нижче й від того.
Правда, понеділкові дощі, які в горах випали рясніше, ніж, приміром, в обласному центрі, трохи відкоригували цю картину. Принаймні про це можна судити з річки Бистриці Солотвинської, яка дещо піднялася й помутніла. Але, схоже, до істотних змін на краще це не приведе. Щоби відновити водний баланс у землі, потрібно значно більше опадів. Тим часом у сільській глибинці ще кілька тижнів тому виникли проблеми з питною водою. Її або не стало в колодязях, або зменшилося настільки, що доводиться використовувати вельми ощадливо. Принаймні повідомлення про це ми отримали вже з Богородчанського, Галицького, Коломийського районів. Але ситуація, кажуть, — типова для всього Прикарпаття і навіть для України взагалі. У східних регіонах, як розповідають, обстановка ще критичніша.
Втім, нерідко бракує селянам води не так для своїх особистих потреб, як для свійської живності. Люди змушені возити для худоби воду з річок і ставків, які нерідко й за кілька кілометрів від населених пунктів. На Тлумаччині, як нам повідомили, задля того навіть розчистили ті польові кринички, які донедавна були замулені. Але й подейкують, що в окремих селах, де поблизу таких водойм немає, господарі навіть продають корів лише через те, що нічим їх напувати.
— Чутки про це явно перебільшені, — заперечує в. о. начальника головного управління агропромислового розвитку ОДА Іван АНДРІЇШИН. — Може, хтось десь щось і продав, але не варто це пов’язувати з браком води в селах. Навіть у гірші роки люди не збувалися корів, бо то годувальниці родин. І нині якось рятуються. Тим паче, що й кризи аж такої немає. Чи не в кожному селі або ж поблизу нього є якщо не річка, потічок, ставок, то інші джерела, де вода витікає з таких глибин, до яких ще жодна посуха не дотягувалася, і де можна набирати її вдосталь. А кому задалеко возити звідти чи хто не має власного транспорту, той може замовити і йому привезуть воду за невелику платню. Чи не в кожному селі є підприємливі люди — трактористи, їздові, водії, котрі залюбки цим займаються. Сам був свідком того, що нині стандартну бочку води, якої стає худобі на місяць, можна придбати за 95 гривень.
Те, що наразі ніхто в селах не продає корів попри «водяну» скруту, підтвердив нам і сільський голова Підмихайлівців на Рогатинщині Микола Гриньов. За його словами, вода впала не в усіх криницях, а лише в порівняно мілких. Та виручають глибші колодязі. Тобто люди по-сусідськи допомагають одні одним. Але, звичайно, дефіцит води в селі відчувається. Тому тут теж вдаються, як і в інших районах, до відновлення свого часу занедбаних так званих громадських чи вуличних колодязів, викопаних ще за Австро-Угорщини чи Польщі — в них води не бракує.
Насамкінець мусимо зазначити, що є «щасливі» села, до яких не дотягуються кістляві руки такого аномального явища, як зимова посуха. Приміром, у Чесниках Рогатинського району селом пролягає водогін, який живлять глибокі джерела. і цей приклад засвідчує, що не завадило б і в інших наших селах, надто ж там, де нині особливо сутужно з водою, облаштувати в майбутньому таке цивілізоване водопостачання.
