Журналістка Фіртки спробувала з’ясувати, скільки внутрішньо переміщених осіб проживає на Прикарпатті, чим вони забезпечені та як адаптувались до умов життя у новому середовищі.
За даними Міністерства соціальної політики, станом на початок червня 2021 року в Україні проживає понад 1,4 млн переселенців. Так, когось ця тема торкнулась тільки опосередковано, проте глобальна проблема осіб переміщених всередині країни є складним питанням, яке необхідно вирішувати. Російсько-українська війна триває вже восьмий рік, а ефективні засоби захисту вразливих груп населення досі викликають багато запитань.
Як повідомила головна спеціалістка відділу соціальної підтримки ветеранів та внутрішньо переміщених осіб Галина Пасічник, на обліку в департаменті соціальної політики Івано-Франківської обласної держадміністрації станом на 1 червня 2021 року перебуває 3 829 внутрішньо переміщених осіб, зокрема 2 289 сімей. З них: особи працездатного віку – 1 857, діти – 978, особи з інвалідністю – 186, пенсіонери – 808. Окрім цього, з Криму до Івано-Франківська переїхали 404 переселенці, а 3 425 осіб перемістились зі східних областей України.
Історія подружжя з Донецька
Подружжя Андрія та Катерини (імена змінені, – ред.) переїхали до Івано-Франківська у 2015 році. Вони пригадують, що спершу було лячно залишати домівку та близьких, тому сподівались, що найближчим часом вони повернуться у рідне місто та їхнє спокійне сімейне життя продовжиться. Сьогодні ж подружжя чітко усвідомлює, що повертатись їм вже немає куди.
«Коли ми приїхали у Франківськ, то залишились самі: ні родичів, ні друзів у нас тут не було. Спочатку ми думали залишитись в Києві, бо там живе рідний брат чоловіка, але, як виявилось, доброзичливі стосунки краще будуються на відстані. Не вдаватимусь у деталі, але столиця для нас була занадто дорогим для проживання та «чужим» за відчуттям містом. Тоді ми почали шукати кращі варіанти – і зупинились на Івано-Франківську. Сьогодні я вже й не уявляю себе в іншому місті. Якби колись мені сказали, що я так пристосуюсь на Західній Україні, ніколи б не повірила», – пригадує Катерина.
За словами Андрія, коли бойовики захопили Донецьк і потрібно було кудись виїжджати, їхня сім’я залишилась фактично з пустими руками.
«Становище було дуже скрутне. Я з дружиною хотів тимчасово пожити у домівці брата, але одразу ж у нас почались сварки, тому довелось шукати інший варіант. Нашу увагу Івано-Франківськ привернув не одразу. Ще думали про переїзд до Львова чи Тернополя. Проте, промоніторивши усю інформацію, дійшли до висновку, що в Івано-Франківську на той час були найкомфортніші умови для нашого проживання та найбільша можливість працевлаштуватись», – розповідає Андрій.
За даними служби зайнятості, від початку 2021 року в Івано-Франківській області послуги установи отримували 86 внутрішньо переміщених осіб, з них 83 особи мали статус безробітного. За цей період працевлаштувались 32 особи. Окрім цього, станом на 1 червня 2021 року статус безробітного має 31 внутрішньо переміщена особа. Зокрема, 58% безробітних переселенців – жінки, 42 % – чоловіки. Частка молоді, з-поміж безробітних переселенців, у віці до 35 років становить 29%, осіб віком від 35 до 45 років –26%, старше 45 років – 45%. Значно переважає частка внутрішньо переміщених осіб з вищою освітою – 77%. Осіб з професійно-технічною освітою – 16%, а з повною загальною середньою – 7%.
Водночас професійна структура безробітних з-поміж переселенців наступна: 42% становлять законодавці, вищі державні службовці, керівники, 19% – працівники сфери торгівлі та послуг, 13% – професіонали, 10% – робітники з обслуговування, експлуатації та представники найпростіших професій й особи без професії, 6% – технічні службовці.
У Донецьку Андрій працював будівельником, а Катерина – маркетологом. Подружжя переконує, що проблем з пошуками роботи в Івано-Франківську у них не було. Кажуть, що коли шукали квартиру, то франківців лякало те, що вони переселенці. А ось у випадку з працевлаштуванням жодних зайвих питань не виникало. Роботодавцям не важливо, звідки родом їхній працівник.
«Завдяки роботі ми й сформували коло нашого спілкування. На диво, нас сприйняли дуже прихильно. Та що казати, хрещені нашого сина – колеги жінки. А зі мною, до слова, працює ще двоє переселенців з Луганська. І що найцікавіше – вони у певних поглядах ще більш проукраїнські, ніж я. Один з них припинив спілкуватись з батьком, бо той вважає, що Росія – не ворог, а друг. Тому хочеться, щоб всі зрозуміли, що любов до рідної країни не зменшується від того, що ти народився на Сході», – запевняє Андрій.
У травні 2021 року держава виплатила переселенцям 248,4 мільйона гривень матеріальної допомоги для покриття витрат на проживання та оплату житлово-комунальних послуг. На Прикарпатті від початку 2020 року переселенцям виплатили 7 257 938 гривень адресної допомоги, зокрема за червень цього року виплатили 1 176 988 гривень. Окрім цього, значну частину роботи щодо допомоги переселенцям взяли на себе громадські організації та волонтери.
«Коли ми тільки приїхали в Івано-Франківськ, нам, звісно, не вистачало коштів. Ми звернулись до соцслужби, надали усі необхідні документи, і нам почали допомагати. З того часу стало трохи легше, але, відверто кажучи, ця допомога мізерна. Пригадую, що ще декілька разів продукти та засоби гігієни підкидали небайдужі. Але ми з дружиною дуже швидко втягнулись у місцевий ритм життя та працевлаштувались», – уточнює Андрій.
Найбільш проблемним питанням внутрішньо переміщених осіб на Прикарпатті є те, що вони не забезпечені житлом. На території області відсутні місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб. Переселенці мешкають у приватному секторі, у родичів або орендують приміщення.
Тому в області запустили обласну комплексну програму соціального захисту населення на 2017-2021 роки. Вона передбачає покращення житлових умов для окремих категорій осіб. З конкретним переліком можна ознайомитись за посиланням. Метою Програми є покращення житлових умов, яке здійснюється на умовах співфінансування коштом обласного та місцевих бюджетів. Зокрема, у 2019 році одній сім’ї внутрішньо переміщеної особи таки виплатили 400 000 гривень.
Проте, на сьогодні в області соціального житла немає. На противагу цьому, декільком внутрішньо переміщеним особам, які захищали незалежність та територіальну цілісність України придбали житло. Зокрема, у 2018 році купили одну квартиру, у 2019 – дві квартири, у 2020 – одну квартиру. Загалом на це витратили 2 537 168 гривень. Станом на 1 червня 2021 року в області у квартирній черзі стоять 13 внутрішньо переміщених осіб, які захищали державний суверенітет.
«Є різні програми для переселенців, але скористатись ними дуже складно. Чесно, там ціле замкнуте коле, навіть не хочу про це говорити. Найкращий варіант для нас – жити в орендованому житлі. Водночас те житло, яке залишилось у Донецьку, я не можу ні продати, ні обміняти на інше», – пояснює Андрій.
Подружжя каже, що спершу стикались з певними упередженнями стосовно переселенців в Івано-Франківську, але з часом це минуло. Приїхавши сюди, Андрій добре знав українську мову, а Катерина швидко її вивчила. Вони пригадують, що перші пошуки квартири були нелегкими.
«Люди боялись, і ставились до нас певною мірою, як до злочинців. Була така думка, що ми приїхали, щоб нашкодити місцевим мешканцям. І далеко не усі розуміли, що ми були змушені будувати своє життя з початку. Так, сьогодні таких упереджень у нашу сторону вже нема: усе стало на свої місця. І, до речі, нам пощастило знайти квартиру, яку здає дуже доброзичлива власниця. Ми орендуємо цю квартиру вже майже два роки й проблем ніяких не було. На жаль, грошей придбати власне житло у нас поки немає».
Водночас Андрій ніколи не приховував свою проукраїнську позицію. Він був активістом Євромайдану, а згодом декілька разів возив продукти у зону АТО.
«Мені досі складно змиритись, що Росія зухвало вдерлась у мою домівку. У Донецьку залишились наші з чоловіком батьки. Так, ми теж могли там залишитись і змиритись з тією реальністю, але в Андрія завжди була яскраво виражена проукраїнська позиція. На початку наших стосунків мене це навіть дивувало, але з часом я зрозуміла, чому взагалі виникали розмови про пропагування усього українського. Не хочу бути багатослівною, але в моєму рідному місті відсоток патріотів України – дуже малий», – наголошує Катерина.
У Донецьку подружжя не було з того часу, як виїхали звідти. В Івано-Франківську у Катерини та Андрія народився син. Повертатись у рідне місто після закінчення російсько-української війни сім’я не планує. Кажуть, що настільки звикли до Івано-Франківська та франківців, що вже не уявляють себе в іншому місті.
«Донецьк став нам чужим. Чи хотіли б ми повернутись? Ні. Чи сумуємо ми за Донецьком? Ні. Ми сумуємо за близькими. Дуже хотілось би, аби рідні були поруч», – підсумовують наші співрозмовники.
