Незвична назва бере початок від найменування однієї з гірських вершин біля райцентру. «Там є гора Городище, – розповідає «Експресу» організатор змагань Володимир Гринішак, – вона так би мовити двоголова. Ось одна із цих «голів» і називається Цепцюр».
А до Надвірної підкорювати гірські підйоми зібралося кілька десятків велосипедистів з усієї Івано-Франківщини. Були й гості з інших областей. Гонка вгору розпочинається з окраїни містечка. Звідсіля спортсменам треба проїхати близько чотирьох кілометрів до села Стримба.
...На старт, увага, вперед! Спортсмени вирушають вгору. По ґрунтовій дорозі. Обабіч зелена трава. Вдалині – гори. День сонячний, теплий, тому їхати нелегко. Але всі учасники змагань щотижня по кілька разів тренуються. Долають приблизно по сто кілометрів. Отже проїхати цю наразі просту трасу для них справа звична.
«Для успішного заїзду та перемоги потрібні не лише вміння, спортивна витривалість та тренування, – каже головний суддя змагань Володимир Янцюк. – Успіх в апхілі залежить від двоколісного друга. Добрий гірський велосипед – велика надія на перемогу. Коштує такий приблизно від чотирьох тисяч гривень до кількох десятків тисяч доларів. Найкраще брати байки німецького виробництва. Двоколісний друг має бути легкий, адже чим більша його вага, тим важче їхати. Оптимальна вага велосипеда для апхілу – від 11 до 14 кілограм. Та й самі спортсмени повинні бути не особливо в тілі. Навіть гора натренованих м’язів при підйомі вгору може завадити».
Колеса та кермо та рами для двоколісного друга підбираються під складність траси. Із ширшим кермом простіше долати гірські схили. Та для багатьох краще, аби кермо було пряме. Підбирають велосипед і відносно росту спортсмена.
Для дівчат ідеально пасують байки з похилою рамою. Проте на цих змаганнях з апхілу представниць прекрасної статі нема. Для них така дисципліна не під силу. Звісно, на чільному місці під час змагань є безпека.
Тому гонка вгору не може починатися без шоломів та наколінників. Адже травм на трасі нікому не потрібно. Хоча підйом на велосипеді угору не порівняти зі, скажімо, спуском з гори чи катанні по гірській місцевості. Там шансів травмуватися значно більше.
Розвинути велику швидкість при підйомі вгору для новачків майже неможливо. «Швидкість залежить від складності траси, – продовжує організатор змагань Володимир Гринішак. – Найскладніші відтинки гірських доріг для апхілу є в Криму. Там їх належно проїхати можуть справжні аси. А на наших змаганнях швидкість підйому вгору може становити від 18 до 28 кілометрів в годину».
Підготовка спортсменів для апхілу також непроста. Її можна порівняти із альпіністською справою. До речі, головний суддя змагань Володимир Янцюк таки й працює промисловим альпіністом.
«Аби перемогти та й просто отримати задоволення від підйому на велосипеді угору, – ділиться таємницями 15-річний спортсмен Володимир Пекар, – треба навчитися правильно дихати, не робити велике навантаження на коліна та...розслаблятися».
Останнє, здається, майже неможливим, але бувалі велосипедисти вміють добре чергувати напруження та розслаблення м’язів спини, ніг та рук.
«Не варто впиратися всією вагою тіла і на кермо, – продовжує юнак. – Руки краще тримати зверху, лікті повинні бути максимально розслаблені. Свою вагу краще розбалансувати на педалі. Верхня частина тіла має бути нерухомою, плечі – розправлені. У такій позиції найкраще взяти швидкий темп. Великою помилкою новачки є те, що вони при натисканні на педалі, похитуються в сідлі вліво та вправо. А це зайва витрата енергії на прес та інші м’язи».
Апхіл для західноукраїнських спортсменів, за словами Володимира Гринішака, дисципліна ще не зовсім освоєна. Але перші результати та перемоги вже є. Так серед юніорів вгору найшвидше піднявся Валентин Булейко з Надвірної. Друге і третє місця також дісталися господарям змагань Михайлу Аннюку та Богдану Бунію. Першим серед дорослих став коломиянин Роман Бойчук.
Призові місця отримали й Любомир Випасняк з Івано-Франківська та Микола Скробач із Рогатина. Незабаром спортсмени, які долають гірські підйоми виступатимуть на змаганнях вищого рівня на Буковині.
