Австрійський поет Рільке якийсь час жив у Парижі.
Щодня дорогою до університету він разом зі своєю приятелькою француженкою переходив дуже людну вулицю.
На розі цієї вулиці знаходилась жінка старшого віку та просила милостиню у перехожих. Вона сиділа нерухомо постійно на одному й тому ж місці, як статуя, з простягнутою рукою та опущеними до землі очима.
Рільке ніколи не давав для неї милостині, а його приятелька часто знаходила для неї якийсь гріш.
Якось француженка запитала поета:
- Чосу ти ніколи нічого не даєш цій бідній жінці?
- Ми мали б дати їй щось для серця, а не тільки для рук, - відповів він.
Наступного дня Рільке прийшов з гарною трояндою, що тільки-но почала розпускатися та дав цю троянду убогій жінці. Раптом жебрачка підняла очі, подивилася на поета, підвелася з землі та поцілувала його руку і пішла, притискаючи троянду до грудей.
Цілий тиждень її ніхто не бачив. А потім жінка знову сиділа на тому самому місці - мовчазна, нерухома, як і раніше.
- Чим вона жила всі ці дні? - запитала молода француженка.
- Трояндою, - відповів поет.
