Талантами багата земля Українська. Україна має не лише таланти, але й, як засвідчили листопадові зйомки чергового випуску програми "Честь маю запросити", ніяк не менші таланти "мають" Україну…
В такій оригінальній та вельми саркастичній формі владна частина політичної еліти продемонструвала широкому загалу свої мистецькі навики та здібності.
Власне, широкому загалу відео, на якому високопосадовці демонструють особисті таланти, стало доступним лише нещодавно. Однак, у призмі новорічно-різдвяного інформаційного затишшя спричинило жваву зацікавленість, викликало посмішку у одних, подив та шквал критики у інших.
Головними дійовими особами вечора, присвяченого 65-тій річниці Яна Табачника, виступили уже дещо призабутий Нестор Шуфрич, який виконав пісню "Мои года – мое багатство", екс-міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов, який постав в образі моряка й заспівав про Одесу, де його "так быстро и красиво обшманали, хоть и давно уже не те года".
Танцював й колишній Олімпійський чемпіон, а сьогодні ударна сила Партії регіонів Ельбрус Тедеєв.
Втім, справжнім хітом стала "Мурка" у виконанні заступника Генпрокурора Рената Кузьміна.
Подиву в залі від навиків вітчизняного політичного бомонду, так само як і від обраного репертуару, вистачало. На щастя Ганні Герман, яка сьогодні зайнята більше справами президентськими, не доведеться брати в черговий раз на себе роль партійного "адвоката" та "всенародного просвітителя"…
Хоча, нічого поганого якраз і не відбулося. Жодного казусу, який в новій політичній реальності стає уже звичним явищем, не сталося. Мала місце скоріше тенденція, що все більшою мірою набуває ознак закономірності.
У програмі вітчизняні чиновники постали перед пересічними громадянами в ролі простих смертних, показали, що вони вміють і люблять, засвідчили спорідненість з народом.
Власне, такого роду дії є звичною справою в середовищі еліт й доволі успішно використовуються у політичній боротьбі, особливо під час виборчих кампаній. Успішне продукування того чи іншого іміджу нерідко може стати одним із визначальних факторів політичного успіху та суспільної легітимації.
Так, Володимир Путін, окрім обіймів з ведмедем, випуску власних дисків із уроками по дзюдо, нещодавно здивував міжнародну громадськість грою на фортепіано та публічним виконанням пісні.
Втім, співав російський прем’єр не частушки, як полюбляють зображати чиновника в "Мультличностях", а англомовну Blueberry Hill Луі Армстронга.
Грою на музичних інструментах запам’яталися й американські високопосадовці. Зокрема, Барак Обома та Кондоліза Райс неодноразово з’являлися на публіці за фортепіано, а Білл Клінтон розважав громадськість грою на саксофоні.
Однак, тяжіння до прекрасного може набувати й діаметрально протилежних форм.
Жириновський товче всім пику, але попри це має стабільний рейтинг. А покійний Борис Єльцин щоразу під час президентської кампанії під оковиту і з запальними танцями доводив "голубінці" ідентичність великій російській душі.
Українські високопосадовці, якщо не помиляюсь, хоча й особливого потягу до музики не виявляли, за винятком хіба що Юрія Луценка з його різдвяними турами по країні із вертепом, однак встигли запам’ятатися багато чим.
Взяти хоча б Віктора Ющенка й його любов до бджіл, яка прибила президенту своєрідне клеймо "пасічника", Юлію Тимошенко з її косою та пророчим "всьо пропало", чи Арсенія Яценюка, якого пропаганда перетворила на воїна з фільму "Аватар"…
Як відомо, на кожний товар знайдеться свій покупець. Відповідно, на ту чи іншу аудиторію задля досягнення певної конкретної мети орієнтуються й політики, обираючи собі відповідні образи.
Втім, повертаючись до репертуару збіговиська у Табачника, хочеться зауважити, що вразило воно хіба що своїм нахилом до бутирки та шансону.
Політики, як і чиновники, є публічними особами. Вони не лише репрезентують владу в країні, є своєрідним обличчям держави на міжнародній арені, але й являються носіями тих чи інших світоглядних орієнтацій та пануючих цінностей.
Більше того, постійно знаходячись на передовій, будучи об’єктами прискіпливої уваги з боку ЗМІ та громадськості, вони часто-густо самі перетворюються на такого собі законодавця "моди" та виступають джерелом поширення цінностей.
Малоймовірно, що шансон, незважаючи на всю популярність цієї музики, здатен долучити громадськість до високого світу культури чи продемонструвати міжнародній громадськості приналежність до цієї культури вітчизняного політичного бомонду.
Що намагалася засвідчити представники "еліти" такими діями – власне єство та стан душі чи дія відбувалася всього-на-всього відповідно до розробленого сценарію, а образи стали лише частиною святкової та розважальної в цілому програми – сказати важко.
Це питання до самої еліти та режисерів телепередачі.
Однак, в будь-якому випадку, якщо високопосадовець й одягає маску та примірює певний образ, він все одно залишається публічною особою, він і в тій масці представляє суспільство, яке і легітимізувало його правління. Хоча, як відомо, яке суспільство, така й влада…
От і виходить, як у тій "Веселій пісні" ТІКа:
"Вся моя влада і весь мій закон –
Пісня, баян і я кричу в мікрофон:
Що буде щастя! Гуляй веселись…"
Ігор Дебенко, політолог, Івано-Франківськ, для УП
