«Світом правлять не слова і закони, а знаки і символи».
/Конфуцій/
Щороку конспірологічно-схвильована публіка в очікуванні чергової обкладинки-прогнозу «ротшильдів» на наступний рік. Цього разу обкладинка на 2025 рік виглядає так: 
Загальна картина виконана у вигляді китайської гри-головоломки Маджонг, яку грають 2-4 особи. На картинці по контуру є саме 4 особи (Урсула Фон Дер Ляйєн, Сі Цзинь Пін, Зеленський та путін) і в центрі – Трамп (як ініціатор чи суддя?).
Також дехто бачить підкладкою до шаради-2025 кабалістичне Дерево Сефірот. Але цю тему ми залишаємо, бо вона вилилась би в надто довгий і складний текст.
Про «The Economist», його історію, про «ротшильдів» та реальних власників
«The Economist» був заснований британським підприємцем Джеймсом Вілсоном та банкірами Лондонського Сіті (до числа яких власне і належав і банкірський будинок родини Ротшильдів) в 1843 році з метою саме маніпуліяції суспільною думкою – тоді щодо діючих «хлібних законів».
Сьогодні ж найбільшим акціонером журналу є холдинг Exor N.V. — компанія, зареєстрована в Нідерландах та контрольована компанією Giovanni Agnelli B.V., що належить італійській сім'ї Аньєллі (одній із найпотужніших родин «чорної» північно-італійської фінансової аристократії, яка як кажуть «керує світом»).
Exor N.V. належить 43,4% «The Economist».
Сім’ї Ротшильдів належить 27,6%.
Є ще три дрібніших акціонера – це сім’я Cadbury, якій належить другий в світі (після Mars) кондитерський бренд (Міжнародна штаб-квартира Cadbury розташована у Великому Лондоні, а компанія працює в понад 50 країнах світу), а також дві сім’ї банкірів Лондонського Сіті – Шрьодерам і Лейтонам.
Цікавим є і те, що видавцем журналу є компанія Economist Intelligence Unit (EIU) (головні офіси в Лондоні, Гонконгу, Нью-Йорку і Дубаї) – «розвідувальна» структура, що надає послуги з прогнозів урядам та корпораціям, проводить дослідження і аналіз щомісячних звітів та п'ятирічних економічних прогнозів країн, а також звітів про ризики для країн і звітів за галузями глобальної економіки.
Також EIU пов’язана з британською компанією Business International Corporation, - консалтинговою компанією, яка надає послуги американським компаніям, що працюють за кордоном.
До слова, в ній свого часу після закінчення Колумбійського університету працював фінансовим дослідником майбутній президент США Барак Обама.
Навіть Вікіпедія відкрито каже про зв’язки названих компаній з ЦРУ США.
Тобто, суть – редактори «The Economist» мають «виходи» на топів глобальних розвідок, досліджень та управління.
А щодо «фінансистів ротшильдів» як видавців журналу – то це доволі умовний піар-штамп і конспірологічний «мем».
Від хитросплетінь впливів і власників до «прогнозу» на 2025 рік
Перший символізм нового журналу-передбачення – вже в дні його виходу, – 9 листопада. Тобто 9.11…
911 – ні на що вам не натаякає, нічого не нагадує?) Мені зразу ж спадає на думку теракт з Всесвітнім Торговим Центром в Нью-Йорку 11 вересня (2001 року) – та ж комбінація, лише поміняти місцями місяць і число, і буде все те ж «катастрофічно-терористичне» 911… Отже, наступний, 2025-й рік, можемо назвати і роком «дев’ять-один-один»?
Наступне, чого я спочатку не помітив з фотографій обкладинки в інтернеті, - лише коли купив журнал, - колір тла обкладинки не білий, як здавалося, а ледь жовтий. До цього тла повернемося згодом.
А наразі вважатимемо його білим, як виглядає з першого погляду. Тоді загальна колористика малюнка на обкладинці виконана в кольорах Третього Рейху – біло-червоно-чорних кольорах диктатури і концтабору (цього разу цифрового?). Не дарма ж весь малюнок містить в собі багато стін і решіток (але вже в комбінаціях з чипами і цифровими кодами)?
Перед тим, як перейти до очевидних елементів ребусу-прогнозу, звернімо увагу на око, ніс та губи того обличчя, яке покриває весь малюнок. Відмітимо одразу ж тут «криваві» губи, які також не прогнозують нічого доброго…
І, оскільки око та ніс виконані в стилі портретів президентів на купюрах доларів США, то першим ділом порівнюємо їх з зображеннями президентів на доларових банкнотах.
Але… нікого аналогічного чи подібного там не знаходимо. Дехто тут побачив по формі око північно-корейського диктатора Кім Чен Ина… Все ж навряд чи «економісти» вважають Ина настільки важливим і підспудно впливовим.
Мені ж дуже подібно, що око та ніс дуже аналогічні до відповідних фото-атрибутів Ілона Маска.
Йому, до речі, багато аналітиків-конспірологів навіть пророкують посаду прем’єр-міністра «світового уряду». Треба сказати, що його персону також варто розглядати як символ узагальненої корпорато-кратії та майбутнього всесвітнього цифрового «інклюзивного капіталізму» (що це таке і про його ідеолога – речника все тих же «ротшильдів», Клауса Шваба, рекомендую погуглити, бо тут вийшло б забагато тексту).
Ніхто ж не вірить, що простий південно-африканський хлопчик-аутист Ілон, якого покинув батько та якого ображали в школі, самостійно, без стороннього супроводу став кандидатом номер один в перші офіційні доларові «трильйонери»? Як на мене, за ним так і маячить тінь старих «неофіційних трильйонерів» – розсіяної по світу «чорної» північно-італійської фінансової аристократії з корінням в імператорських родинах Давнього Риму…
Далі розглянемо лише деякі, на мою думку найцікавіші, елементи малюнка-передбачення.
Сатурн головний
Звісно, першим серед символів на нашому «ребусі» є містичний Сатурн вгорі.
Сатурн - давньоримський бог хліборобства, рільництва та ЧАСУ(!!), він також є батьком головного бога римського пантеону – Юпітера.
Сатурн – римська версія давньогрецького Хроноса. Все що зароджене в минулому циклі буде пожатим «великим жнецем» - Сатурном.
А ще Сатурн – бог початку і завершення, бог і символ долі, який не лише породжує, а й карає та пожирає своїх дітей.
Що свого часу зобразив на своїй знаменитій картині «Сатурн» Рубенс: 
Цікавим було в Римі Свято Сатурна – Сатурналій, що символізував перебування у “межичассі”, де існуючі закони, правила та ієрархії не діють. Космос ніби застигає на мить над безоднею Хаосу-небуття, але завдяки волі Сатурна проходить цю небезпеку, оновлюється і рухається далі. Ця схема і задає всю символіку традиційних зимових свят.
Веселощі і гуляння, збитки і пустощі - бо правила не діють, переодягання у демонічних істот. Аналогом римським Сатурналіям можна вважати наше зимове свято Андрія, - а знімання воріт і хвірток, перенесення їх у інше місце - явно пов’язані із міфологемою “Великого переходу” між старим та новим, між буттям та небуттям.
У символічному сенсі і наш дідух цілком би міг презентувати Сатурна. Річний урожай, ідея майбутнього відродження нових колосків, втілення сили серпа - усе це прямо і органічно міститься в образі дідуха. Навіть у деталях можна знайти паралелі - ноги ритуальної статуї Сатурна у Римі за свідченнями античних літописців були зв’язані лляними мотузками. Тоді як дідух і є снопом, зв’язаним унизу, так що верх вільно розсипається колоссям.
Сатурн на обкладинці «The Economist», очевидно, символізує завершення великого цивілізаційного циклу. Що підтверджує справа вгорі пісочний годинник, який лише розпочинає свій новий відлік. На відміну від такого ж годинника в минулорічному передбаченні, в якому час закінчувався – піщинки у верхній частині минулорічного годинника закінчувалися. (Якщо мова зайшла про минулий прогноз на 2024-й рік, то звернімо увагу тут на знак питання поряд з правим вухом Трампа, яке стало «жертвою» невдалого замаху, та синьо-червоно-чорні кольори минулої обкладинки-прогнозу).
Цікаве також розміщення персонажів в прогнозі на 2025-й
В центрі віртуального циферблату – Дональд Трамп (саме навколо нього «крутитиметься» світ в 2025-му). Червона рамка до портрету – тривожний елемент. В комплекті з тим, що тут Трамп деякими рисами нагадує «суміш» рис Рональда Рейгана та вбитого президента Джона Кеннеді…
Лідер комуністичного Китаю Сі Цзинь Пін – справа вгорі (очевидно найбільш вигідна позиція). І саме поряд із ним пісочний годинник нового циклу. Тут згадаємо і загальне жовте тло обкладинки. Жовтий – це головний колір назви Китайської держави, яка ієрогліфами пишеться як «Союз кланів навколо престолу предків в кольорах Серединної держави» (а кольори Серединної держави – жовтий, синій та червоний. Де жовтий – колір китайської нації (найкращої з найкращих)).
Поряд із пУтіним, який дивиться з-під лоба (а ніщо на цих шарадах «економістів» не є випадковим), нижче символ протесту у вигляді стиснутого кулака, правіше і вище - гриб ядерного вибуху, ще вище – якийсь містичний текст, який я не зміг ідентифікувати, та символічне зображення атома. Поряд ракета, яка також не подібна на існуючі ядерні ракети. Крім того, російський диктатор, як і Трамп – в тривожній червоній рамці.
Зліва вгорі на малюнку Урсула Фон Дер Ляєн, яка уособлює стару Європу, та внизу – Володимир Зеленський, який «дивиться» в сторону Трампа.
Поряд із значком юаня (зліва вгорі) є стрілка вниз – можливо, сповіщає про падіння юаня, що приведе до росту конкурентності китайських експортерів на світовому ринку.
Багато «цегли» на малюнку може означати зростання впливу міжнародного об’єднання БРІКС (засновники - Бразилія, росія, Індія, Китай та багато інших країн глобального Півдня) (тут гра слів: «брік» з англійської перекладається як «цегла»).
А ще на шараді «The Economist» бачимо глобус зі сторони Тихоокеанського басейну (він буде домінувати), шприц з червоною «вакциною» (червоний – це колір як американських республіканців, так і падаючих ринків), Сонце з чорними плямами, які призводять до магнітних бур на Землі.
А найнижче в малюну-прогнозі – портрет англійської письменниці 18-го століття Джейн Остін. Не читав її романів, але можу припустити, що вона тут символізує саме англо-саксонський період світового цивілізаційного, ціннісного та етичного домінування, який власне і пожирає «наш» Сатурн, запускаючи новий, тихоокеансько-китайський цикл домінування…
Чи вірити нам в прогноз «The Economist»?
Загалом, деякі скептики кажуть, що насправді передбачення «The Economist» ніяких реальних передбачень не несуть. От, до прикладу, кажуть, в передбаченні на 2022 рік – все ніби є крім війни, яка розпочалася в лютому 22-го, – але сама форма тієї обкладинки – погляд на світ з каліматорного оптичного прицілу зброї.
І що може ще більше і символічніше вказувати на майбітню війну? Суть в тому, що автори прогнозів «The Economist» не дають нам тупо прямих вказівок, а часто ховають свої передбачення в символіку, комбінації, розміщення елементів на шараді, кольори, в яких вона виконана, в шрифти. І ще – часто прямо передбачувані головні події наступного року просто замовчуються, як це є в прогнозі-2025, де немає жодного натяку (або ми його поки що не розшифрували) – про Близький Схід, Ізраїль, Іран, Бенджаміна Нетаньяху і інше, що точно буде важити в наступному році.
В прогнозі на 2022-й рік було б відвертим «паливом» розмістити на обкладинку-прогноз путіна і Зеленського, а між ними танки і літаки. Тоді б всі спитали – як, ви, розвідники, все знали і нічого не заподіяли, щоб втримати світ від такого лиха?
Загалом багато хто в ребусі «економістів» бачать те, що і хочуть бачити. Наприклад, один із московитських аналітиків побачив на обкладинці те, що на початку 2025 року Трамп зніме всі санкції з росії (де він це зміг «побачити» - зовсім не зрозуміло).
ПС. Перед тим, як писати цей текст, я попросив проаналізувати обкладинку «The Economist» штучний інтелект. Проте, нічого цікавого він не побачив і не розповів. Видав лише банальний реферат про стан справ в світі і очевидні його перспективи на наступний рік. Слабкий він поки що до символічного і алегоричного мислення…
