У спогадах мешканців міста та на австрійських планах фігурує якийсь «полк крайової оборони». Після того, як Австро-Угорська монархія стала дуалістичною, Австрія та Угорщина обзавелися власними збройними силами. Вони називалися ландвер (в Угорщині — гонвед).
Це було щось середнє між внутрішніми військами та національною гвардією. Від загальноімперських військ вони відрізнялись відсутністю однієї букви в абревіатурі — К. К., твердить ”Репортер”..
Усі піхотні полки ландверу отримали назви від міст, де вони дислокувались. 20-й полк крайової оборони «Станиславів» сформували ще у 1889 році. Його казарми розташовувалися між вулицями Озаркевича й Желехівського, виходячи фронтом на Чорновола. Наприкінці ХІХ століття військове містечко розширили до сучасної вулиці Курінного Чорноти. Воно складалось із триповерхового штабного будинку та довгих, подібних на стайні, бараків.
Полк входив до складу 86-ї піхотної бригади 43-ї піхотної дивізії ІІІ корпусу ландверу. Корпусне керівництво було далеко — аж у австрійському Граці, тому із перевірками начальство приїздило не часто. Чого не скажеш про сусідній полк інфантерії.
У 1914 році станиславівськими оборонцями краю командувала людина, яка б із гордістю могла очолити відому чеську броварню, — полковник Антон Козел. За національним складом полк також був українізованим — 72%. Вже перед самою війною один батальйон переїхав до щойно звільненого приміщення колишньої скарбової дирекції на вулиці Франка (тепер — школа №5. — Ред.).
Під час бойових дій Станиславів потерпав від артобстрілів. Довжелезні бараки були зруйновані. Вціліли лише штабні корпуси, де у міжвоєнний період поляки розмістили піхотну частину. Тепер тут ще один житловий комплекс — на вулиці Курінного Чорноти.
