Так пропонують учасники проекту «Карпатська мережа кулінарної спадщини» з громадських організацій чотирьох країн, об’єднаних Карпатами: Туристичної асоціації Івано-Франківщини, асоціації «Еколоджік» Північного університету міста Бая-Маре та Торгово-промислової палати повіту Сату-Маре (обидві з Румунії), асоціації «Шамос-Базар» (Угорщина) та Кошицької регіональної філії Словацької торгово-промислової палати. За півтора року завдяки транскордонному проекту, що співфінансувався Євросоюзом, розроблено унікальний бренд, проходили фестивалі і конкурси, зібрані давні автентичні рецепти, розроблено п‘ять гастрономічних маршрутів чотирма країнами.
Кулінарний туризм
Гастрономічна складова важлива у будь-якій подорожі – хіба не так? І не має значення, чи ви прихильник активного відпочинку зі спусками на лижах або походами у горах, чи лінивого засмагання на пляжі, чи пізнавальної мандрівки давніми замками. Смачно поїсти, та ще й автентичних страв ніхто не відмовиться. Оригінальна кухня – чим не додаткова туристична принада? А як щодо, власне, кулінарного туризму? Хіба мало знайдеться бажаючих поїхати гастрономічними маршрутами, щоб скуштувати ці страви, побачити, як їх готують, а то і самому чогось навчитись?
Так або приблизно так можна окреслити мету транскордонного проекту. Хоча керівник Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович, якій і належала ідея такого проекту, наголошує, що завдання ширші і глибші.
– Наш проект охоплює території, об’єднані Карпатами: це Гуцульщина на Прикарпатті, повіти Марамуреш та Сату-Маре Румунії, область Соболч-Сатмар-Берег Угорщини, Кошицький край Словаччини. І ми виокреслили для себе три завдання: це збереження та популяризація ролі і асортименту місцевих продуктів та традицій, це створення нових можливостей розвитку малого бізнесу, це промоція культурної ідентичності регіонів через призму кулінарного туризму. Бо чим більше буде туристів, тим краще розвиватиметься бізнес тих, хто їх приймає, а від того і місцеві бюджети більше поповнюватимуться, забезпечуючи сталий розвиток регіону. І плюс хотіли зібрати давні рецепти і кулінарні традиції, аби не відійшли вони із старшими людьми. Основна ж ідея – згуртувати усіх зацікавлених навколо однієї структури, в одну мережу на кшталт Європейської кулінарної мережі.
Об’єднані кухнею
Представниця асоціації «Шамос Базар» Жужанна Мехеш свого часу з родиною зробила сміливий крок: залишили Будапешт і переселилися, як їм говорили, в «економічно і культурно занедбаний край» – невеличке містечко Паньола.
– Так, там зовсім нема промисловості, і це погано. Але, з другого боку, це дуже добре, бо там незаймана природа і збережені традиції, – розповідає Жужанна. – А ще ця місцевість славиться сливами. Тут все з ними пов’язане: виготовляємо сливовий джем, сливовицю і палинку (алкогольні напої зі слив). Наші бабусі знають дуже багато гарних рецептів. А ще проводимо сливові фестивалі. Завдяки цьому проекту про нас дізналося більше туристів.
Даніела Кулік з торгово-промислової палати повіту Сату-Маре з Румунії теж розповідала про старших жіночок, від яких потрібно перейняти традиції давньої національної кухні. Їхні фото використані при створенні промоційних матеріалів проекту.
– Ви подивіться на ці світлини, – емоційно говорить Даніела. – Оці кілька хвилин, поки вони позували для фото, для них незвичний стан спокою. Бо звикли до руху. Така собі своєрідна бригада кухарів. На забавах вони незамінні. Їх знають, їх кличуть, їх поважають і люблять.
А хіба у нас на Гуцульщині таких кухарок мало? Бо гуцульське весілля – то, я вам скажу, щось: збирають по кілька сотень людей і бавлять кілька днів. Справа гонору – поставити на столи щось особливе і смачне.
Та й проект підтвердив, що у чотирьох країнах дуже багато схожого і спільного у традиціях та стравах. І навіть виявилося, що є одна страва, абсолютно ідентична для чотирьох країн. Вгадайте, яка: голубці. По-різному називаються, але за інгредієнтами і способом приготування та смаком – як від однієї газдині. А от один із складників – капуста, на всіх мовах, навіть складній мадярській, звучить подібно.
Коли у травні позаминулого року проект розпочинався, оголосили конкурс на створення бренду Карпатської мережі кулінарної спадщини.
– Це мав бути унікальний символ, бренд, логотип, який би передавав ідею нашого об’єднання, – згадує Оксана Федорович. – У конкурсний комітет увійшли представники чотирьох країн, ми розробили критерії оцінювання. Надійшло 34 роботи, теж з різних країн. Повірте, іноді члени комітету ледь не до втрати голосу відстоювали свою думку... І таки знайшли те, що реально підійшло усім чотирьом країнам.
Переможцем стала робота Сергія Римара з Івано-Франківська, який зараз працює у Києві. Тепер це бренд Карпатської кулінарної мережі: стилізований горщик, який символізує традиційний посуд цього регіону, вогонь під горщиком – як символ ватри, біля якої збиралася родина, над горщиком димок – і від готової гарячої страви, і наче хмари, якими «димлять» гори. Приготування їжі на відкритому вогні – це традиція, яка зберігається в Карпатах донині. Про це нагадує логотип.
Прийшов, побачив, скуштував
Коли у травні минулого року проводили в Івано-Франківську великий спільний кулінарний фестиваль, теж був відкритий вогонь, величезні казани з карпатською грибною юшкою та іншими стравами. Було що побачити і скуштувати. Проходили веселі і смачні конкурси на кшталт хто краще оформить бутерброд чи швидше з’їсть його.
Роман Шевчик і Лада Маланій з Туристичної асоціації Івано-Франківщини зізнаються, що організаційно було складно провести такий фестиваль. Бо те, що задумали, потребувало нового формату. Але намагалися розробити програму «на всі смаки»: для вибагливих відвідувачів ресторанів – вишукані страви від професійних шеф-кухарів, для любителів новинок – численні дегустації і для усіх – пригощання з великого казана.
Згодом такі ж регіональні фестивалі відбулися в інших країнах. Учасником кількох з них, насамперед франківського був професійний кухар Томаш Якаб з клубу кухарів і кондитерів словацького міста Кошице.
– Їжу потрібно любити і поважати, – у Томаша є свій кулінарний веб-сайт і навіть своя кулінарна філософія. – Для мене хороша їжа – це традиційна і природна, тобто з натуральних компонентів. Найкращі рецепти – народні, перевірені часом. Хоча при подачі цих страв на стіл намагаюся враховувати сучасний стиль. А на своєму сайті розміщую рецепти словацької, румунської, угорської, української кухні – це взаємозбагачує нас.
У рамках проекту теж створено електронну книгу страв, що включає понад 200 давніх рецептів. Частина з них записана від професійних кухарів, як-от Томаш Якаб, частина – від бабусь, про яких згадували Жужанна Мехеш і Даніела Кулік. Яких лиш рецептів тут нема – банош, кулеша, мамалига, бограч, гомбовці, галушки, ягерек, лекварос, гогоші, чорба. Є, звичайно, і рецепти голубців, які в румунів мають назву «сармале», у словаків – «капустове завін», в угорців – «толтот капусто».
Після фестивалю в Івано-Франківську був кулінарний конкурс, де майбутні фахівці з чотирьох країн Карпатського регіону змагалися в майстерності у трьох номінаціях: власне, кулінарний конкурс, гастрономічні тури і управління ресторанним бізнесом. У двох перших перемогли студенти Івано-Франківського технікуму ресторанного сервісу та туризму національного університету харчових технологій, у третьому – угорці, які найкраще представили уявний ресторан.
А ще у рамках проекту розроблено п’ять турів кулінарними дестинаціями регіонів мережі під спільною назвою «Подорож Карпатською кулінарною спадщиною». У кожного туру і своя окрема назва: «Україна. Гуцульські пригоди – у пошуках кулінарних скарбів», «Румунія. Пізнай смак Марамурешу та Споконвічні традиції в історії та традиційних стравах Сату-Маре», «Словаччина. Гармонія їжі та вина», «Угорщина їсть». Першими у ці тури поїхали журналісти солідних туристичних видань та туроператори з різних країн – залишилися захопленими і задоволеними. На Гуцульщині, приміром, в зелених садибах «Прутець» і «Анастасія» мали майстер-класи з ліплення вареників, на полонині «Діл» у Верховині – майстер-клас з готування вареників. Написали про це, розповіли, поінформували – чи мало буде охочих пройти цими маршрутами?
Промоція для бізнесу
Завітали туристичні оглядачі і в ресторанчик «Стара Ворохта» та колибу «Високий перевал». Це родинний бізнес Макійчуків з Ворохти – працюють чоловік, дружина, їхні батьки, родина сестри, допомагають діти.
– Ще нема у нас так багато туристів, як би хотілося, – розповідає пані Галина, – але пробуємо їх по-різному привабити. Мали квадроцикли і снігоходи, обладнали 700-метровий спуск на тросі у спеціальному спорядженні. Інтер’єр наших закладів у гуцульському стилі – мама робила домоткані доріжки, ми з донькою – ляльки-мотанки. І, звичайно, пропонуємо традиційну гуцульську кухню – є чим смакувати.
Завдяки проекту по десять бізнесів у кожній країні отримали технічну допомогу. Це не були гроші, а товари для роботи, приміром, посуд для закладу харчування, чи фартушки для кухарів, або банери, вивіски, чашки з логотипом бренду Карпатської мережі кулінарної спадщини.
– Проект «Карпатська мережа кулінарної спадщини» завершився, але розпочинається діяльність поза проектом, – так сказала на підсумковому засіданні наглядової ради проекту в Яремче керівник Туристичної асоціації Івано-Франківщини Оксана Федорович.
Бо сподіваються, що діятиме мережа, між членами якої налагоджені і продовжуватимуться контакти, проводитимуться фестивалі і конкурси, функціонуватиме веб-сайт і електронна книга рецептів, гастрономічними турами їздитимуть туристи з різних країн.
