40 днів після Свого воскресіння Христос перебував разом із учнями. Їв, пив, спав, дозволяв торкатися Своїх ран. Навчав. На сороковий день Він з’явився апостолам. Довго розмовляв з ними, пояснюючи, в чому їхнє призначення: 'Ви приймете силу, коли зійде на вас Дух Святий; і будете Мені свідками в Єрусалимі та в усій Іудеї та Самарії і навіть до краю землі… Ідіть по всьому світі й проповідуйте Євангеліє всьому живому. Хто буде вірувати й хреститися, спасеться; а хто не буде вірувати - засуджений буде…'. Попросив не відлучатися з Єрусалиму, доки не приймуть Духа Святого.
Розмовляючи, Христос вивів учнів за місто, на Єлеонську гору. Там Він благословив їх, і, благословляючи, став віддалятися від землі. Незабаром Його закрили хмари. Апостоли ще довго стояли, дивлячись у небо. Мабуть, небу це набридло: з’явилися два чоловіки в білих одежах. Запитали: «Мужі галілейські! Що ви стоїте і дивитесь на небо? Цей Ісус, який вознісся від вас на небо, прийде таким же чином, як ви бачили, коли Він возносився на небо».
Учні повернулися до Єрусалиму. Лишалися там усі разом, молячись, в очікуванні сходження Духа Святого. Разом із ними була Мати Божа з родичами, інші жінки. Замість Іуди вибрали апостолом Матфія (не плутати з Матфеєм).
Христос вознісся разом із тілом і сів праворуч Отця. Таким чином, прославилося Його Тіло та людська душа, а не лише Божественна сутність. Так ми Його і шануємо: як Бога та як людину. В той же час, Він постійно невидимо перебуває з нами, як обіцяв усім, хто буде вірувати, через апостолів.
Зі святом Вознесіння, як і з будь-яким святом, пов’язано багато всіляких вірувань. Наприклад, люди вважають, що всі сорок днів Ісус Христос зі своїми апостолами невидимо або під виглядом жебраків ходить по землі. Дивиться, як народ живе, допомагає у справах й турботах. Вважалося також, що в цей день над храмами «відкривається небо» і благочестиві люди могли бачити сходи, якими піднімаються на небеса Христос і апостоли.
***
Останнє явлення Воскреслого Христа Спасителя, яке завершилося вознесінням Його на небо, найдокладніше описується Євангелістом Лукою. Розповідає про цю подію також Євангеліст Марко.
Апостоли знову прийшли з Галілеї до Єрусалиму, по завершенні сорока днів, протягом яких Господь неодноразово являвся їм, навчаючи їх про Царство Боже, як сповіщає святий Лука в 1-й главі книги Діянь Святих Апостолів (1: 2-5). Господь звелів апостолам лишатися в Єрусалимі, поки вони не зодягнуться силою з небес, обіцяючи їм послати на них обітницю Батька Свого – Святого Духа для допомоги справі їхньої всесвітньої проповіді. Потім Господь вивів учнів Своїх геть із Єрусалиму до Вифанії, що лежала на східному схилі Єлеонської гори, “І, піднявши руки Свої, благословив їх”.
“І коли благословляв їх, став віддалятися від них і підноситись на Небо.” “Який дивовижний спосіб дії,” — говорить про це свт. Філарет: “Господь благословляє і ще не закінчує благословення, а продовжує благословляти, і тим часом підноситься на Небо. Що це означає? Те, що Він не хоче припиняти Свого благословення, але продовжує без кінця благословляти Свою Церкву й усіх віруючих у Нього. Подумаймо, браття, що й нині над нами простягнені руки Його, і погляд Його, і благословення Його. Який сором і страх для тих, які в суєті мирській забувають про Нього. Яка радість для тих, хто любить Його.” Учні вклонилися Боголюдині, що возносилася до Отця Свого й “повернулися до Єрусалиму з радістю великою.” Радість ця походила від того, що вони тепер своїми очима побачили славу свого Господа й Учителя і очікували виконання обітниці Його про дарування Святого Духа. Вони немов переродилися тепер. У цьому молитовному стані високого духовного піднесення вони “перебували постійно у храмі, прославляючи й благословляючи Бога” за все, що їм довелося пережити, бачити й чути і за майбутню дану їм високу місію проповіді євангельського вчення.
Святий Марко додає до цього, що Господь, піднісшись на Небо, “возсів праворуч Бога.” Це — образний вислів, який ґрунтується на деяких видіннях (Діян. 7:56*), і означає те, що Господь і по людській своїй природі прийняв Божественну владу над усім світом разом із Богом Отцем.
Завершує святий Марко своє Євангеліє свідченням про те, що відбулося вже після сходження Святого Духа: про те, що Апостоли “вийшовши” з Єрусалиму, звичайно, “проповідували всюди,” по усьому світі, “при Господнім сприянні,” за допомогою Божою, “і підкріпленні слова наступними знаменнями,” — тобто доводячи істину свого слова чудесами, які супроводжували їхню проповідь, про що докладно розповідає нам книга Діянь Апостольських.
___________________________________
* і сказав: ось, я бачу небеса розкриті й Сина Людського, Який стоїть праворуч Бога.
