Поштівка з колекції Зеновія Жеребецького
Фото Ігоря Гудзя
Сьогодні за адресою Січових Стрільців, 25 міститься редакція обласної газети «Галичина». Але до того будинок змінив купу господарів.
Значна частина вулиці, від Вітовського до Шашкевича, довго залишалась незабудованою. Тут були городи власників будинків з паралельної Сапіжинської (Незалежності). На початку ХХ століття Шулім Сусман, власник однієї з тих садиб, більш відомої як «готель Камінського» (не збереглась) уклав угоду з військовими, пише Репортер.
Згідно з нею, Сусман зобов’язався спорудити два будинки позаду своєї кам’яниці та здати їх у довготривалу оренду. Там мали розміститись військові канцелярії станиславівського гарнізону. Є підстави припускати, що автором проекту був архітектор Карл Штерн. Роботи розпочали навесні 1905 року, будували до літа 1906-го.
Дата завершення будови викладена на бетонній підлозі. Один із будинків містився у подвір’ї (тепер це Січових Стрільців, 27а), інший виходив фасадом на тодішню вулицю Собеського. Це була триповерхова цегляна кам’яниця із десятьма вікнами по фасаду та наскрізною аркою у лівому крилі. Військові в’їхали туди у вересні 1906 року. Що то були за канцелярії? Ймовірно, йдеться про якісь штабні установи.
В австрійському Станиславові таких було цілих дві: штаб 13 кавалерійської бригади та штаб 8 кавалерійської дивізії. Відомо, що спочатку кіннотне начальство містилось поруч із казармами та конюшнями на вулиці Військовій (тепер Національної Гвардії), але згодом, схоже, вирішило перебратись ближче до центру. А потім почалася Перша світова, після якої не залишилось ані Австро-Угорщини, ані її армії.
За Польщі будинок канцелярій перетворився на звичайний житловий. Тут було 14 квартир, хоча коридорне планування явно не додавало зручностей і сильно нагадувало гуртожиток. У роки німецької окупації тут містилася шуцполіція, яка виконувала звичайні поліцейські завдання у містах.
У Станиславові там служили переважно німці та місцеві фольксдойчі. Протягом 1944-1945 років у колишніх кабінетах поліцаїв працювала радянська військова контррозвідка «Смерш». Окрім шпигунів, цей каральний орган боровся із диверсантами, дезертирами, «працював» з колишніми військовополоненими та людьми, що повернулися з примусових робіт у Німеччині. Невдовзі «Смерш» змінила міська прокуратура, яка протрималась у цих стінах аж до Незалежності, коли переїхала до звільненого будинку міського військкомату на Гаркуші.
Від 1995 року тут редакція «Галичини». Крім газети, ще є правління обласної організації Національної спілки журналістів України, редакція літературного журналу «Перевал» та ще кілька редакційних колективів. Схоже, будинок військових канцелярій остаточно перетворився на будинок журналіста.
Тепер кілька слів про екстер’єр споруди. Ще донедавна дах будинку вкривала різнокольорова глиняна черепиця з орнаментом, яку замінили на сучасну металеву. Не додають автентичності і яскраво-білі пластикові двері, встановлені журналістами. Вікна першого поверху прикривають грати. Вони там були ще за Австрії, але теперішні мають певні мистецькі претензії. Другий будинок, той, що у дворі, теж зберігся до наших часів.
Тепер там приміщення лялькового театру та науково-редакційного відділу «Звід пам’яток історії та культури України». Його працівники готують енциклопедичне видання відповідних пам’яток області.
Однак потрапити на подвір’я не так вже й просто. Брама проїзду зазвичай зачинена, аби власники автівок не влаштували там стихійний паркінг.
