Ну й чого вони домоглися своїми червоними прапорами Білоруського фронту! Було в нас два конфронтаційних свята: 14 жовтня (День УПА) і 7 листопада (день більшовицького перевороту). А 9 травня всі їли шашлики. Причому починаючи ще з першотравня.
Рідкі ветерани, що дожили до наших днів і (здебільшого) ті, хто примазався до них ходили собі під пам'ятниками, їли там з польової кухні кашу, слухали привітання президентів. Їм ніхто не заважав, і вони нікого не дратували. Навпаки, місцями в транспорті поступалися. Хіба що у Львові полаються з ветеранами УПА, але й тих усе менше, і вік вже не той, так що масштабних бійок не було. Це на той випадок, якщо хтось усе ще думає, що нинішню істерію влаштували в інтересах ветеранів.
І от регіонали затіяли завісити всю Україну радянськими прапорами. У підсумку всім стало не до ветеранів. Всі заповзято стали боротися проти примари комунізму. І таких антиветеранських настроїв, особливо в інтернеті, я, наприклад, не пригадую.
І кому це було потрібно? Явно не ветеранам. Справжні ветерани, здебільшого вже вмерли. А при житті на 9 травня збиралися пом'янути своїх, а не марші-паради розводити.
Може Януковичу? Але чому тоді він так і не підписав закон, що зобов'язує використовувати «прапор перемоги» у святкуваннях?
Головною провокацією став законопроект про прапори, самі прапори, надруковані й розвішані силами регіоналів і бійка у Львові. У Львів, до речі, їхали не з Донбаса, де регіонали усе ще слухаються Януковича, а з Одеси й Криму, де біло-блакитними керують консули й інші дипломатичні представники РФ. У зв'язку із цим був ряд скандалів регіонального значення, коли журналісти, наприклад, помічали генконсула РФ в Одесі, що віддає вказівки координаторам Російського маршу прямо на місці дії, тощо. Так що виникають сумніви: чи керував львівським десантом Янукович, чи то Кремль, через його голову.
Останньому бійка у Львові стала гарним приводом для чергових, принизливих для України заяв. Зокрема МЗС Росії заявив, що вимагає покарати всіх винних (природно не тих, хто стріляв, а підстрелених націоналістів) і сподівається на недопущення надалі подібних інцидентів у наших ДВОСТОРОННІХ відносинах.
До речі у самій Росії до ініціатив «з низу» по вшануванню пам‘яті ветеранів ставляться більш стримано. Коли вночі в метро розвісили листівки зі Сталіним, то вже на ранок їх заклеїли чи здерли. Бо «несанкціоноване». Лише до українських несанкціонованих Сталінів російське керівництво має великі сентименти. Так само російські поліцейські не захищають і автобуси, що їдуть з Півдня на заборонені судом масові акції. Спробували б вони так у Москву заїхати!
Хоча що там Москва! Навіть у себе в Криму ті люди, що несли «велике і червоне» львів’янам, ведуть себе толерантніше. Бо там, бач, кримські татари, які пам‘ятають про депортацію. І раз на рік збирають свою молодь, щоб витерти ноги о червоний прапор, що висить в музеї сучасного кримсько-татарського мистецтва в Бахчисараї. Так аксакали привчають свою молодь до правильного поводження зі спадком тоталітарного минулого.
Зважаючи на те, що ряд міністрів уже давно ближче до Кремля, ніж Янукович, не виключено, що й закон про прапор Ідріщєцкой дивізії Білоруського фронту проштовхнули звідти без посередництва президента. Чим явно поставили його в дурацьке становище. Можливо для того, щоб цей «прапор перемоги» став аналогом талліннського пам'ятника воїна-визволителя у наших двосторонніх відносинах. Раз ми самі, по-хорошому, не переносимо нікуди нашу Клепану матір (київську Родіну-мать чи то Мать-побєду, а в народі просто - "бабу", - Фіртка).
