Романе Володимировичу, чи існує в українському Парламенті опозиція? Чи залишилася тільки одна назва? Ви є членом опозиції у Верховній Раді?
Це і складне, і легке питання одночасно. Якщо говорити з формальної юридичної сторони, то з прийняттям нової-старої Конституції, з прийняттям нового Регламенту Верховної Ради вже немає навіть такого юридичного визначення, що таке є «опозиція». Тому для мене зараз опозиційність є не те, чи записався ти до якоїсь партії, якоїсь течії. Напевно зараз опозиційність – це внутрішній стан.
Як політик, як громадський діяч кожен політик повинен аналізувати кроки влади, і у випадку чогось позитивного – підтримати їх, а там де або нічого не робиться, або робиться щось на шкоду суспільству – відкрито про це заявляти.
Тому я заявляю, що Роман Ткач є в опозиції до багатьох дій цієї влади – до псевдореформ, до знищення українства, – а саме такі дії зараз проводить ця влада на чолі з президентом. Поки що минув рік з часу і я не бачу позитивів, окрім, якщо бути об’єктивним, одного – те, що наведений елементарний порядок у вертикалі влади.
Але за все зараз несе відповідальність президент, інші гілки влади фактично виключені з процесу. Це погано для країни. Хоча нам, як опозиції, це добре – будемо тоді питати за результати з першої особи.
А чому з тою вертикаллю «влади» не склалося в минулої «влади»?
Найлегше здається було б сказати, що такими поганими були Ющенко і Тимошенко. І так зараз говорить теперішня влада. Але я думаю по іншому. У нас не завершене структурування суспільства, у нас не завершена система влади.
Ми в 2004 році в силу певних обставин «залізли» в Конституцію, щось задекларували і не завершили необхідні процеси… От ці незавершені процеси реформування, розмитість повноважень гілок влади, які наклалися на особистісне взаємне несприйняття президента і прем’єр-міністра привело до того стану.
Але в тому, що було я бачив і в чомусь позитив. Будь-яка конкурентість вела до того, що помилки ніколи не могли бути не поміченими, бо вони завжди можуть бути покритиковані моїм опонентом і суспільством.
Загалом, дуже рідко на позитив спрацьовує «одобрямс». А що хіба добре зараз, коли перша особа – президент, будь що скаже і всі зверху до низу кажуть «все правильно» і плескають щосили в долоні? Я не бачу в цьому позитиву.
А чим ви зараз займаєтеся у Верховні Раді? Крім того, що ходите на засідання і тисните на кнопки – «за себе і за товариша»…
:) Я з часу приходу у Верховну Раду обрав для себе тему розвитку українського села і аграрного виробництва. І якщо проаналізувати всі мої законопроекти, то вони здебільшого з цього напрямку. Ну, багато-не-багато, але є близько тридцяти Законопроектів, де я є автором чи співавтором.
З осені минулого року весь свій час – вільний і робочий, віддаю питанню введенню земельного ринку в Україні, реалізації земельної реформи.
Але на тему ринку землі є багато протилежних думок – вводити чи почекати, бо землю «скуплять закордонні корпорації»…
Всі ці плітки мають причиною непоінформованість суспільства. Сьогодні певним політичним і бізнесовим силам вигідно ринок землі подавати як ринок землі сільськогосподарського призначення. І ця ідея доведена до абсурду.
В чому абсурдність? Держава віддала найцінніший свій ресурс безоплатно. Тобто сказала кожному, хто отримав пай: «Ви є власником земельної ділянки», але не сказала не розшифрувала і не пояснила – що саме є тим «правом власності на землю».
Зараз ситуація така – ви володієте, але не маєте права по іншому землею розпоряджатися. На ваше право розпоряджатися своєю землею вже десяток років накладається мораторій. Ось в цьому абсурдність ситуації. Земля ніби і ваша, але у вас забрали найголовніше право як у власника - право розпоряджатися землею.
Я є прихильником введення ринку землі як юридичного поняття. Необхідно наповнити правове поняття власності на землю, право розпорядження власністю. Розпорядження це не обов’язково продаж, це може бути – застава, обмін, іпотека, земельна рента, емфітезис, суперфіцій… І тільки якийсь «енний» пункт в цьому ряду є продаж землі…
Скажіть, а чи можна реально в українських умовах виключити можливість покупки сільськогосподарських земель іноземними юридичними і фізичними особами?
На превеликий жаль дуже багато тих ідей і механізмів, які працюють в цивілізованих суспільствах, в українських умовах нівелюються і доводяться до абсурду. Тому прямо відповім на ваше запитання – я не вірю, що в Україні можна закрити доступ іноземцям до землі, бо на кожен закон знайдеться з десяток добрих юристів, які той закон потрактують по своєму. І коли сьогодні не працює найважливіша гілка влади – судова, то можливим є все.
Тому я прихильник певної етапності в реформуванні земельних відносин. Можна на протязі 2011 року прийняти ряд законів, які би запрацювали. Але, скажімо, відтермінувати процедуру введення продажу землі років на два-три. Бо 2012 рік – це рік футболу і виборів. В цей рік владі буде «не до землі».
Оптимальним часом введення ринку я бачу 2014-й. До цього часу можна підготувати всю ринкову інфраструктуру, завершити інвентаризацію земель, прийняти Закон «Про державний земельний кадастр». Коротко – це Закон про інформаційну систему про землю, про її власників, про її характеристики, правовий статус. Без цього не можна не можна починати ринок земель.
Я, як співавтор цього законопроекту, хотів би впровадити нове для українського суспільства – вільний доступ до користування земельним кадастром, коли кожен міг би набравши кадастровий номер, отримати повну інформацію про земельну ділянку – обмеження, в чиїй власності, характеристики, все-все... Це дасть багато. Зараз інвестор, який хоче, для прикладу, будувати якесь виробництво, йде до чиновника і питає: «Чи є у вас вільні земельні ділянки?», відповідь – десять з десяти: «Немає і не буде…» А коли ця вся інформація буде в Кадастрі на карті, то роль «чиновника-монополіста на інформацію» приводиться до функцій, що обмежують ту ж корупційність.
Крім того до введення ринку землі необхідно створити дві важливі державні інституції – Державний іпотечний банк і Державну земельну агенцію (земельний фонд). Її роль, наприклад, в Угорщині в тому, що вона має «право першої руки» при продажі ділянки. Ця агенція інформує суспільство про ціну, умови, реалії і перспективи…
Необхідно прийняти «Закон про консолідацію земель»…
Але якщо ми і далі будемо заговорювати проблему і лякати, що «ринок землі це погано», то від цього прогають всі: найперше власники, які не можуть розпоряджатися своєю землею, які навіть не знають реальної ціни землі, ціни рентної плати…
А якщо ринок землі не буде концептуально реалізований, то чим це загрожує?
Знаєте, є неофіційні дані, які ніхто не може перевірити, бо не існує якраз того централізованого Кадастру, - за час введення мораторію на продаж землі з 2002-го по 2010-й рік на близько п’ять мільйонів гектарів ріллі було змінено цільове призначення, 5 мільйонів гектарів було переведено з сільськогосподарського в несільськогосподарське призначення. П’ять мільйонів гектарів!!! Це і є тіньовий обіг землі, від якого втрачають всі. Бюджет з операцій з землею нічого не має. Ви хочете продати землю – ви не знаєте реальної ціни. Користають тільки ділки.
Скажіть, а вам колись доводилося натискати кнопку при голосування «за товариша»?
Знаєте, якщо вам хтось з депутатів скаже, що ніколи цього не робив, то безперечно він злукавить. Можливо цього не робили тільки кілька депутатів: Ахметов, Мальцев.., які не відвідали жодного сесійного засідання.
Ще десь і 2002-му році, коли я вперше став депутатом, це явище не було доведено до такого… конвеєра. Я був в 2002-му був у фракції «Наша Україна» в групі Народного Руху. Ми збиралися, вислуховували експертів, обговорювали і приходили до якогось більш-менш спільного висновку і позиції для голосування.
Потім, після відмови від мажоритарної системи виборів, поступово голова фракції вже приходив і казав, що і як "треба" голосувати.
Сьогодні фракції «Наша Україна-Народна Самооборона» як такої не існує у Верховній Раді. Зараз є близько десяти груп в цій фракції. І в середині тих депутатських груп є певна координація дій. Часто ці групи мають відмінні позиції. От ми збираємося в групі «За Україну!». Нас є шість депутатів. Ми обговорили питання, які виносяться на сесію, і якщо немає когось з групи, то хтось може і проголосувати за сусіда. Хоча це незаконно неконституційно. І вже десь з січня цього року, коли в суспільстві ця тема набула такого резонансу і накалу, ми намагаємося в 90 відсотках випадків бути присутніми особисто на важливих голосуваннях.
А чому заблокувався процес введення нової системи «Рада», яка унеможливила б голосування за колег? Складається враження, що така система не вигідна більшості. Раніше цю систему блокувала минула більшість – зараз нова?
Я думаю, що Арсеній Яценюк не завершив те, що розпочав не через те, що не було політичної волі, а просто через те, що не встиг. А зараз є ситуація коли є добрий десяток депутатів більшості, які взагалі не ходять на сесійні засідання. Є ще інший десяток, які і в Україні рідко бувають. А рішення які «спускаються» у Верховну Раду «освячувати» треба… Тому регіоналами і блокується введення системи. Бо ця система працює так: лівою рукою я фіксую на сенсорі палець, а правою я мушу тримати 10 секунд кнопку, – інакше система на зарахує голос…
Я думаю, що зараз Литвин через своє політичне «крутійство» шукає причини, щоб не ввести нову систему голосування. Якщо б він видав розпорядження і ввів ним використання нової «Ради», то ніхто б це не оскаржував і все б працювало.
Які перспективи створення конституційної більшості у Верховній Раді? Кажуть, що залишилося ще кілька «тушок» добрати до більшості в 300 депутатів… Чи відповідає це дійсності, коли цей процес може бути завершений і що він буде означати?
Я також читав, що десь від шести до п’ятнадцяти депутатів залишилося до конституційної більшості. Я не думаю, що такий сценарій реальний, що вони виходять на таку кількість.
Що стосується резонансних політичних питань, які стосуються змін до Конституції, перенесення термінів виборів і тому подібні, то ряд депутатів, в тому числі і «Нашої України», голосували через якусь свою мотивацію, в тому числі і «не публічну» мотивацію. Але я переконаний, що коли стане принципове питання щодо змін до Конституції в питаннях державотворення і взагалі існування держави, то не буде в них 300 депутатів – найбільше 280.
То ви вважаєте, що решту не перекуплять?
Не перекуплять!
А за «дуже великі» гроші?
Мені важко судити про питання купівлі-продажу депутатів… Про це можуть самі перекуплені депутати, суспільство і Бог. Я не хочу бути тут суддею, і я не є в цьому питанні компетентний.
А якщо б змінити Конституцію і дозволити, щоб депутат мав право передати свою карточку колезі, і щоб той голосував за нього? Тоді було б легалізовано те, що існує в реальному житті…
В сталих демократіях прийняття законів депутатами не викликає такого суспільного резонансу. В різних країнах є своя процедура голосування… Тут питання в тому, що нам тільки 20 років. В нас в цьому зв'язку «виборець-депутат» дуже часто змінювалися правила. Або дуже близько прив’язували, або дуже далеко розділяли. І в ідеалі моє натискання на кнопку «за» чи «проти» - це не моя позиція, а позиція моїх виборців. Все. І за лукавство, за торгівлю своїм голосом мали б втрачати депутатство. В нас цього немає.
Тому те, що ви пропонуєте, то це – надто «легке» рішення. Але, як на мене не можна це вводити. Мене обрали депутатом, моє місце роботи – в сесійній залі. З тридцяти днів на місяць тільки у вісім днів у нас є пленарні. Я переконаний, що будь-яка нормальна людина може собі так спланувати свій графік, щоб тих 8 днів бути присутнім в залі, на своєму робочому місці.
Зараз є багато думок аналітиків, які аналізують річницю нової влади, річницю Віктора Януковича на посаді президента, і вони намагаються дати відповідь на питання: а якщо б цей рік президентом була Юлія Тимошенко. Хтось каже, що тоді вже Україна б збанкрутувала, відбувся би дефолт, бо та практика, коли уряд Тимошенко брав внутрішні кредити під 30% річних – це пряма дорога до банкрутства…
Я б не хотів говорити в контексті «якби»… Ну але побуду трохи в ролі аналітика. В економічному плані, я думаю нічого б не помінялося в порівнянні з тим, як уряд діяв з 2007-го року.
Зараз як на мене немає роботи уряду, немає системності. Центром прийняття рішень є президент і його адміністрація. Уряду як такого немає. Його діяльність формалізована. Немає в уряді ніякого ні публічного, ні внутрішнього обговорення питань.
Уряд Тимошенко дуже часто працював подібним чином. Приймалися рішення кулуарно. Згадаймо тільки рішення по угоді по газу.
Але я думаю, що різниця в діяльності уряду Тимшенко і Януковича відрізнялась би в гуманітарній сфері. Я не думаю, що коли б Тимошенко була президентом, то геть чисто панувало б таке українофобство і такий вплив Кремля в гуманітарній сфері був би присутній. В мене таке враження, що на цю сферу вже не впливає ні Азаров, ні Янукович.
Подивіться, що при цій нібито «дуже сильній» владі при тому, що значна частина політикуму і суспільства вимагає відставки Табачника, і така відставка була б природною і сприяла б хоч якомусь об’єднанню українського суспільства, президент ніяк не реагує на це.
На мою думку Кремль готує Табачника на роль лідера однієї з проросійських партій. Виглядає на те, що зараз банально йде розкрутка цього проросійського проекту. Коли настане момент масового суспільного невдоволення, то Табачник піде у відставку і займе місце, скажімо, Наталі Вітренко, - з антиукраїнськими гаслами.
А перспективи президента Януковича бути на посаді до 2020-го року є реальними? Чи матиме він шанси бути переобраним на другий термін?
Я думаю, що Янукович сам переконує сам себе, що він буде 10 років. Я ж кажу, «дай Бог», щоб він добув до кінця перший термін – цих п’ять років. Бо те, що вони зараз роблять – воно може мати таку непередбачувану реакцію в суспільстві, що не дай Боже…
Натякаєте на африканський сценарій? Появу нових «Чорних Воронів»?
Тільки на хвильку… Це ж треба так «догаздуватися», щоб сфери суспільства, які дуже рідко пересікаються так налаштувати проти себе.
Підприємці масово припиняють свою діяльність, – куди їм подітися, як утримувати сім’ї?
Нещодавно пікетування кабміну вчителями. Уряд каже – ми вирішили питання вчителів. Брехня, немає ніякої постанови Кабміну на цю тему. Чому не сказати правду – казна пуста, цього року не буде коштів.
Говорять про адмінреформу. Брехня, цинізм. Ви зайдіть в райдержадміністрацію, там люди отримують мізер – дев’ятвот-тисячу гривень. І все це накопичується в суспільстві.
Тому твердження цієї влади, що «ми сильні як ніколи» - це самонавіювання. Хлопці, не зарікайтеся, бо… Бо…
