Нещодавно мені надіслали таку собі цікавеньку статтю "ЮВЕНИЛЬНА ЮСТИЦІЯ ЗНИЩИТЬ ЧИН БОЛЬОВОЇ ІНІЦІАЦІЇ, ЗАПОВІДАНИЙ НАМ ПРЕДКАМИ!" (авторства блогера АН "Фіртка" Мар'яни Варців - ред. "Фіртки"). Довший час я взагалі уникав розмов про ювенальну юстицію, як таку. Але у цьому тексті зачепили питання виховання українців, тому не міг не відповісти.
Отже, розглянемо аргументи активного противника ювенальної, викладених у цій статті. Зробимо це лише для того, щоб зрозуміти їхню абсурдність з одного боку, а з іншого - побачити методи, якими користувалися більшість спецслужб з давніх часів. Як відомо, будь-яку ідею можна знищити. Головне, як її подати і які акценти приписати. Тож почнемо.
1. Аргумент перший. Мільйони дітей стануть "павликами морозовими" і підуть у суди для засудження батьків, які їх "неправильно виховують"
Це слова батька, чи матері, які потонули у власних комплексах, які бояться власних дітей, які знають, що їхній авторитет у дітей грунтується тільки на страху, але аж ніяк не на повазі. Такі батьки можуть тільки "вбивати" повагу. Практика ж свідчить, що діти, яких частіше б’ють, виростають з такими ж комплексами, такими ж невпевненими. Вони не вміють самостійно приймати рішення. Вони тільки вміють чекати вказівки. Вони бояться ініціативи. Це люди без волі і характеру. Хто не вірить може порівняти сім’ї, де дитину б’ють, і хто з неї виростає, які у неї залишаються спогади про сім’ю. І сім’ї, де дитина вважає батька прикладом, якого хочеться наслідування.
Чому часто використовують в Україні рукоприкладство? Та лише тому, що батьків самих лупили в дитинстві і вони, як в радянській армії передають у спадок "дідівщину", знищуючи особистість своєї дитини. Самі батьки створюють систему лицемірства і лукавства. Лукавство - це синонім сатанізму і брехні. Що таке лукавство? Лукавство - це, скажімо, коли батько чи мати дозволяє собі хильнути чарку другу і при цьому говорить дитині, що такого їй робити не можна. Лукавство - це коли батько курить, а своєму сину каже, що того робити не можна. Лукавство, це коли мати обмовляє сусідку, а за подібний проступок карає свою доньку. Лукавство, це коли мати замість пояснень б’є доньку-підлітка за те, що та затрималася з хлопцем. Хоча, не виключено, що та мати у молодості поводилася так само. Що саме вона не догледіла і вчасно не пояснила дитині і, головне, не показала власним прикладом, що добре, а що погано. Тут пригадується хороший вислів, який довелося прочитати в одній з книжок. Там сказано про різницю між командиром і комісаром. Командир каже: "Роби, як я!" Комісар же каже: "Роби, як я говорю!". Тобто, у першому випадку маємо приклад. У другому лише слова.
2. Аргумент другий. "Ювенальна юстиція стане на захисті найпідліших та найхитріших дітей, тих дітей, спадковість яких вражена чужинськими генами. В той час, коли чесні і щирі діти-українці, генетична чистота яких утримує їх від зради батьків (від зрушення генетичної єдності Нації, яка тримається на відчутті крові), підпадуть під підозри у нещирості і їх змушуватимуть наводити наклепи на батьків, щоби вони не виглядали «білими воронами» на тлі підлуватих дитваків зі змішаними генами."
Ще одне свідчення повного невігластва авторки, яка говорить, що є медсестрою у питаннях виховання характеру людини і питаннях дитячої психології. Коли людина народжується, вона народжується тільки з позитивними рисами і позитивними емоціями. Все решта вона вбирає від оточуючого суспільства. Найперше від власної родини і сім’ї. Дитина стає "найпідлішою" і "найхитрішою" тільки тоді, коли її батьки є найпідлішими і найхитрішими. Тупий аргумент про "гени" теж не відповідає дійсності. Немає генів, які роблять людину "підлою" чи "хитрою". Так само, як немає генів, які роблять людину "чесною" і "справедливою". Ті ж німці, яких наводять, як приклад, не завжди були пунктуальними і правильними. Про це достатньо поговорити із старшим поколінням, яке пам’ятає післявоєнний час, перших кілька років. Колись у Баварії довелося говорити з одним старим німцем, який розповів і про спекуляцію, і про крадіжки, і про багато іншого.
Головний висновок з цього. Батьки беріть відповідальність за виховання дітей на себе. Виховуйте їх власним прикладом. Це набагато ефективніше ніж різка чи ремінь. Позбавляйтеся Ваших дитячих комплексів і ставайте дорослими, відповідальними та вчіть своїх власних дітей.
Окремо хочеться згадати про: "...Так колись виховували дітей спартанців і ті були прикладом для інших народів у моральних чеснотах та взірцевому патріотизмі", - де є очевидний брак історичної обізнаності. Виникає запитання, кого нам дала Спарта окрім кількох відомих воєнначальників? Чи мала б Росія Суворова, якщо б його у дитинстві, хворобливу дитину, як у Спарті, скинули з гори в ущелину. Чи мала б Україна, зрештою Бандеру, який теж не був надто здоровим у дитинстві. Таких прикладів є багато. В нашій історії. То що, нам треба повторювати "спартанські помилки"? Знову ж таки. Знову ж таки варто згадати чим закінчила держава терору Спарта. Вона занепала після повстання власних же рабів. Крім того там, на думку окремих істориків, активно культивувався гомосексуалізм. То нам також це варто повторювати чи як?
3. Аргумент третій. Дитина, яка не знала фізичного покарання не може вважатися підготовленою до повноцінного національного життя.
Про це писав вище. Така дитина просто стає затюканою, забитою, нездатною ні до чого крім агресії щодо слабших. Бо б’ють переважно слабших. Батько завжди сильніший. Хіба таким має бути сучасний українець-націоналіст? Напевно, що ні. Принаймні мої предки боролися з сильнішими ворогами, а не із слабкими дітьми. Виховувати треба прикладом.
Ну і нарешті про "чобіт завойовника" і "чин больової ініціативи". Напевно цей чин найбільше поширений у наших сусідів, в Росії. Участь цієї країни у військових діях в Ічкерії показує, наскільки цей чин "допоміг". Навести там лад змогли тільки тоді, коли передали фактичне управління одному з "бойовиків і польових командирів". Все. Тобто немає прямого зв’язку з побиттям дитини і її якостями, як воїна. Людина, яка має сформований з дитинства сильний характер, привиті у сім’ї цінності, буде сильною і на полі бою. Цінності прививають не ременем чи різкою, і навіть не батогом, а власним прикладом і вихованням почуття поваги до батьків, коли дитина розумітиме, що її батько найкращий.
А тепер трохи про реальні проблеми, з якими бореться ювенальна юстиція. Україна посідає одне з перших місць у Європі за продукуванням дитячої порнографії. Одне з перших місць за кількістю зґвалтувань неповнолітніх. При цьому часто це відбувається у сім’ях. Будь-які звинувачення дитини не сприймають серйозно і це також факт. Хто захистить таку дитину?
Є також інша сторона медалі. Неповнолітній скоїв незначний злочин. Наприклад, взяв чужу машину, щоб покататися. Потім її кинув. Тут є два варіанти. Український полягає в тому, що такого складного підлітка або відкуплять, якщо батьки мають гроші. Тоді він почуватиметься безкарним і з великою ймовірністю перетвориться на "мажора". Є інший варіант. Такого підлітка відправлять у колонію для неповнолітніх. Там він точно стане рецедивістом і злочинцем, поповнивши лави дорослих злочинців. Ювенальна ж юстиція дає іншу форму. З такими складними підлітками працюють психологи. Вони знаходять куди спрямувати енергію цього підлятка. Спрямовують її на щось добре. Наприклад, на соціально значущі проекти, на спорт, на те ж патріотичне виховання.
Підсумовуючи, задумуєшся. Чому ювенальну юстицію активно змішують з іншою проблемою, з питанням одностатевих шлюбів, гомодиктатури? Все дуже просто. Це роблять, щоб "заговорити реальну проблему", до якої належить руйнування нормального уявлення про шлюб, як союз жінки і чоловіка, і переключити увагу на щось абсурдне, типу боротьби з "ювенальною юстицією". Пригадується старий анекдот.
- Абраме, кажуть, що ваша донька курва!
- Та в мене ж син!?
- А люди говорять... і їм не цікаво, що у Вас син.
Так само і тут.
Роман Соломонюк,
romansolomon@mail.ru
