Щось останнім часом сталося з публічними оптимістами. Чи то їхній оптимізм кудись випарувався, чи то побачили вони зловісні відблиски на пляшках з віскі і пророчі написи на колорадських жуках. Невідомо. Зате примножилися розмови про темряву божевілля, що наповзає на Україну.
В кулуарних розмовах панують панічні настрої. «Шість років, - приречено шепоче мій співрозмовник, - всього лише шість грьобаних років. А далі все накриється мідним тазом». В мого співрозмовника конкретні проблеми. Він вже утретє намагається чкурнути з України та відкрити блокчейн-бізнес в Індокитаї. Але тамтешні ділові шамани більш переконливі і краще освічені. Співрозмовник ходив до крутих лаоських ворожок. Ті кинули мавп’ячі кістки на чорну дошку і сказали, що в Україні можна буде жити ще 6 років. А потім все. Крапка.
Співрозмовник відсьорбує алкоголю, відтак кладе перед мною смартфон. Там стаття Портнікова, той пише: «Демократичною Україною майбутнього, як і будь-якою іншою новою цифровою державою, керуватимуть пройдисвіти. Відверті пройдисвіти».
Я співчуваю співрозмовникові. Але не відаю, як його втішити. Пояснювати, що нині демократичною Україною керують також не святі подвижники, якось не випадає. Також не став нагадувати, що ще у 2003 році на одній закритій тусовці, де співрозмовник також був присутнім, нам чітко пояснили, що світовий горизонт сподівань звужується до тунелю усвідомленої необхідності. Може людині приємно лякати себе давно відомими речами. Може, саме в такий спосіб людина забуває, що на цій планеті ми лише гості.
Зрештою, шість років – це не так вже й мало. Цього, звісно, не вистачить, щоби відвернути суспільну катастрофу. Проте можна буде ще з’їздити на Тибет, написати кілька романів та викурити тисячу, або й дві добрих сигар. Чим не життя? А далі, зрозуміло, на розкрадені і засмічені землі насунеться завіса біснуватого мороку. З цим не посперечаєшся. Ідіотизм не можна згущувати безкінечно.
Чому все так фатально? В кожного своя відповідь. Просвітлені з індусів кажуть, що головними джерелами хаосу є низькі бажання людності, неправильне називання та змішання каст. Щось в цьому є. Змішання каст, звісно, вже не виправити. Народники з комуністами в цьому напрямі попрацювали фундаментально. З низькими бажаннями також сумно. Які касти, такі й бажання. Залишається працювати з неправильним називанням. Виправляти спотворені імена.
Одним з головних спотворень є міф про світле майбутнє. Лукаві провідники нижчих каст колись спокусили ним рільників та робітників. Сказали їм, що є така штука – «прогрес». Не сказали, що за прогрес хтось має платити. Спокушені знесли вищі касти і всілися на трони минущого віку. Спочатку будували рай на землі і збудували пекло. Потім почали красти все, що в тому пеклі лишилося. Потім виправдовували крадіжки ненавистю до минулого. Потім зненавиділи теперішнє.
А треба було лише одне – не сподіватися на світле майбутнє. Не вірити хитрунам, котрі продають його дурням. Насправді майбутнє не продається. Воно приходить без домовленостей і забирає своє без попередження. Воно само виставляє рахунки за самочинний «прогрес». За пророцтва і сподівання, за революції і реформи. Воно безжальне до тих, хто спотворював назви і грався гвинтиками, викрученими з підпор світу. Воно несе їм темряву божевілля.
Можливо майбутнє прийде через шість років. Але, не виключено, до когось воно постукає в двері вже завтра.
