Відомий футбольний телекоментатор, часів Радянського Союзу, Коте Махарадзе, з притаманним йому грузинським акцентом, говорив таку фразу: «Поки м’яч у повітрі, коротко про склади команд». Отже, поки м’яч був у повітрі на полі обласної ради, а провладна команда з самовпевненістю вважала, що він летить у ворота суперників, в той час опозиція мобілізувала весь склад своєї команди і забила вирішальний гол. І це виглядало так, якби наше «Прикарпаття» забило мадридському «Реалу». Тобто, ніхто в це не вірив, але багато хто таємно на це сподівався.
Щодо виразів облич переможених, яких показали місцеві телеканали, то їх можна асоціювати – пана Митника з обличчям воротаря, який бачить що м’яч летить в його ворота, а він нічого вдіяти не може, а пана Вишиванюка, з футболістом до якого біжить арбітр і він знає, що зараз отримає карточку, тільки ще не знає яку – жовту чи червону.
Але чемпіонат не закінчився він лише починається, тому все буде залежати від того наскільки швидко переможена команда зажадає реваншу.
В цій ситуації переможцям не слід спочивати на лаврах, так як дозволю собі пригадати цитату з моєї попередньої статі: «Перемогу легше завоювати, а ніж утримати». Тепер, за логікою всіх речей, пан Сич буде робити все щоб утримати здобуту перемогу, хоча б до парламентських виборів. Але це буде не легко, тому що об’єднувальний чинник даної перемоги дуже хиткий і не стабільний.
В чому ж полягає рецепт переможної гри Олександра Сича? Його все-таки важко назвати гравцем калібру Ліонеля Мессі.
Об’єднавчим фактором, став інстинкт самозбереження тих політичних сил, які або борються за виживання, або за утвердження в політичній житті регіону. Тобто, одні бояться потрапити в аутсайдери політичної гри, а інші намагаються звідти вирватися. Аргументом, вище сказаного, слугує те, що ці політичні сили, які склали команду переможців (окрім ВО «Свобода»), просто не ризикнули стати на сторону влади в момент коли країна може постати на порозі «податкової революції».
З іншої сторони набагато комфортніше себе почуваєш за чиїмись спинами, в даному разі «свободівців». А в разі чого, коли почнеться серйозний матч реванш, можна зіграти простий договірняк із владою. Тобто, перемогу святкуємо спільну, а щодо поразки, то це поразка буде лише пана Сича. Бо його теперішні союзники вміють грати ще одну модну нині гру, яка в народі називається «тушканьчик».
Ось після цього «тушкованого» реваншу вираз обличчя у Олександра Сича може бути такий який був у Кріштіано Роналду, коли він не забив пенальті у фіналі Ліги чемпіонів.
Граймо друзі у політичний футбол і вболіваймо за наших…
