Про реальну політологію.
Назва Πολιτεία у Платона не випадкова - його вчення про «світ вічних ідей» має безпосереднє відношення до того, що є політикою в реальності.
Звернемося до фундаментального образу «печери» в діалозі між Сократом і братом Платона – Главконом.
Історія, розказана Платоном, така:
1. В глибині печери сидять люди і дивляться на стіну, по якій рухаються тіні. І їх увага повністю прикута до тіней. Вони вважають, що це і є справжнє життя.
2. Але обернувшись назад, відділившись від інших людей, які продовжують споглядати тіні, можна побачити, що на узвишші якісь люди в процесії несуть статую. Всі інші лише дивляться тільки на їх тіні.
3. Направившись до цієї процесії та пішовши ще далі - знаходиш джерело світла, яке кидає на них свої промені, щоб ті в свою чергу відкидали тіні. Так ти добираєшся до входу в печеру і вперше споглядаєш світло.
4. Таким чином, робиш три кроки: повертаєш голову, приєднуєшся до процесії і нарешті, виходиш до джерела печери, щоб побачити реальний світ, де споглядаєш безліч ідей.
5. Це і є, за Платоном, «фундаментальне сходження до гори» - перехід від тіней до дійсності, а від дійсності до прообразів.
6. Але далі йде «фундаментальне сходження до низу» - до тих, хто споглядає тіні і починаєш відкривати їм очі, кажучи: світло набагато більш змістовне, ніж гра тіней, що істина набагато цікавіша, ніж омана, що свобода краще, ніж рабство…
Так ось, Платон в цій алегорії про печеру, змальовує нам весь зміст політичної діяльності: піднятися, спуститися, щоб не залишати людей, і підняти за собою вже всіх інших - тих, кого ще можна розбудити.
Тому що справжня політика - це дії, які орієнтують всіх громадян на їх духовне пробудження. Все інше є узурпацією політики, нахабною брехнею та служінню злу.
Платон. Πολιτεία. Сьома книга. Діалог між Сократом і Главконом:
«Ти можеш уподібнити нашу людську природу щодо освіченості та неосвіченості ось якому станові… подивись-но: адже люди ніби знаходяться в підземному житлі на зразок печери, де у всю її довжину тягнеться широкий просвіт. 3 малих років у них там на ногах і на шиї кайдани, так що людям не зрушити з місця і бачать вони тільки те, що у них прямо перед очима, бо повернути голову вони не можуть через ці пута. Люди повернуті спиною до світла, що виходить від вогню, який горить далеко у височині, а між вогнем і в'язнями проходить верхня дорога огороджена — глянь-но — невисокою стіною на зразок тієї ширми, за якою фокусники поміщають своїх помічників коли поверх ширми показують ляльок.
— Це я собі уявляю.
— Так уяви ж собі і те, що за цією стіною інші люди несуть різне начиння тримаючи його так, що його видно поверх стіни; проносять вони і статуї, і всілякі зображення живих істот, зроблені з каменю та дерева. При цьому як водиться, одні з тих, що несуть, розмовляють, інші ж мовчать.
— Дивний ти малюєш образ і дивних в'язнів!
— Подібних нам. Перш за все хіба ти думаєш, що, перебуваючи в такому стані, люди що-небудь бачать своє чи чуже, крім тіней, що їх відкидає вогнем на розташовану перед ними стіну печери?
— Як же їм бачити щось інше, коли все своє життя вони змушені тримати голову нерухомо?
— А предмети, які проносять там, за стіною; не те ж саме відбувається і з ними?
— Тобто?
— Якби в'язні були в стані один з одним розмовляти, хіба, думаєш ти, не вважали б вони що дають назви саме тому, що бачать?
— Неодмінно так».
СЕРГІЙ ЧАПЛИГІН
