Якось я вже декілька днів прослідковую відчуття чи передчуття нових змін та програм. Звісно, програми, як явища, виникають не одразу, а поступово — найгірше те, що найстрашніше приходить неочікувано випадково. Звідси, відповідно й розуміння усього випадкового...
Як дзвінок у п'ятій ранку, чи якась маячня, що щось страшне десь розпочалось, чи феєрія розповсюдження якоїсь страшної новини, яку спершу хочеться окресли фейковою. Але життя складається з таких соматичних стресів й чим стійкіший ти до них, тим чудовішим воно стає. Одна з форм трансформацій. Можливість перевтілення негативу в прямолінійний позитив. Головне знати, що рано чи пізно Зустріч із Неприємним всеодно відбудеться. Мозок програмує, але не все. Правий був Арістотель, що мозок є охолоджуваною залозою для кров'яного коловороту. Багато хто був правий, але мислення в кожного різне, як би нам не намагались вклинити шкільний шаблон із формулами фізики й літератури та історії. А історія має свій ген, кожна постать історії є геномним субстратом й варіантами локальних інсультів й збочень. Людина завжди хотіла панувати над іншими людьми, завжди хотіла бути богом. Все виходить добрим до певного моменту зрілих програм й зкручування особистих історій: помилка, як запорука щастя, зрада — як немудра мудреза, закоханість — як вікова слабкість чи просто соматичний переоблік... Добре, коли вигадана психоделія стане особистісною вакцінацією, добре, коли не отримав бажаного ідеалу, гірше, коли імаджинаріум стає старою колодою в чорному полі. Але це мовленнева метафізика. Головним залишиться передчуття, як вичерпна передмова п'ятикілограмового епосу—епопеї із відкритим завершенням. Будь—яка надія звершиться в аспектах віри й увірування. Це неупинний процес абсолютизації будь—якого із земного твердженого. Тому готовність має бути щосекундна й рішення, відповідно миттєво випадково законні...
