Яким буде світ після Covid-19? Масова вакцинація та колективний імунітет в людей значно допомагає пришвидшити боротьбу з хворобою, проте, ніхто не знає напевно: це перемога чи поки що лиш виграшний бій?
Фіртка поспілкувалась з жителями Івано-Франківська та кількома італійцями з містечок, що були одними із перших, де почалося масове зараження. Ми спробували з’ясувати, як коронавірус вплинув на їхнє життя і що змінилось після нього, відповіді читайте у матеріалі.
Лілія: «Так, у 2020 році я перехворіла на вірус. Коли почалася пандемія я дуже хвилювалася за себе і своїх рідних. Я дотримувалася всіх протипандемічних заходів: ретельно мила руки, обробляючи їх антисептиком, носила маску й уникала місць великого скупчення людей. Та всупереч цьому все ж таки захворіла».
Жителька Франківська згадує момент, коли отримала тест, під час якого виявили вірус, тоді в неї почалась сильна паніка і вона не знала як діяти, хоч і до того зберігала спокій і «холоднокровність». Також каже, що симптоми розвивались досить послідовно: спочатку температура 38, потім кашель, який посилювався кожного дня, а потім зрозуміла, що втратила нюх. Після цього почувалася дуже виснаженою й одразу звернулася до лікаря за консультацією, як діяти далі.
«Моє лікування тривало чотири тижні. Поступово здоров’я відновлювалось, хоча довгий час я відчувала слабкість. Морально я відновилася досить швидко, оскільки дуже раділа з того, що здолала хворобу й, дякуючи Богу, все повернулось на свої місця… головне вірити у перемогу», - розповідає Лілія.
Таня каже, що дуже боялась захворіти на вірус і вживала всіх заходів безпеки, однак десь таки ним заразилася. На щастя, переконує дівчина, вона перехворіла й перенесла вірус в легкій формі.
«Після пережитого я ще більше стала цінувати миті й час проведені з моїми рідними людьми. Вірус вплинув на мене і моє життя негативно, адже я постійно жила з острахом і панікою, що хвороба прийде у мій дім і торкнеться мене чи моїх рідних», - згадує франківка.
Микола: «Я захворів на коронавірус в кінці липня 2020 року. Зважаючи на обставини у світі, зокрема в Італії, я дуже боявся захворіти й всюди на вулиці носив маски, респіратори й рукавички, але так сталось, що це мене не вберегло і я все ж «зловив» клятий вірус. Звісно, що як і всі я відчував паніку й невеликий страх, бо не знав з чим ми маємо справу й що може трапитись далі».
Чоловік каже, що переніс хворобу досить легко: в перший день була висока температура й біль у всіх частинах тіла, а наступні пару днів сильно боліла спина. Ще пізніше Микола втратив нюх і смак на два тижні, після яких вони повернулись, та зараз чоловік відчуває деякі запахи зовсім по-іншому.
«Вірус дуже вплинув на мої плани та події в житті. Можна сказати, що все заплановане перенеслось на наступний рік у випадку, якщо все нормалізується. Мені бракує поїздок за кордон і «нормального» життя, яке було до цього усього. Вірус та пандемія навчили мене жити сьогодні й насолоджуватись ним на повну, бо ніколи не знаєш, що може підкинути тобі життя завтра. Також, цінувати своїх рідних і близьких, це головне», - ділиться Микола.
Віта каже, що хворобу перенесла також доволі легко, тільки температура була високою один день і біль у всьому тілі, далі хвороба проходила як застуда. Карантину дотримувалась, але була змушена ходити на роботу. Дівчина переконує, що відчувала страх і розгубленість і взагалі, було дуже важко морально.
«Я почала більше цінувати своє життя, здоров'я й дорожити своїми рідними. Стільки хороших людей померло… тільки коли приходить така біда, ти починаєш задумуватися на скільки все просто в один момент може перевернутися з ніг на голову», - ділиться дівчина.
Марія: «Не виходячи практично з дому, вживаючи всіх заходів безпеки, вірус таки добрався і до мене: я потрапила в лікарню з двостороннім запаленням легень, які були вражені на 80% й мені було настільки зле, що я навіть забула про страх і паніку. Я не могла нормально дихати, постійно бракувало повітря.
Зараз я розумію, що наші лікарі робили, роблять і певно ще будуть робити все від них залежне, але якщо немає достатнього фінансування і забезпечення елементарними засобами, то лише їхньої роботи та бажання допомогти замало. Обіцяних грошей на лікування від держави я так і не бачила, натомість лікувалася власним коштом. Одужання тривало довго та важко, мені сказали, що, якби я ще почекала один день вдома і не прийшла до лікаря, наслідки могли б бути набагато гіршими», - згадує жінка.
Марія розповідає про страшні речі, які бачила в лікарні, де на її очах привозили «живих трупів», яким в одній лікарні не знайшлось місця і їх возили знесилених по цілій області… інколи навіть не довозячи до місця призначення, бо вже не було кого везти.
«Після того, що я пережила, я, мабуть, ще більше почала цінувати своє життя і те, що зі мною зараз все добре. Та я і досі втомлена вірусом і у фізичному плані, і у моральному, бо я не знала, що зі мною буде і як ця історія закінчиться. Людям хочу побажати берегти себе і своїх рідних, цінувати кожну проведену хвилину разом», - ділиться жінка.
На початку 2020 року, в лютому, в Італії зафіксували найбільший спалах коронавірусної хвороби серед європейських країн, а особливо критична ситуація була у регіоні Ломбардія.
«У мене не було ковіда, але було багато страху, на щастя, сьогодні все добре», - запевняє Надір.
Марі: «У мене не було вірусу, але спочатку був величезний страх можливості заразитися ним, бачачи ситуацію в лікарнях, те жахіття, що творилось, всі ці смерті… І навіть якщо я завжди звертала увагу на дезінфекцію рук, носіння масок та дотримання дистанції, мій страх мене поглинав.
Я не виходила з дому, якщо мені це не було потрібно, я завжди дотримувалася та поважала карантинні вимоги. Напевно, цей вірус мене дуже змінив, адже ми – італійці, втрачаємо нашу звичку торкатися, обіймати й цілувати людей… і це просто жахливо», - згадує жінка.
Також, Maрі зазначає, що час від часу думає про початок вірусу в Італії й усвідомлює, наскільки легковажно його сприйняли люди. Італійка переконана, що, якби заходи безпеки вжили набагато швидше, Італія б не пережила такі жахливі та абсурдні півтора року з такою кількістю невинних жертв.
Діна: «У мене не було коронавірусу, і спочатку, відверто, ми тут не сильно вірили, що це може бути така серйозна річ. Але після того, як побачили страждання людей й постійний звук сирен машин швидкої допомоги, ми справді усвідомили всю серйозність епідемії, яка була і все ще є, попри те, що зараз все більш-менш стабілізувалось».
Жінка розповідає, що вони дуже розсердились на керівництво регіону Ломбардія, де почався найбільший спалах, через те, що ті не зробили так звані червоні зони та не ізолювали ті місця, де було масове зараження і гинули люди.
Італійка запевняє, що навіть коли вже і відбулася ізоляція міст і ввели повний карантин, то вже було надто пізно, бо люди масово помирали, не отримуючи допомоги повною мірою. В Італії ніхто до цього не був готовим й навіть лікарі спочатку не знали достеменно з чим вони мають справу.
«Ця жахлива пандемія принесла нескінченний смуток, а в деяких випадках навіть сильну депресію. Ми щиро сподіваємось, що зараз більшість із нас щеплені, і все це не повториться або, принаймні, якщо і трапиться інша хвиля, то ми будемо більш захищеними й не такими вразливими.
Безумовно, ми всі дотримувалися карантину, не виходили з домівок, носили маски та постійно мили руки. Та помилка була все ж таки в тому, що влада не відреагувала одразу й не ізолювала найбільше вражені ділянки. Це правда, що економіка є необхідним фактором країни, але коли політик вирішує надати економіці пріоритет над життям людей, я вважаю, що це не добре й неприпустимо», - переконує жителька маленького містечка, яке було одним із найбільш уражених під час першої та другої хвиль пандемії.
Наталія: «Я не хворіла, але дуже боялася й здавалося, що це не реальність, а нічний жах. Спочатку, як і всі, я думала, що вірус – це перебільшення, але коли почала чути безперервні сирени швидкої допомоги, зрозуміла, що все це страшно».
Жінка, що на цю мить проживає в Італії каже, що не відчувала сильної паніки, але постійно жила в напрузі. Спочатку вона як і всі інші дивилася новини дня, але потім, припинила, бо це сильно впливало на психіку й викликало сльози жалості.
«Я дотримувалася всіх заходів захисту і з дому виходила тільки на роботу і в разі гострої потреби. Вірус не сильно вплинув на мій спосіб життя, тому, що його вже до цього змінила моя хвороба, але було дуже важко бути ізольованою від усіх… а найжахливішим для мене було перебування весь час в будинку і те, що я мало рухалася. Зараз я ще більше стала цінувати свободу, берегти час, дорожити друзями та моїми близькими».
Без сумніву, пандемія внесла величезні корективи у шалений ритм життя людей і змусила останніх дивитися на речі зовсім по-іншому. Хтось вже оговтався і починає жити звичним життям, а хтось і досі з острахом згадує все пережите й бореться з його наслідками.
