Початок Різдвяного посту нагадує: пора зайнятися своє душею. Ліки добре відомі. Кожен християнин знає, що єдиною можливістю очистити душу є сповідь та прийняття Святих тайн. Однак наважитися піти до сповіді не завжди просто. Що відбувається з тими, хто не сповідається, чому сповідь і причастя є такими необхідними та про деякі стереотипи щодо цього ми поговорили з отцем Порфирієм Шумилом чину Святого Василія Великого, який служить у Храмі Царя Христа на Майзлях.
- Яка суть сповіді і причастя? Чому людям, які звертаються до священиків зі своїми проблемами, в першу чергу радять висповідатись і прийняти святе причастя?
Сповідь і причастя - це дві з семи церковних тайн - хрещення, миропомазання, сповідь, євхаристія, священство, подружжя та єлеопомазання. Ці сім тайн огортають все наше життя, починаючи від дитини, коли її хрестять, і до людина, яка вже відходить з цього світу і якій вділяється тайна єлеопомазання. Сповідь і причастя мають дуже велику силу та необхідність для людини. Людина не раз каже: нічого, зробимо це, а потім підемо висповідаємося, і все буде добре. Але вона просто не знає, з чим вона жартує. Ісус як слово Отця, яке на цьому світі стало людиною, щоб нам вказати правильний шлях, вивести з наших тупиків і нашого заблукання і заплутання власними бажаннями, думками й мріями, щоби розв'язати людину від цього поневолення гріха і зла, має цю владу. Він ділиться нею зі священиками. Якщо людина не почує цього слова "Прощаються тобі твої гріхи" від священика, вона не може звільнитися від гріхів. Господь не може її прийняти у вічне царство, коли вона пов'язана гріхами, коли вона свідомо робить зло.
- Що стається з людиною, яка довго не сповідається?
Такі випадки дуже часті, бо людина боїться, соромиться, їй важко. Це можна порівняти з образом, коли людина своє тіло не миє рік, два, десять. Бо тайна сповіді - це очищення її свідомості, волі, розв'язання. З пам'яті стерти гріх не можна, але тягар з душі можна зняти. У Старому Завіті часто бачимо порівняння людського життя з пустелею, яка після Божого благословення перетворюється на сад квітучий. Це дає людині зрозуміти, що з нею відбувається, коли вона є з Богом, а що без нього, коли вона занедбує свою душу, нехтуючи можливістю очиститися. Якщо вона час від часу не буде очищувати душу, вона поволі наростає різним брудом. В кінці вона вже дійсно дуже боїться йти і, більше того, не має сили ступити цей крок. Така людина приходить до церкви, побуде десь там збоку, але наперед вийти боїться, а тим більше до сповіді, бо вона не має сили переступити. Тому для сповіді потрібна Божественна благодать, і Бог діє, бо він завжди хоче прийти.
Але сповідь - це не є найвищий рівень, до якого маємо йти. Сповідь є лише умовою. Вершиною є прийняття найсвятіших тайн - тіла і крові Ісуса Христа. Але щоб ми отримали право на це, треба очистити душу.
- Можна почути таку фразу: я би хотів посповідатися і позбавитись від гріха, але знаю, що я тепер слабкий, щоб його позбутися, і буду грішити знову. Чи варто тоді йти на сповідь?
Це так, ніби скажемо: для чого нам митися, якщо ми за кілька днів знову будемо брудні? Ісус знав, що ми будемо завжди такі немічні і слабкі. Коли людина бореться і старається, йде вперед, але на цьому шляху вона переживає свої упадки і немочі, вона при цьому виходить угору. Для нашої духовної сили на цьому шляху Ісус залишає молитву, своє слово, сповідь і найбільше - тайну Святої Євхаристії. Саме вона дає життя. Ісус каже: хто не споживає мого тіла і крові - не має життя вічного. Коли ми споживаємо тіло і кров, ми перемінюємося внутрішньо, воля, думки, пам'ять, свідомість - усе міняється. Навіть діла змінюються, людина починає по-іншому говорити. Ісус розуміється в нашому житті, він не дає чого-небудь. Якщо він це дав, отже, це для нас так необхідно, як дихати. Саме причастя людині потрібно, щоб вона змінювалася.
Не раз можна почути від тих, хто хоче виправдати своє небажання йти до сповіді: та вони сповідаються, а виходять такі самі. Але ніхто не знає, що в душі тієї людини робиться. Вона страждає, старається, хоче триматися, але бачить свої немочі. Ці немочі, з тією умовою, що людина живе з Богом, стають для неї вихованням і служать для осягнення добра. Вона пізнає свою неміч, мусить усмиритися, зрозуміти, що вона є людина, яка потребує Божої помочі.
- Людина, яка грішить і не сповідається, не є собою, не може приймати правильних рішень?
Вона не може, бо її психіка зіпсута. Вона не може дивитися на життя правильно й об'єктивно. У неї спотворене думання. Діють корисливість, гордість і інші почуття, які не є правильними. Вона щораз більше і більше себе заплутує і потім страждає сама в першу чергу.
- Кажуть, священики такі ж грішні, як вони можуть прощати гріхи іншим?
Священики грішні, як і інші люди. Але Ісус дозволяє, щоб вони переживали свої слабкості для того, щоб вони розуміли людей, розуміли, як просто можна упасти. Коли людина каже: "Як цей священик, який, може, ще грішніший від нас, може простити гріх?", з її свідомості вилітає, що священик має священство, яке ніколи не може грішити, бо священство має свою силу і початок в Ісусі Христі. І коли він каже: "Я прощаю і розрішаю", це говорить не людина, а його священство. Розрішення відбувається незалежно від того, які гріхи має священик.
- Чи добре бажання шукати свого сповідника?
Для розрішення з гріхів не має значення, в кого людина сповідається. Людина вільна вибрати того, кого вона хоче і кому може довірити свою душу. Немає ніякої провини, якщо хтось каже: "Ні, я до цього священика не піду".
- Жінки нерідко чують, що не можна йти до сповіді і причастя під час місячних.
Це взято зі Старого Завіту. Там є про те, що жінка в такі дні вважається нечистою і має ряд заборон на певні речі. Ісус - це Новий Завіт. Що тяжче: гріх на душі чи цей момент, який є природний щодо нечистоти жіночої? Бог сам дав їй таку природу. Якщо вона з гріхом має йти до храму, щоб Ісус лікував її душу, то тут немає ніяких перешкод. Вона тим Ісуса не забруднить, лише гріхами, які вона робить.
- Багато пар, особливо молоді, живуть разом, не маючи шлюбу. Якщо вони не збираються залишати один одного, але хочуть сповідатися, чи мають на це право?
Коли хлопець з дівчиною зустрічаються, вони є добрими християнами, готуються до шлюбу, але через людську неміч час від часу впадають у гріх, не можуть справитися зі своїми почуттями, але борються, то це одне. Інша річ, коли вони вже розписалися, але шлюбу не беруть, бо ще не переконані, чи вони собі підійдуть. Це хвора психіка і душа, і ця думка також хвора. Якщо вони так думають одне про одного, то це таке провалля у душі, яке навіть немає з чим порівняти. Якщо вони не переконані, що підходять, то вони навіть не можуть думати про сходження одне з одним.
Одна з умов сповіді - коли людина постановляє змінити своє життя. Її душа мусить бути відкрита, вона має хотіти змінитися, якщо ні - сповідь не діє. Коли священик дає розрішення, вона має могти прийняти його. Якщо вона хоче далі жити в гріху, ми таким відмовляємо у сповіді. Навіть якщо священик дасть прощення, вона не зможе його отримати.
- Коли бачимо, що хтось з оточення хоче зробити аборт, чи маємо переконувати не робити цього?
Наше християнське покликання - це завжди послання у цей світ нести присутність Христа, його правду, його світло і закони життя. Людина має усвідомлювати, що вона є послана в цей світ його змінювати. Лікарі самі не раз кажуть, що ця дитинка буде хворою і вам треба зробити аборт. Було дуже багато випадків у наших парафіян, коли лікарські прогнози не справджувалися. Обов'язок християнина переконувати не робити аборт, все зробити для цього. Але якщо жінка вирішує зробити і крапка, не будете з нею битись. Моліться за неї і це дитятко. Часто чоловік сам штовхає жінку на аборт, чи батьки її не хочуть і переконують. Це називається чужий гріх, коли ми причинилися до того, що хтось зробив гріх.
Наталка ГОЛОМІДОВА,
