Петро, відомий на псевдо «Борода», — піхотинець з Івано-Франківська, який сам став до строю і вже третій рік несе службу.
Про його історію розповідають у Силах територіальної оборони ЗСУ, пише Фіртка.
Він бачив смерть, втрати й тишу після бою, але тримається — бо вдома чекають сини Назар і Макар.
«Сам пішов до військкомату. Коли ворог прийшов — не міг стояти осторонь», — каже Петро.
Починав у 5-му батальйоні 104-ї окремої бригади Сил територіальної оборони. Був на Куп’янському напрямку, працював по «Шахедах» на півдні, зараз служить на Сумщині. Піхотинець, стрілець, завжди на позиціях.
«Ротації бувають, але відпочинку як такого нема. Постійно щось робимо. Так легше, що ти зайнятий. Відновлюватися встигаю», — розповідає боєць.
Його голос стає тихішим, коли говорить про друга, який загинув у нього на очах:
«Ми були разом. Він не вижив. Ми тіло не змогли забрати… Ледь самі вийшли. Його досі вважають зниклим безвісти».
Петро каже, що найважче на війні — не холод, не страх, не постріли. Найважче — втрачати своїх.
«Мене тут тримають побратими. Командир у нас хороший. І мої діти. Маю двох синів — Назар і Макар. Старший каже: „Тату, повертайся живим. Просто повертайся“».
Відпустка була, але вдома він не знайшов себе:
«Розмови не ті, люди — інші». Тому повернувся на фронт — до своїх. «Після цього всього важко просто жити, як раніше. Але я знаю, заради кого тримаюсь».
Його побажання просте: щоб ця війна була останньою.
«Щоб ті, хто прийдуть після нас, не бачили того, що бачили ми», — зазначає Петро.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
Рідні на війні: як підтримати себе, дитину та тих, хто боронить Україну
