Акція розпочалася з хвилини мовчання та спільної молитви за загиблих, поранених та тих, хто досі перебуває на полі бою чи у російському полоні.
«35 місяців невідомості». Історії родин
Серед присутніх — Михайло Калин. Він чекає на повернення сина Віталія, який служив у 3 бригаді оперативного призначення Нацгвардії України. За словами батька, сина відправили у Бахмут під Новий рік 2023, а вже з 19 на 20 січня він зник безвісти.
«Вже 35 місяців ми нічого не знаємо. Куди б не зверталися — всі розводять руками. Ми хочемо донести одне: потрібно якнайшвидше повернути всіх хлопців додому», — каже Михайло Калин.
.jpg)
Надією живе і Лідія Чекіс. Її чоловік Микола зник на Курському напрямку десять місяців тому під час свого першого бойового завдання. Жінка бере участь в акціях у різних містах України: Києві, Житомирі, Франківську, а тепер і в Коломиї.
«Сили дає надія та віра, що чоловік повернеться, й відчуття, що ти щось робиш, не сидиш на місці. Потрібно більше розголосу, підтримки, більше уваги до тих, хто зник безвісти», — говорить Лідія Чекіс.
У Василя Кузьменка на Запорізькому напрямку зник син Володимир. Чоловік каже, що він перестав виходити на зв’язок у березні 2023 року. Батько наголошує на важливості не лише пошуку зниклих, а й належної підтримки військових на передовій. За його словами, громади мають спрямовувати гроші на допомогу армії, а не на благоустрій.
«Хлопці, яким вдалося вийти звідти, сказали, що бачили, як він загинув. Через недбалість нашого командування бійців ніхто з поля бою не забирав. Багато хлопців гине.
Тому зараз, коли війна, варто не ставити бруківки, а допомагати військовим. Ми ж стоїмо тут, бо хочемо, щоби про наших зниклих безвісти ніхто не забув. Хочемо, щоб наші керівники не забували про свій народ і їхні діти не ховалися за кордоном, а бідні люди служили в армії», — говорить Василь Кузьменко.
Проблеми пошуку та позиція організаторів
Організатором заходу стала громадська організація «Зниклі – не забуті». Її голова – Надія Коцаба, чоловік якої також зник рік тому в Курській області РФ. За її словами: головна мета таких акцій — нагадати суспільству та владі, що статус «безвісти зниклий" є тимчасовим».
«Найбільша складність — це відсутність інформації, тому що Російська Федерація її не надає. Вони не підтверджують списки, не допускають міжнародні організації до колоній.
Ми хочемо, щоб ця тема не була на задньому плані. Щоб міністерства вимагали доступу до наших хлопців», — каже Надія Коцаба.
Вона додає, що акції планують робити регулярними: двічі на місяць — у Коломиї та виїзні заходи у селах району й, можливо, і інших територіальних громадах.
«Ми маємо бути їхнім голосом»
Дружина зниклого військового Оксана Ігнашева прийшла на мітинг разом із рідними. Її чоловік Андрій Ігнашев зник безвісти 26 листопада 2025 року.
«Ці акції потрібні, бо ми маємо бути їхнім голосом. Ніхто не має бути забутий. Сили мені в цьому дають діти та онуки, які чекають на батька і дідуся. Ми просимо всіх: дійте, допомагайте, підтримуйте родини», — закликає жінка.
Для деяких учасників акції надія межує з розпачем через неможливість повернути тіла рідних із зони бойових дій. Це стосується родини Марії Флейчук із села Шепарівці. Її син Василь Флейчук вважається загиблим. Зв'язок із ним обірвався 26 червня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоєгорівка на Луганщині.
За словами матері, тіло сина досі не вдалося евакуювати та ідентифікувати.
«Я не знаю, чи дочекаюся його. Поверніть, будь ласка, допоможіть. Аби ці діти хоч на свою землю повернулися, аби ми знали, куди піти й де вклонитися. Чекаю його з дня на день», — каже Марія Флейчук.
За словами учасників акції, мирні зібрання є одними з небагатьох можливостей нагадувати навколишнім, українській та світовій владі про зниклих безвісти та військовополонених.
Підписуйтесь на канал Фіртки в Telegram, читайте нас у Facebook, дивіться на YouTubе. Цікаві та актуальні новини з першоджерел!
Читайте також:
