Найвідоміший український арбітр Мирослав Іванович Ступар, який цього року відсвяткував свій 70-річний ювілей, нещадавно дав розширене інтерв’ю одному з провідних українських футбольних сайтів.
Пропонуємо вашій увазі фрагменти з нього, в яких Мирослав Іванович порівнює окремі аспекти роботи суддів за часів СРСР, на зорі Незалежності та тепер.
- Ви судили радянську вищу лігу аж до останнього чемпіонату. А коли розвалився Союз, у першому чемпіонаті Україні судді й взагалі працювали безкоштовно. Важкі були часи?
- Я взагалі був не при справах. Відсудив до 1991 року, прийшов у федерацію, щоб почати працювати інспектором, а мені кажуть: мовляв, треба, щоб три роки пройшло після завершення виступів. Я кажу: “Як так? Адже це старе радянське правило, а ми вже в Україні живемо!” - “Ні, поки що так”. Зараз зрозуміли неправильність такого рішення, і арбітр, зав’язав зі свистком навесні, вже влітку в новому чемпіонаті починає інспектувати матчі. І не з низів, а з першої ліги, молодіжної першості. А я, уявіть собі, через три роки починав інспектувати з третьої ліги! Було ще таке містечко на Тернопільщині, де помідори вирощували … Заліщики, здається…
- Команда “Дністер” ще там була …
- Так, саме. От мені з міжнародним досвідом довелося звідти, з третьої ліги, починати.
- Ви продовжуєте працювати у вузі. Після романтики поїздок по всьому світу, адреналіну суддівства, ця робота приносить Вам задоволення?
- Так, і так завжди було, і ще хотів би попрацювати. Педагогічний процес в інституті з молоддю - це те, що потрібно для душі, щоб передавати свій досвід.
- Ви досі залишаєтеся єдиним українським арбітром, що працював на фінальному турнірі чемпіонату світу. Як гадаєте, в осяжній перспективі хтось зможе повторити ваше досягнення?
- Не буває в суддівстві таких проривів, які можуть трапитися в житті футболіста. Тут неминуче потрібно пройти всі сходинки, пережити становлення. Зараз є група молодих арбітрів, здатних вийти на міжнародну арену. І треба давати дорогу саме їм, перспективним. І дозволяти їм дихати вільно, щоб не було на них тиску, як раніше.
- Колліна здатний прищепити їм “ін’єкцію” європейського менталітету?
- Його прихід, звичайно, може дати багато плюсів. Це, насамперед, серйозне ім’я, авторитет, він може дати поштовх хлопцям працювати у правильному руслі.
- Нині футбольні судді часто починають кар’єру у віці “трохи за 20”. Тому, коли вони починають судити, навіть в нижчих лігах досвідчені гравці можуть закидати їм- мовляв, “де ви грали?”. Може, правильно у ваші часи суддівства передували виступи, адміністративна, тренерська робота?
- Так, це може бути мінусом, коли юний арбітр починає судити, знаючи футбол тільки по телетрансляціям. У мене вийшло так, що я спочатку багато і на непоганому рівні пограв, потім працював в команді, тренував, і лише після цього став арбітром. Такий шлях і справді оптимальний. Може, мають рацію і англійці, які судити довіряють досвідченим. Але треба враховувати головне: швидкості у футболі ростуть, тому й від фізики нікуди не дінешся.
- Ви судили матчі за участю найвидатніших футболістів того часу: Кройф, Матеус, Шустер, Блохін … Кого з них можна назвати джентльменами в поведінці з колегами, суддями?
- Багато таких гравців. Світових згадувати не буду - по одному-двох проведеним матчам важко судити. Але в чемпіонаті СРСР, де не один рік перетинався з багатьма футболістами, можу назвати цілий ряд справжніх джентльменів. Спартаківець Гаврилов, динамівці Буряк і Баль, тбілісець Кіпіані - “Князь” … Тоді менталітет гравців був іншим, в командах була посада відповідального за вихованням. Ставилося завдання: викорінювати хамство, грубість, підлість. Та й самі футболісти не були зіпсовані грошима, як більшість нинішніх їхніх послідовників.
