Сучасні мотивації спонукають до егоїзму. Але чи приносить реалізований егоїзм щастя? Чи залежить щастя від кількості грошових знаків в наших кишенях? Чи більш щасливими є багаті і високопосадові?
Навіть візуально – ні. Колись я був здивований тим, що індійці, які отримують по 2-3 долари зарплати на місяць виглядають більш світлими, усміхненими і задоволеними життям, ніж середньостатистичний «нещасний» українець.
А в Таїланді мені гід розповів неймовірні, як для людини західної цивілізації, речі. Таїланд – багата азійська країна. Середня зарплата тайця трішки більша від зарплати українця при значно нижчих цінах. Кілька місяців перед моїм приїздом до Патайї, курортного міста на березі Сіамської затоки за населенням аналогічного Івано-Франківську, тут проходили вибори мера. З десяти кандидатів не було жодного тайця! А всі десятеро – китайці (при тому, що в населенні міста тайців 90%, а китайців – близько 3%). Я здивувався, чому так? Гід пояснив, що в тайців зовсім інші життєві пріоритети і мотивації. Їх, в абсолютній більшості, хоч і цікавлять посади і зарплати, але не найбільше. Головний пріорітет – спокійне, гармонійне життя, можливість молитви та медитації.
Якщо тайцю, який працює, скажімо, інженером, заробляючи 500$ на місяць, запропонують очолити відділ чи бюро, пропонуючи зарплату в 2000$, то, майже гарантовано, – таєць відмовиться. Тому що керівна посада, скаже він, має на увазі конфліктність з підлеглими та внутрішній неспокій через відповідальність за інших.
Абсолютну більшість керівних посад в Таїланді займають іноземці, в більшості китайці. Причина - в світоглядних настановах духовних вчень. Конфуціанство в Китаї мотивує до служіння і кар'єризму. А тайський буддизм головним пріорітетом вважає внутрішню гармонію, без якої неможливо вирватися з кармічного колеса та досягти Нірвани.
Та й в західній цивілізації, скажімо, відсоток самогубців вищий серед багатих і «реалізованих», аніж серед «середнього класу».
З цього приводу Бернард Вербер описує цікавий дослід біологів. Вони розмістили в клітку шестеро щурів. Для того, щоб добратися в клітці до годівнички, їм необхідно було подолати водну перешкоду. І цих шестеро щурів за фізичною силою та хитрістю розподілили соціальні ролі: двоє «експлуататорів», двоє «експлуатованих» плавців, один «незалежний» плавець і один «слабохарактерний». Отже двоє «експлуататорів» ніколи нікуди не плавали, вони відбирали майже весь корм в двох «експлуатованих», які плавали за ним до годівнички. «Незалежний» плавець - сам собі за кормом плавав, але «експлуататори» його не чіпали, бо він був трішки сильнішим за «експлуатованих» плавців. А «слабохарактерного» всі ображали, тлумили, знущалися, за кормом він не плавав, а коли представники «вищих каст» закінчували обід, - доїдав за ними крихти.
Ситуація з розподілом на щурячі «касти» повторилася і в двадцяти інших клітках.
Цікаво, що потім дослідники в одну клітку помістили шість «експлуататорів» з різних спільнот. Вони довго билися-гризлися, а через деякий час серед колишніх «експлуататорів» встановилася та ж ієрархія: двоє «експлуататорів», двоє «експлуатованих», один «незалежний» і один «слабохарактерний». Експеримент з шістьма «експлуатованими», з шістьма «незалежними» і з шістьма «слабохарактерними» приводив до того самого результату ієрархічного розподілу ролей!
А ще цікавіше, що коли вчені відкрили щурам черепні коробки, то побачили, що найбільше крововиливів, інсультів, тріщин судин є саме в «експлуататорів», тобто в тих, хто завоював місце на вершині соціальної драбини. Вони жили в постійному стресі і страху втратити свою привілейовану позицію в спільноті.
То ж чи варто бути «багатим і успішним»?
