агато мешканців Франківська, заклопотаних власними проблемами, рідко піднімають голову догори, аби помилуватись архітектурними прикрасами кам’яниць.
Для них місто «одноповерхове». А шкода. Раніше архітектори творчо підходили до своєї справи, густо населяли фасади атлантами, химерами, маскаронами, левами, усілякими рослинними завитушками і ще бозна чим. Часом трапляються доволі дивні прикраси.
Візьмемо наріжний будинок вулиць Чорновола й Республіканської. На фронтоні бачимо круглий медальйон, густо замазаний сірою штукатуркою. Всередині можна розгледіти зображення вершника. Це точно не святий Георгій, який безжально розправляється зі зміюкою.
Тоді хто? Кінні барельєфи не властиві старій архітектурі Франківська. Що ж він символізує? На жаль, інформації про будинок і його власників нема.
Найпростіше припустити, що там колись розташовувався підрозділ австрійських кавалеристів, які помістили на фасаді свій «логотип». Але драгуни і улани стояли далі по вулиці – ближче до перехрестя з Національною Гвардією…
Не виключено, що власник будинку в дитинстві захоплювався пригодницькими романами Майн Ріда і «Вершник без голови» був його настільною книгою. Та якщо придивитися уважно, то з головою у сірого вершника ніби все гаразд.
А може це алегорія давньої легенди про святого Мартіна. Це був молодий римський офіцер-християнин, який жив у IV столітті. Якось взимку він їхав верхи та зустрів жебрака, що потерпав від холоду. Мартін відрізав половину свого теплого плаща та віддав старому. Тої ж ночі жебрак явився йому уві сні, подякував і повідомив, що офіцер допоміг самому Христу.
Святий Мартін вважається покровителем дітей, вояків, жебраків і ткачів. Може хатинку з барельєфом спорудив відставний військовий? Але ця версія також має одне слабе місце. Так, Мартіна зображають верхи, але майже завжди у компанії жебрака.
Отже маємо ще одну таємницю старого Станиславова. Враховуючи те, що будинок на Чорновола, 89 напіваварійний, ймовірно скоро не буде ні того будинку, ні загадки.
