За статистичними даними, Івано-Франківськ належить до найбільш спокійних і безпечних міст України. Хоча й нас часом лякають і обурюють повідомлення про «валентинівського стрільця» чи «ялинкового шумахера».
Старий Станиславів також не зажив собі слави кримінальної столиці Галичини.
Проте у першій половині минулого століття тут відбулося кілька гучних злочинів.
Як пише Західний кур'єр, деякі з них вельми нагадували відомі кримінальні оборудки зі світової історії чи художньої літератури.
Граф Монте-Крісто місцевого розливу
Всім з дитинства відомі пригоди відважного графа Монте-Крісто, який утік із замку Іф – грізної й неприступної в’язниці. Проте не всі знають, що подібний випадок трапився і в Станиславові. Вночі 10 листопада 1911 р. зі Станиславівської тюрми «Діброва» (знаходилася на сучасній вул. Чорновола, 119а) втік український патріот Мирослав Січинський. Він був ув’язнений за вбивство Анджея Казімєжа Потоцького, польського намісника Галичини, який провадив відверто антиукраїнську політику. В тюрмі Січинський мав провести 20 років, проте менш ніж через півтора року опинився на волі.
Вам здається, що неприступний замок навряд чи можна порівняти з провінційною тюрмою? Ну що ж, судіть самі. Станиславівська в’язниця була однією з найдосконаліших в Австро-Угорській імперії і вважалося, що втекти з неї неможливо. Як любили говорити тюремні наглядачі, швидше сонце зійде на Заході, ніж хтось звідти втече. В’язниця була оточена муром висотою 8 м, що знадвору яскраво підсвічувався лампами. На відстані кожних сорока кроків стояла варта. В мурі знаходилася лише одна брама, на якій день і ніч стояло двоє озброєних вартових. Коридори в’язниці перемежалися залізними ґратами зі «сліпими» замками, тобто їх можна було відчинити лише з боку головного коридору, а не з бічних, де знаходилися камери. Камери закривалися дверима із малим заґратованим віконцем угорі. Через нього наглядач цілодобово міг наглядати за в’язнем. І камери, і коридори вдень і вночі були яскраво освітлені. Вартові ходили в суконному взутті, щоб не створювати шуму і чути кожен шелест. При цьому всьому Січинський ще й знаходився під посиленим наглядом як особливо небезпечний злочинець.
Здійснити сміливу втечу йому допомогли українські патріоти, які для підготовки операції створили цілий комітет. Змовники встановили зв'язок з двома наглядачами, які були українцями. Ті принесли в’язню форму наглядача і накладні вуса для маскування.
Січинський перевдягся й скористався давнім і перевіреним методом – підклав у ліжко замість себе «ляльку», зроблену зі своєї одежі, ковдри й сіна. Після блискуче здійсненої операції він емігрував у США, де помер у віці 92-х років.
Злочинна парочка
На початку 20 ст. у США закохана пара гангстерів Бонні і Клайд наводила жах на мирних обивателів. На теренах Галичини у 30-х роках минулого століття теж діяла злочинна парочка. Галицький гангстер Андрій Чайковський на прізвисько «Грім» зі своєю бандою вчиняв зухвалі напади й крадіжки. Лише в якості співучасників його злочинів у судових провадженнях в 1934 р. виступило близько півсотні осіб. Дружину гангстера Василину Петращук у галицькому злочинному світі називали «Грім у спідниці». Вона в усьому підтримувала свого чоловіка. Більше того, коли він вирушив на роботу до Сполучених Штатів, вона разом із сином продовжувала «підробляти» в банді. Мабуть, Чайковський висилав з-за кордону замало доларів. Після того, як Василина та її чоловік опинилися в руках правосуддя, вона отримала півтора року ув’язнення як співучасниця. Взагалі в стосунках галицьких «Бонні і Клайда» далеко не завжди панувала ідилія. Відомо, що в Андрія Чайковського були коханки, яких він теж вплутував у свої темні справи. Деякі з них були ув’язнені на невеликі строки як його співучасниці.
Підступна Лоліта
Миле личко, наївний погляд – ще геніальний Набоков писав, що подібний ангельський вигляд не повинен вводити в оману. В кримінальній хроніці Галичини теж фігурувала малолітня «Лоліта». Дванадцятирічна сирота Гелена Висоцька, родом з Княгинин-Колонії в Станиславові, була взята на утримання Йозефом Станцліком з Угорників. І як же вона віддячила своєму опікунові? В січні 1911 р. маленька дівчинка вкрала всі його заощадження на суму 2100 корон і втекла в Коломию. До речі, 2100 корон – це мало чи багато? Кілограмовий буханець хліба коштував тоді 0,22 корони, а нові черевики – 20. В Коломиї станиславівська «Лоліта» зустрілася зі своєю старшою подругою – двадцятитрьохрічною Пауліною Кроґульською. А згодом обидві дівчини вирушили по крамницях, де купували одяг і білизну. Витратити всі гроші злодюжки не встигли. Коли їх знайшла й схопила поліція, в них ще залишилося 1773 корони і 60 гелерів.
Пограбування століття
Історія знає немало гучних нападів на банки, проте в Станиславові «пограбування століття» відбулося радше не як трагедія, а як фарс. В кам’яниці пана Бика (нині вул. Бачинського, 4) були розташовані поштова управа, контори ділових людей та філія Австро-Угорського банку. В пивниці будинку був склад, який використовувався місцевим торговцем для зберігання яблук. Саме до цієї пивниці у 1907 р. й проникли злодії, надумавши прорити підкоп до відділення банку. Перешкодили «пограбуванню століття» син продавця яблук та його товариш, які в той час навідалися до складу. Хлопці почули шум і загукали «Злодії!» На крик прийшов сторож, а з пивниці прожогом вибігли чотири кремезних чоловіки.
Склепіння пивниці було розібране, і в отвір уже цілком могла пролізти людина. На місці злочину було знайдено інструменти, одяг, три рулони клейонки і фіранки для прикривання вікон під час нічної роботи. Одного злодія поліція знайшла й заарештувала в готелі, трьох інших було схоплено на вокзалі. Як виявилося згодом, доблесна місцева поліція знешкодила міжнародну банду професійних ведмежатників! Очевидно, злодії знали, що їх чекає ласий шматок. Лише в конторі місцевого ділка Корнблюха, що знаходилася на першому поверсі будівлі, зберігалися 10 тисяч корон готівкою і 100 тисяч корон цінними паперами, не кажучи вже про банк. Проте отримати бажану здобич крадіям так і не вдалося. І все через сина торговця яблуками, який так невчасно для них нагодився по товар.
Станиславівські «Остапи Бендери»
У вересні 1906 р. в Станиславові відбулася афера, яка привела би в захват геніального шахрая, «сина турецького підданого» Остапа Бендера. На площі Ринок перед ратушею проводився аукціон податкової служби, де продавалися товари, конфісковані за несплату податків. Увагу публіки відразу привернула величенька «батарея» винних пляшок. Розкішні етикетки й відомі назви просто «кричали», що вино в цих пляшках дороге й вишукане. Біля спокусливого товару швидко зібрався натовп. Ціни на благородні напої були більш ніж прийнятні, тож мешканці міста швидко їх розібрали, тішачись такою вигідною покупкою. Особливо відзначився місцевий інспектор поліції, який на радощах прикупив аж десять пляшок вина. Але – що це? Всі, хто відкорковував пляшки, знаходили там не запашну амброзію, а оцет, кислу воду чи ще якусь незрозумілу бурду. Обурені люди кинулися назад до податкового виконавця, що проводив аукціон. Рятуючись від народного гніву, він мусив швидко втекти з площі. Пізніше з’ясувалося, що шахрайське вино було вилучено в місцевого шинкаря пана Єґера. Той виправдовувався, що зливав у пляшки з-під дорогих напоїв залишки підпсутого вина, яке потім продавав за копійки власникам дешевих генделиків. Хто ж винен, що податковий виконавець забрав у нього за борги саме цей товар. Проте цьому мало хто повірив. Радше за все, податковий виконавець і шинкар були в змові й навмисне підсовували покупцям фальшиве вино, а прибуток від афери ділили навпіл.
«Чорна мітка»
З детективних фільмів більшість із нас добре знає, що злодії часто використовують таємні мітки. Наприклад, зухвала банда з відомого серіалу «Місце зустрічі змінити не можна» залишала на місці злочину малюнок чорної кицьки. Галицькі злодії початку 20 ст. аж ніяк не пасли задніх у справі кримінального тайнопису. В них була ціла система розпізнавальних символів, якими вони мітили помешкання чесних громадян. Так, намальований крейдою зигзаг застерігав проти злого пса на подвір’ї, чотири кола в ряд повідомляли, що це обійстя – ласий шматок, є чим поживитися. Два перехрещених кола свідчили, що ґазди на рідкість легковажні, тож можна проникати до господи без жодного страху. Три квадрати в ряд застерігали: йти «на справу» небезпечно, великий ризик попастися. Про те ж попереджали й дві лінії, обведені колом. Такий знак говорив злодію, що хазяї надто полохливі й при першій же нагоді викликають поліцію.
Історія злочинів і кримінальна хроніка – не лише цікаве, а й повчальне чтиво. Шкода, що її не читають самі злочинці. Адже вона переконливо свідчить, що злочин у більшості випадків усе ж викривається, а його виконавці несуть заслужену кару. Найхитріших комбінаторів часто підводять дрібниці й незначні обставини, які просто неможливо передбачити. І навіть якщо злочин залишається невикритим, нікуди не подітися від суду Божого та мук нечистого сумління.
