"На світі все боїться часу, а час боїться пірамід, - Казав мудрець, пізнавши Схід, - на світі все боїться часу", - писав Яр Ялавутич. Шкода, але Івано-Франківськ не Лівійська пустеля, тут немає пірамід, натомість час залишив глибокі зморшки на обличчі міста.
Будинок на вулиці Січових Стрільців, 18 збудований ще у 1827 для купця С. Регенштрайфа Як розповідає краєзнавець Михайло Головатий ця будівля є найдавнішим поверховим будинок за межами середмістя. Проте, час змінив його до непізнаваності.
Стіни будинку пам’ятають галасливих хлопчаків, адже у 1850-х роках тут була розташована чоловіча міська 4-класна школа.
Пройшло менше ніж за пів століття і він почав заманювати до себе відвідувачів найсмачнішою та найвишуканішою у місті кавою. У 1892 в будинку була відкрита кав’ярня «Габсбург». Вона стала справжнім «притулком» для місцевої інтелігенції, адже могла запропонувати відвідувачам неперевершену каву разом із найсвіжішою пресою. Любили сюди заглянути на чашку ароматного чаю, замороженої кави чи скуштувати найрізноманітніше морозиво і жінки.
У 1918-му кавярню придбав ресторатор М. Гаубеншток і перетворив її на ресторан з двома залами – верхнім (на другому поверсі) і нижнім. Він вважався найбільш аристократичним. Зокрема куштував тут страви польський міністр внутрішніх справ Б. Пєрацького 4 червня 1934 року – за 11 днів до його вбивства бойовиками ОУН у Варшаві…
Сучасні історія будинку не настільки заворожує. Більше того, - вона лякає… Іванофранківці пам’ятають, як кілька років тому завалився будинок №18 на вулиці Січових Стрільців. Тоді з-під завалів рятувальникам довелося визволяти відвідувачів і працівників крамниці, що знаходилася на першому поверсі. На щастя ніхто тоді не загинув. Певний час точилися дискусії, що робити з будовою. Були навіть пропозиції знести її, а на звільненому місці збудувати щось нове. Але здоровий глузд взяв гору і тепер будівля активно відновлюється.
Ще один будинок «загубленого світу» Івано-Франківська знаходиться у самісінькому центрі міста, на площі Ринок одразу позаду Ратуші. Саме у ньому якому народився й виріс колишній голова Федеральної Резервної Системи США Артур Бернс. Він був одним з найвпливовіших фінансистів світу, радник кількох американських президентів, голова Федеральної Резервної Системи США у 1970-х роках Артур Бернс перших десять років свого життя провів у столиці Прикарпаття.
Як пише Богдан Скаврон, архівні документи свідчать, що батько Артура, Натан Кеслер (Бернцвайґ) до Першої світової війни торгував у теперішньому Івано-Франківську борошном і мешкав у будинку на площі Ринок, 5. А його мати, Сара Юран після одруження переїхала до Станиславова із Солотвина, де серед великої єврейської громади мешкала її родина. Батько Сари був мірошником і, очевидно, прилаштував зятя до свого бізнесу.
Що ж до самої будівлі, то ця триповерхова кам’яниця була збудована 1870 року на місці будинку, згорілого під час катастрофічної «мармулядової» пожежі 1868 року, коли вигоріла третина міста. До Першої світової війни її власником був тисменицький фабрикант Ісак Ґольдфельд. На першому поверсі була крамниця Фойєра (прянощі, вина та делікатеси). Помешкання на горішніх поверхах власник тисменицької фабрики дріжджів і спирту здавав квартирантам, серед яких була й родина Бернцвайґів.
Та сьогодні тут вже немає що здавати. Будинок став «власністю» щурів, мишей та безпритульних собак. Тільки на першому поверсі, зі сторони Ратуші, функціонує «Трактиръ «Ратуша» та крамниця одягу. Все ж інше – безжально знищені часом та людською халатністю руїни.
Наступний комплекс «закинутих» будівель пов’язаний із іменем Андрія Потоцького. Мурований цегляно-кам’яний палац збудований у 1672 – 1682 роках і використовувався спершу, як місце проживання власників Станиславова. Над палацом працювали два архітектори Ф. Корассіні та Д. Бенуа. Досі невідомо, який саме вигляд мав замок, адже з кожним новим господарем змінювався його вигляд. Загалом він був триповерховий, оточений оборонними валами і бастіонами, службовими будівлями та парком. Славиться місце і своїми іменитими гостями, тут щедро приймали короля Речі Посполитої Ян III Собеский, трансільванського князь Ференц II Ракоці, австрійського цісаря Йосиф II та три десятиліття тут мешкала дружина останнього українського гетьмана Пилипа Орлика.
Та з 1801 року палац перетворили на військовий госпіталь, в якому понад 200 років рятували автірйських, російських, німецьких, польських військових та бійців Української Галицької Армії.
У 2004 році Міністерство Оборони України передало замок Потоцьких олігарху. Від цього часу тут вже нікого не лікують, немає й кому полікувати будівлі комплексу, в яких потріскали стіни, повилітали вікна, а замість розкішних прийомів, гулянки влаштовує вітер…
На світі все боїться часу...
Продовження буде.
