Безодня між знанням й інформацією збільшується щосекундно. Кожен день — крок до води в пустелі марних сподівань й надій. Так виходить, ніби випочатково все заплутано для важкості сприйняття, а от коли торкаєшся, розумієш, що все ще кардинальніше відмінне. Знання є силою визнання свого незнання...добре, що далі.
З одного боку, постмодерний океан є логічним наслідком різноплановості знання, не варто звинувачувати вчених в релігійності, чи служителів церкви в науковості, чи письменників в попередніх двох прихильностях. Як і не варто звинувачувати самого себе , бо вас і так насправді не існує. Як не існує пекла чи раю, як не існує народження чи смерті, як не існує праведного чи гріховного. Бо гріх залишиться самим загадковим феноменом і в кожного він свій, і в кожного своє виправдання. Можливо буде ще один месія, ще одне розуміння сутності, але в час метагуманізму й тотальної брехні — він буде позбавлений епосу всезагального співчуття, хоча можливо й не буде, з огляду із тотального просиджування більшості в інтернеті — дурень може вдень отримати багатомільйонну шану, як й незрівняно мудрий — залишитись в тіні й притіненим...
Бернар Вербер в «імперії янголів» робить опис майбутнього, там звісно все є зрозумілим: кількість нових дослідників й праведників збільшиться й вони сидітимуть поряд із Діонісом й керуватимуть долею цілих популяцій через магію янкхі. Затоплення африканського селища чи зневоднення є наслідком волі окремої спільноти : Вольтера, Монро, Жюля Верна чи Ламарка. Тобто душі усіх вчених, праведників, письменників й просвітників в певному місці в певний момент можуть зайнятись геноцидом...але не вбив, якби не любив, як в одному трилері з водієм. Доречи феномен водія, такий й ж загадковий, як і мандрівника: ніколи не приземлюєш себе певною локацією чи місцем паразитування— там мандрував Набоков, з одного готеля в інший, так зробив і Гоголь, й Всі інші носії розсіяного світла. Це припущення Вербера, як і його припущення , що світ згорнеться в 2222 році. Чому саме чотири двійки —варто спитати в невидимих жерців темного чи світлого сьогодення. І в них є янкх й можливість впливати на історичний алгоритм....
Для того , щоб прийшов месія, має бути ідеолог, зокрема ідеолог, який через кардинальне просвітлення стане на бік Нового коловороту буденності. Бо якось сумно, що є баланс при потужному розумінні, що ніякого балансу ніколи не було, були лишень Необхідність й Випадковість. Зокрема, сам процес нашого дихання — це необхідність чи непрогнозована рефлексія...тому краще бути письменником в океані постмодерного невіднайдення , аніж ідеологом нової доктринарії — бо голову відтянуть разом із усіма тонкими й надтонкими світами й підсвітами.
Значить все ж таки варто прагнути просвітлення, бо є це шансом на спасіння, бо спасіння і є сенсом нашого буття, до того ж спасіння через добро й мудру довіру, але завжди має бути поряд мудрий ідеолог чи двоє ідеологів....щоб один детально прояснив, а інший — майстерно притінив.....
