Чернігів. Антонієві печери: дотик до таємниці

 

 

Майже тисячу років чернігівські Антонієві печери викликають підвищений інтерес. Для одних це — християнська святиня, для інших — примітний зразок підземної архітектури, для третіх — притулок привидів...

 

 

БАТЬКО ДАВНЬОРУСЬКОГО ЧЕРНЕЦТВА

 

 

983 року у старовинному місті Любеч народився хлопчик Антип, якому згодом судилося стати «батьком давньоруського чернецтва» і одним із найшанованіших православних святих. Змалку Антипа тяготився мирською суєтою і прагнув самоти — в отроцтві він викопав у лісі за дві версти від міста печерку і жив у ній у цілковитій самотності. Потім він вирушив на Святу Афонську гору, де в одному з монастирів прийняв постриг під ім’ям Антонія; там він освоїв основи чернечого життя і жив у печері біля Есфігменського монастиря. Його духовне життя вражало навколишніх. Ігумен монастиря наказав йому повернутися на рідну землю, аби Антоній навчив співвітчизників тому, що пізнав на Афонській горі.

 

Повернувшись до Києва, Антоній почав підшукувати місце, де він міг би усамітнитися, і знайшов печеру в прибережній дніпровській гущавині, в якій прожив кілька років. Але після смерті Володимира Хрестителя 1015 року чернець не зміг дивитися на криваву боротьбу за владу між його синами і знову пішов на Афон, прийнявши схиму в тому ж монастирі. 1028 року ігумен знову наказав йому повернутися на Русь. Антоній обійшов усі монастирі біля Києва, але не міг залишитися в жодному з них — надто життя в них було не схоже на те, що він бачив на Афоні та чого прагнула душа. За уявленнями Антонія, у великому місті людина не могла усамітнитися з Богом. Нарешті неподалік від місця своєї колишньої самітності він знайшов печеру, в якій раніше жив священик села Берестове Іларіон, який став київським митрополитом.

 

Слава про праведне життя Антонія швидко поширилася Києвом, і біля нього почали селитися ченці-відлюдники. Після смерті Ярослава Мудрого 1054 р. знову вибухнула усобиця. Антонія звинуватили в участі у повстанні киян проти великого князя Ізяслава і він потрапив у немилість. Побоюючись княжого гніву й розправи, він вирішив втекти із Київської землі. Дізнавшись про це, князь Святослав таємно переправив його до своєї столиці. Так однієї ночі 1069 р. преподобний Антоній прибув до Чернігова, де для майбутнього свого поселення вподобав Болдіни гори. Назва місця походить від давньоруського слова «болд» — дуб. Це дерево має підвищену енергетику і його здавна шанували місцеві жителі; свого часу там було язичницьке капище. Імовірно, з цього антонієвого вибору і почалися ті «дивацтва», про які йтиметься нижче.

 

У товщі Болдіної гори преподобний Антоній вирив печеру, в якій прожив три роки, до того часу, коли кияни умовили його повернутися до Печерського монастиря, де він через рік помер у віці 90 років. Але протягом наступних семи століть заснований ним у Чернігові монастир продовжував розвиватися, збільшувалася кількість ченців, печеру Антонія розкопували в різні боки, з’явилися досить просторі підземні приміщення й надземні споруди. Тільки в раціоналістичному ХIХ столітті, коли бажаючих жити під землею помітно поменшало, монастир занепав.

 

 

«ДИВА» ПІДЗЕМЕЛЬ

 

 

Сьогодні Антонієві печери є комплексом підземних споруд, що складається з церков святого Антонія, святого Феодосія Тотемського, Ніколи Святенника, каплиці з похованнями, келії Антонія та кімітірії, сполучених між собою галереями. Загальна протяжність приміщень — майже 350 метрів. Найцікавішою є церква Феодосія, у притворі вона сягає висоти 8,4 метра, що дозволило навіть потроїти у ній хори; потрапляючи в цю церкву, відвідувач забуває, що перебуває під землею. Головною святинею монастиря вважають келію Антонія, хоч важко повірити, що вона належала самому засновнику монастиря: надто мало шансів, щоб вона збереглася за тисячу років. Характерна риса ансамблю, що відрізняє його від інших аналогічних підземних комплексів: його приміщення знаходяться на чотирьох рівнях, розташованих одне над одним.

 

 

З Антонієвими печерами пов’язано багато легенд і переказів, ще більше — чуток і пліток. Однак є й речі, які не мають наукового пояснення, але на які, так або інакше, доводиться зважати. Планомірні й послідовні роботи у печерах (розкопки, розчищення, вивчення, зміцнення й реставрація) почалися три десятиріччя тому. Саме тоді регулярно почали фіксуватися різного роду чудеса. Ось як описує одне із них «учасник події»: «Те, що сталося 7 лютого 1970 року, докорінно змінило моє ставлення до див Антонієвих печер.

 

Ми працювали в нижньому ярусі комплексу. Зовнішні двері були закриті на замок. Електричного освітлення в печерах тоді ще не було, і копати доводилося при свічках і ліхтариках. Ближче до ранку світло закінчилося, прирікаючи нас на вимушену бездіяльність. Ось тут і пригадалося, що в попередній вихід ми залишили недогарки свічок за вівтарем церкви Ніколи Святенника. І мені довелося за ними йти. Упевнено орієнтуючись у печерах та в цілковитій темряві, я абсолютно спокійно йшов у потрібному напрямку. І тут сталося те, що неможливо пояснити з погляду звичайної людської логіки...

 

Біля келії Антонія Печерського стояла людина, одягнута у щось чорне, схоже на довге старомодне пальто. Привид мовчки дивився на мене ззаду, а я бачив його ніби в дзеркалі, адже я був у той момент у церкві Ніколи Святенника спиною до нього. Хоч як це дивно, звичайного в такій ситуації жаху я не відчув, але стало ніяково. Розуміючи, що це галюцинація, я швидко пішов уперед у приміщення вівтаря. Видіння зникло, але від цього стало ще тривожніше. Обшукавши те місце, де мали бути свічки, і не знайшовши їх, я із жалем констатував, що повертатися доведеться без світла. Виходити з вівтаря не хотілося, але нічого іншого не залишалося: не чекати ж, коли за тобою прийдуть. Увійшовши до центрального об’єму храму, я знову побачив ЙОГО. Стояв ВІН на тому ж місці.

 

Все виглядало цілком реалістично, крім одного: в абсолютній темряві бачити будь-кого неможливо! Дивно. Але хвилювання ослабло. Кілька кроків уперед — і привид сховався за поворотом. Повернувшись до своїх товаришів, я нічого їм не розповів, побоюючись глузувань».

 

Це уривок із книги завідуючого відділом історії печер Національного історико-архітектурного заповідника «Чернігів стародавній» Володимира Руденка, серйозного вченого, який почав займатися вивченням місцевих підземель ще підлітком. Передбачуючи скепсис читача, додам: до приходу в заповідник Володимир працював дільничним міліціонером і співробітником карного розшуку; навряд чи хтось із чернігівців зважиться звинуватити його у психічній неврівноваженості, хворобливій фантазії, або ж у гонитві за причетністю до дешевих сенсацій. Зі скрупульозністю міліцейських протоколів вже багато років Володимир записує «події», що відбуваються в печерах, навіть намагається робити замальовки.

 

«Чудеса» в печерах відзначали й багато інших співробітників заповідника та відвідувачі печер. Цікаво, що влітку 1995 року якогось «ченця» бачила в печерах ціла група людей. Робилися й спроби спеціального наукового вивчення печерних аномалій, але апаратура, встановлена в підземних приміщеннях «відмовлялася працювати і видавала інформацію, що не піддається науковому поясненню». До вивчення того, що відбувається, притягували різних фахівців, аж до екстрасенсів, кожен підходив до роботи по- своєму, але всі були єдині в одному: Антонієві печери впливають на людський організм. Йдеться не обов’язково про галюцинації — цей вплив може виявлятися в прискореному серцебитті, «стрибках» тиску, відчутті безпричинного страху...

 

Незвичайні властивості Антонієвих печер пробували використати й для отримування вигоди. Так, 1999 року одна приватна фірма вельми успішно залучала туристів із Москви, до програми перебування яких входили підземні лікувальні сеанси.

 

 

 

 Чернигов

 

 

 

ІНТЕРВ’Ю З ПРИВИДОМ

 

Документально зафіксувати аномальне явище пощастило й автору цих рядків. Погожого вересневого дня 1996 року я попросив Володимира показати мені ті місця підземель, в яких людина відчуває найбільший дискомфорт. Руденко запропонував інший варіант: щоб я погуляв у самотності печерами при вимкненій електриці зі свічкою або ліхтариком.

 

 

Печери зустріли мене гулкою тишею, яку розривало дзижчання динамо ліхтаря, шум моїх кроків і дихання, шелестіння одягу. Обов’язковим пунктом моєї подорожі було місце, найбільш відвідуване привидами — церква Ніколи Святенника. З церкви Антонія я перейшов до церкви Феодосія, піднявшись на наступний ярус, потрапив до каплиці з кістками, з неї довгою галереєю повз келію Антонія, відому також як «мовчальна», дійшов до мети. Повертатися зворотно можна було або через кімітірію, що примикає до церкви Ніколи Святенника, та вузький коридор, пройшовши ними до каплиці з кістками, або попереднім шляхом повз келію Антонія. Я обрав останній маршрут.

 

Добре знаючи розташування приміщень, я не відчував нiякого страху. Вихований у роки войовничого атеїзму, я вже почав підсміюватися над своїми побоюваннями. Але «радість перемоги» виявилася передчасною. Підходячи до каплиці з кістками, я кинув промінь ліхтарика у бічний хід ліворуч. Променя не було! Точніше, він виходив із відбивача, але впирався у щось, що неможливо було роздивитися. Тієї ж секунди мене охопив жах, нездоланне бажання скоріше вибратися на поверхню.

 

Вийшовши із підземелля, я, звісно, умовчав про свою «пригоду». Страхи одразу ж зникли, поступившись місцем іронії, але головний сюрприз чекав на мене вдома. Виявилося, що під час підземної подорожі мій диктофон був усе ще включений на запис і саме в ТОМУ місці (по фонограмі відстежити це елементарно просто) на плівці виявився абсолютно дивний звук. Це було щось схоже на вигук «Уть!», вимовлене людським голосом, але якесь «здавлене», ніби прокручене на вдвічі або втричі більшій швидкості. Якби «вигук» з’явився у звуковому діапазоні, то не почути його було б неможливо: пропорційно зі звуком динамо ліхтарика, його гучність дорівнювала б близькому гуркоту грому. Ніхто з моїх знайомих, археологів, спелеологів, фізиків дати раціональне пояснення цьому явищу не зміг. Печери Антонія залишають більше запитань, ніж відповідей.

 

Сергій КОЛЕСНИК,

День

 


15.04.2012 5231 0
Коментарі (0)

21.01.2026
Михайло Бойчук

Прокуратура знайшла лазівку: Фіртка розповідає, як через негаторні позови держава повертає ліси та заповідники, обходячи «закон про добросовісного набувача».

7359
17.01.2026
Вікторія Матіїв

«Я хочу, щоб його пам’ятали як Героя, як людину, яка не боялася. Він ішов з думкою, що війна закінчиться й він повернеться», — ділиться про полеглого військовослужбовця Василя Косовича його дружина, Марія Косович.

9502
14.01.2026
Вікторія Косович

Заступник міського голови Святослав Никорович розповів журналістці Фіртки, як місто перетворює власний потенціал на туристичну перевагу.

1610
10.01.2026
Тетяна Ткаченко

Волонтер Іван Перхалюк розповів про суми допомоги, яку вдалося зібрати у США українській діаспорі. За його словами, у 2023 році — 122 тисячі доларів, у 2024-му — 156 тисяч, а у 2025 році сума сягнула 185 тисяч.    

3656
06.01.2026
Павло Мінка

Археологи Івано-Франківщини продовжують відкривати секрети минулого. Палац Потоцьких і «Давній Галич» стали центром найцікавіших розкопок 2025 року.  

13447 1
31.12.2025
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки розпитала лікарку-кардіологиню Віталію Гутак про причини розвитку серцево-судинних хвороб, обстеження та підвищений тиск. 

3555

Це світ, де століття інтелектуальної роботи пущені котам під хвости, де в центрах прийняття рішень волею глибиняк опиняються маразматики, психопати та безглузді популісти.

925

Щось схоже було під час перегляду "Врятувати рядового Раяна" (пригадую 1999 рік в Бостоні), глядач залишав залу, з певних причин та переконань. Так і на 40 хвилині фільму "28 років по тому" несприйняття насилля глядачем сягало певної межі.

917

І знову, як і щороку раніше, «журнал Ротшильдів» чи то передбачає, чи то кодує нас, конспірологічно-схвильовану публіку, своїм прогнозом на те, яким буде світ в 2026-му році. 

3188

Історія неодноразово доводила: там, де церква служить не Богові, а владі, народ завжди платить за це свободою й кров’ю. Роками українцям нав’язували «пушкіних», «достоєвських» і «лєрмонтових» з одного боку, та «нєвських», «царів» і «муромців» — з іншого. Усе це стало ідеологічною підготовкою до війни, у якій ці ж наративи використовують для виправдання вбивств українців.

1125
19.01.2026

Зима — це час, коли наш організм потребує особливої підтримки, адже холодна погода, короткі дні та обмежений доступ до свіжих фруктів і овочів можуть знижувати наш імунітет.  

7907
15.01.2026

Люди часто звикли пов’язувати втому з недосипанням чи стресом, але не менш вагомим чинником є харчування. Те, що ми кладемо на тарілку, безпосередньо впливає на рівень енергії, концентрацію та працездатність.  

1745
11.01.2026

Найкраще, щоб у раціоні переважала так звана «груба» їжа — продукти, багаті на клітковину. Йдеться про буряк, капусту, моркву, гриби, фрукти, овочі та зелень.     

7076 1
17.01.2026

На недійсність впливає не те, що сталося після вінчання, а те, що було до складання шлюбу.    

8083
14.01.2026

Варто зазначити, що це вже не перший священнослужитель Івано-Франківської Архієпархії, який удостоївся звання Капелана Його Святості та титулу Монсеньйора.

2412
12.01.2026

Вірян запрошують на нічні чування в Погінський монастир.

1193
07.01.2026

У храмі Святих апостолів Петра і Павла ПЦУ в Космачі не було різдвяного богослужіння ні 25 грудня, ні 7 січня. Натомість 7 січня у церкві провели спільну молитву за мир та припинення війни. 

3672
18.01.2026

Недостатнє фінансування, кадровий голод і відсутність системної державної політики у сфері культури — ключові виклики, з якими стикається краєзнавчий музей «Бойківщина» Тетяни й Омеляна Антоновичів.

12674
22.01.2026

Згідно з даними Google Trends, який аналізує популярність пошукових запитів у Google та YouTube, кількість запитів за темою Гренландії, зокрема запит «переїзд до Гренландії», досягла рекордного рівня у січні поточного 2026 року.   

570
20.01.2026

Президент США Дональд Трамп запросив 49 держав і Єврокомісію до "Ради миру" щодо Гази, серед запрошених є Україна, однак відповіді від неї поки немає.

1129
14.01.2026

Новиною номер один ввечері 13 січня в українських медіа стала інформація про обшуки, а пізніше й повідомлення про підозру керівниці фракції «Батьківщина» у Верховній Раді Юлії Тимошенко.  

1269
10.01.2026

Кардинал Ватикану П'єтро Паролін зустрічався з послом США при Святому Престолі Браяном Берчем, і під час розмови він закликав, щоб Вашингтон дозволив президенту Венесуели Ніколасу Мадуро втекти до Росії.

945