Чемпіонка світу Вікторія Терещук: Патріотизм найкраще видно в спорті

 

/data/blog/56019/ab3d395790786bc33fb9c7ef42ce28a1.jpg

 

Сучасне п’ятиборство – набір дисциплін, неодмінних для офіцера початку 20 століття. Вікторія Терещук, яка кілька днів тому здобула «срібло» на чемпіонаті Європи з цього виду спорту каже, що це – її робота, і розповідає, як вдається поєднувати великий спорт з вихованням сина, при цьому не забуваючи про жорсткі рамки спортивного режиму

- З чого починається ранок титулованої спортсменки?

- Титулована - не титулована. Я ніколи про це не думала. Коли спортсмен зупиняється і замислюється "Скільки я всього досягнув, скільки у мене медалей", тоді закінчується спорт. Кожна людина виконує певну роботу. Спорт - це так само робота. І ми, спортсмени, маємо такі самі проблеми. Прокинутись, відвести дитину в садочок, придумати що приготувати поїсти, встигнути на зустріч.

- Коли на ЧС-2014 з футболу німці обіграли бразильців 7:1, вони не очікували, що це станеться із таким рахунком. Ваше персональне «срібло» і «золото» в естафеті на чемпіонаті Європи були так само неочікувані?

- Ми дуже напружено готувались до цих змагань. Та у нас же такий вид спорту, що в принципі будь-який спортсмен, який приїжджає на змагання, може виграти. Проте, на жаль, не завжди все залежить від нас. Ти можеш фізично бути готовим до змагань, але ніколи не знаєш, коли все може піти не так, як би хотілось. Два тижні тому на фіналі Кубка світу я теж повинна була б виграти, але мені не пощастило з конем. Тому цього разу я сподівалась і просила Бога, щоб все пройшло добре, щоб мені дали такого коня, на якому спокійно можна буде їхати й показати хороший результат.

- Як Ви психологічно готуєтесь до змагань?

- Я не маю чітко визначених методик. Можу лише сказати, що за тиждень до змагань мені подобається проводити час наодинці. Просто лежати, читати і заспокоювати нервову систему, котра перебуває на межі. Взагалі найкращий відпочинок – це море, книжка і жодних активних занять. Якось ми з Анастасією Спас (представниця збірної України з сучасного п’ятиборства) зустрілись увечері й почали згадувати усе, що з нами відбулось за минулий рік. Ми плутались в подіях, коли вони були, де вони були. Хоч у нас і дуже насичений графік, але саме завдяки цьому відчуваєш, що по-справжньому живеш. Набагато гірше, коли дні тягнуться один за одним і є подібними один до іншого.

- По які поради до Вас як чемпіонки світу, призерки Олімпіади звертаються інші представниці збірної?

- Дівчата з команди звертаються-питають, але не як до призерки Олімпіади, а просто як до більш досвідченої спортсменки. Поодинці ми хоч і конкурентки, проте все одно під час проходження різних етапів змагань звертаємось одна до одної по допомогу, ділимось своїми відчуттями, враженнями.

- Спорт і дружба – вони сумісні?

- Робота в спорті і життя – це дві різні речі, які треба вміти розділяти. Я вмію це робити. Моя подруга з команди Анастасія Спас теж вміє. Тому нам ніщо не заважає товаришувати і в житті. Важливими є лише особисті якості людини, те, якою вона є насправді. Коли в півфіналі чемпіонату Європи я не дуже добре стріляла, вона хвилювалась, співчувала, підійшла до мене, допомогла зробити деякі правки. Це набагато цінніше. Коли ми вдвох виступали в естафеті, це був такий драйв. На фехтуванні ми весь час сміялись. Ми отримували величезне задоволення, коли принесли велику кількість балів і піднялись на перше місце. Коли ти один – ти сам за себе. Коли ми вдвох – ми відчуваємо взаємну підтримку, а не те, що одна із нас може зіпсувати перебіг змагання. Так, ми конкурентки на доріжці, в басейні, але не в житті. Я можу їй зателефонувати і знаю, що в разі потреби вона приїде. Так само я готова їхати до неї на допомогу. Це нормально. Шкода тільки, що не всі спортсмени розділяють дружбу та кар'єру.

- Після невдачі на Олімпійських іграх в Лондоні як Ви себе переконали, що ще не час ставити крапку в спортивній кар’єрі?

- Життя в спорті нелегке. Бувають моменти, коли здається, що немає ані сил, ані бажання займатись цим далі. Так було зі мною після Олімпійських ігор в Лондоні. Мені здавалось, що я вже досягнула всього, чого тільки можна було, і настав час починати життя, в якому не буде великого спорту. Я дуже вдячна тим людям, які підтримали мене в той складний період мого життя. Повірити в себе та свої сили мені допоміг Сергій Назарович (Бубка). Він переконав мене, що я ще багато можу показати. І зараз, я не втомлююсь йому за це дякувати.

- Якими рисами має володіти п'ятиборець, щоб ставати призером чемпіонатів і Олімпіади?

- Мабуть, щоб досягати високих результатів в спорті треба мати терплячість та працелюбство. І найголовніше – “при каждой неудаче уметь давать сдачи, а то удачи не видать”.

- Наскільки паспортний вік є важливим в спорті?

 - Він неважливий, якщо спортсмен не має травм. Наприклад, я ні в чому не поступаюсь дівчатам з нашої команди. Я добре бігаю, добре плаваю. Фізично мені мій вік не заважає. Це більше справляє психологічний тиск, особливо коли деякі керівники намагаються замінити тебе на більш юних спортсменок. Звісно, це образливо коли вказують на твій вік у паспорті, але на змаганнях я його не відчуваю. Просто намагаюсь менше про це думати. Взагалі одного разу після змагань, я тоді тільки з декретної відпустки повернулась, дівчата з команди мені кажуть: “Вікторія! Ходімо на вечірку”, я почала відмовлятись: “Та ні, я ж стара”, але вони мене не слухали, просто прийшли до мене в кімнату і зі словами “Нам без тебе буде сумно” забрали із собою. В таких ситуаціях розумієш, що цифра в паспорті – це ще не все. Найголовніше – внутрішні відчуття.

- В сучасному п’ятиборстві спортсмен – наче універсальний боєць – має вміти все. Вас не мучить почуття несправедливості, що комусь для здобуття медалі потрібно тренувати лише одну навичку, а п’ятиборцям – декілька одразу?

- Ми вибрали цей вид спорту, ми його любимо, хоча в ньому є і позитивні сторони, і негативні. В порівнянні, наприклад, з легкоатлетами, ми витрачаємо більше часу на тренування. Та, з іншого боку, в нас є своя втіха - ми ж можемо і поплавати, і побігати, і верхи поїздити. В легкій атлетиці тільки ж побігати. А це монотонні дії, які значно виснажують. Тому нам дещо легше. Крім того, уявімо, що під час змагання, в одному з видів щось не вдалось. Ми ж все одно можемо покращити загальний результат протягом дня. А якщо легкоатлет погано пробіг, в нього вже не буде змоги виправити це. Тому в нашому спорті плюси компенсують всі мінуси.

- Останнім часом багато спортсменів припиняють виступати за українську збірну, аргументуючи це тим, що держава ніяк не допомагає і що навіть тренуватись доводиться за власний рахунок. Чи не вважаєте Ви, що їм просто не вистачило патріотизму? Як Ви ставитесь до переходу із однієї збірної в іншу?

- Не можу сказати, що в спорті бракує патріотизму. Навіть навпаки. Саме в спорті його добре видно. Сходження на п’єдестал, підняття національного прапора, звучання гімну – це найбільш прекрасні миті в житті спортсмена. А ось те, що вони переходять виступати за іншу країну… Ну що ж, на це є багато причин і в кожного спортсмена вона своя. Хтось виходить заміж і змінює громадянство, хтось через напружену конкуренцію не може потрапити в команду, у когось проблеми з керівництвом.. Життя дуже складне і багатогранне. Гірко розуміти, що в своїй країні ти не можеш повністю реалізуватись. Мені теж свого часу пропонували перейти до іншої збірної. Я відмовилась.

- Коли Дмитра Булатова призначили міністром молоді та спорту, стосовно цього рішення звучало багато критики. Ви відчуваєте підтримку з боку міністерства?

- Складно говорити про це, коли в країні такий непростий період. Хотілося б, щоб держава підтримувала спорт, а люди знали в обличчя тих, хто захищає честь країни на міжнародному рівні. Проте зараз нам доводиться стикатися із багатьма проблемами. Наприклад, за 2 дні до початку чемпіонату Європи стало відомо, що грошей в міністерства нема. Це було велике розчарування, адже ми готувались, викладали сили на тренуваннях. Якби не Національний олімпійський комітет, який профінансував нашу поїздку, нас би могло не бути в Угорщині. Взагалі саме НОК робить найбільший внесок у розвиток нашого спорту, за що ми їм дуже вдячні.

- 4 години тренувань зранку і 4 години увечері, змагання за кордоном, збори. Як Вам вдається поєднувати заняття спортом з вихованням сина?

- Поки мама працює і заробляє гроші, дитина відпочиває з бабусею на морі (сміється). Загалом, коли є можливість, коли в мене підготовчий сезон, я беру сина з собою. Йому це дуже подобається. І на конику він любить покататитсь. Звісно, він переживає, що мене часто нема, алев же звик до цього. Буває складно, але це допомагає нам ще більше цінувати проведений разом час. Ми весь час граємось, жартуємо, галасуємо. Коли він був зовсім маленький, я брала шкарпетку, вдягала її на руку і так з ним розмовляла. Владику це так подобалось, що він сам часто приносив мені шкарпетку і просив, щоб я з ним так погралась. Це щось таке, що для нього вигадала я, дала йому. Зараз він сам пропонує ігри – танки, машинки. Коли ми виходимо з машини біля дому, у нас є гра – хто перший добіжить до ліфта. Наші сусіди часто сміються, коли бачать, як я з пакетами в руках стрімголов забігаю в будинок. Зате нам весело і син цінує цей час. Багато хто дивується, що в такому віці я поводжусь так по-дитячому, зате я знаю, що йому сподобається. Я хочу, щоб він розказував своїм дітям, що у нього була така дивна мама.

- Для переважної більшості великий спорт асоціюється із витримкою, контролем і режимом? В які рамки Ви себе ставите?

- Спорт – це моя робота. Саме тому я повинна піклуватись про своє здоров'я. Є певний набір продуктів, яких я не дозволяю собі вживати – чіпсів, солодких газованих напоїв, магазинних тортів і тістечок. Раніше мені здавалось, що я йду на значні жертви. Зараз я розумію, що мені прекрасно живеться і без кетчупу. Я стараюсь робити домашні йогурти, пекти хліб, який дуже подобається Владикові. І я дуже рада, що мої батьки приймають мене із всіма вимогами і не годують цим мого сина, коли він залишається із ними. Крім того, в спорті, як і в іншій професії, постійно треба вивчати щось нове, поновлювати знання. У нас постійно змінюються правила, вводять нові зміни. Наприклад, раніше ми стріляли з пневматики, зараз впровадили лазер.

В п'ятиборстві, як і в інших видах спорту, легко пійматись на допінгу по дурості. Тому постійно треба читати інструкції всіх препаратів, всіх косметичних засобів. Не можна випити якісь ліки не перевіривши, які складники туди входять, не проконсультувавшись з лікарем. Доходить навіть до того, що коли на змаганнях я беру пляшку з водою, я перевіряю, чи вона герметично закрита, чи ніхто не брав її. Якщо пляшку вже хтось відкривав і дають її мені – я не питиму з чужих рук. Так, це жахливо жити в такому контролі, в недовірі до чужих людей, та я довіряю своїй інтуїції і завжди знаю, коли хтось усміхається нещиро.

- Київ і Луганськ – два таких різних міста. Ви відчуваєте себе жителькою великого міста чи малого?

- Вперше я приїхала до Києва в 2001 році. Я тоді приїхала з тренером готуватись до чемпіонату світу серед юніорів. Ми тоді досить довго прожили тут, я їздила верхи, бігала, плавала. Коли ми повертались зі змагань назад до Києва, мені здавалось, що я повернулась додому. Це було кохання з першого погляду і саме тут, в Києві, я почуваюсь вдома. Люблю парки, люблю коли переїжджаю з правого берега на лівий, коли увечері дуже красиво. Мені подобається бувати в Конча-Заспі, тренуватись там, бігати в полі, біля озера. Мені подобається це відчуття, що ти наче й тренуєшся, але, разом з тим, і єднаєшся з природою. Тому якби мене запитали: «Де ти хочеш жити?», я б не вагаючись вибрала Київ.

- У Вашому рідному місті зараз відбуваються складні події. Як Ви та Ваші близькі оцінюєте їх?

- Які б не були проблеми чи складні конфлікти, але вбивати одне одного - це найжахливіше, що тільки може бути. Люди залишаються без будинків, без батьків. Складно дивитись на те, як матері втрачають своїх дітей. Хлопчикам, яким тільки по 18-20 років, дають до рук зброю. Це ж психологічна травма, із якою їм доведеться жити і в майбутньому, коли настане мирний час. Та вони вже не будуть повністю здоровими. Подібна психологічна травма – це інвалідність, не в прямому значенні цього слова.

Серед близьких, які зараз в Луганську, залишився мій батько. Ми постійно телефонуємо одне одному, але як би я не пропонувала приїхати до Києва, він не погоджується. Каже, що краще нагляне за моєю квартирою. Проблема в тому, що зараз там багато мародерів і люди просто бояться залишати своє майно, яке вони наживали протягом багатьох років. Взагалі старшим людям складно покидати рідні місця і все змінювати.

- Як мама майбутнього чоловіка яких рис Ви намагаєтесь навчити свого сина?

Я вчу його, що всі конфлікти треба вирішувати мирно. Намагаюсь йому пояснювати, що і він може бути винен в сварках, які виникають. Часто він приходить до мене і каже «Мене образили» - «А чому образили? Чому так сталось?» - «Може, я був не правий». Важливо те, що дитина сама доходить до такої думки, а не я йому кажу про це. Я б хотіла, щоб в нашій країні конфлікти теж вирішувались мирним шляхом. Але для цього треба розмовляти і важливо, щоб про це пам'ятали дві сторони.


23.07.2014 1305 0
Коментарі (0)

20.04.2026
Вікторія Косович

Сьогодні Артем Жицький поєднує фітнес і відновлення, працюючи з військовими, які повертаються до цивільного життя. Про мотивацію, виклики реабілітації та те, чому відновлення після війни є процесом без фінальної точки, ветеран розповів в інтерв'ю журналістці Фіртки.

822
14.04.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалась з лікарем-генетиком, професором кафедри медичної біології та медичної генетики Івано-Франківського національного медичного університету Русланом Козовим про те, що насправді означає «спадковість», які генетичні дослідження сьогодні доступні в Україні, що хвилює пацієнтів, та як правильно планувати вагітність, щоб мінімізувати ризики.

3391
10.04.2026
Михайло Бойчук

Як насправді виглядає ситуація з нелегальним гральним бізнесом в Івано-Франківській області? Фіртка отримала офіційну статистику від правоохоронних органів та регулятора азартних ігор ПлейСіті. Але перед цим — про проблему загалом, щоб на контрасті зрозуміти ситуацію в регіоні. 

3443 1
07.04.2026
Діана Струк

Як відновлюють Палац, навіщо місту фестивалі під час війни і яким стане цей культурний осередок через кілька років — про це Фіртці розповів директор Простору інноваційних креацій «Палац» Володимир Гайдар.

2130
03.04.2026
Олександр Мізін

Підроблені акти, незаконні рішення рад і чорні реєстратори — основні схеми захоплення державних лісів у 2025-2026 роках.

3280 1
31.03.2026
Вікторія Матіїв

Журналістка Фіртки поспілкувалися з ректором ІФНМУ Романом Яцишиним про те, як сьогодні мотивують молодь вступати до медичних закладів, які зміни відбулися у географії студентів, як університет працює над тим, щоб випускники залишалися працювати в Україні, а також про виклики, які стоятимуть перед українською медициною після завершення війни.

6397 1

В Івано-Франківську про літературний Станіславський феномен говорили його патріархи Володимир Єшкілєв та Тарас Прохасько.  Володимир Єшкілєв, який власне придумав бренд літературного «Станіславського феномену», уявляв собі його як «мікрорайон в місті».

2104

На програмній зустрічі на початку 2023 року Сєргєй Кірієнко виклав чотири цілі для російської когнітивної війни проти України - дискредитація військово-політичного керівництва України, розкол українців, розкол української еліти, деморалізація українських військ.

1315

В євангельському описі останніх днів земного життя Ісуса Христа ми зустрічаємо імена постатей, які прямо або опосередковано мали відношення до Страстей Христових. 

1123

Наближається пора, коли після зимової сплячки повилазять змії.

1985
20.04.2026

Регулярне вживання алкоголю призводить до серйозних порушень роботи шлунково-кишкового тракту, печінки, підшлункової залози, органів дихання, нирок і статевих залоз.

9344
16.04.2026

Війна та стрес суттєво впливають на харчові звички.

8567 2
11.04.2026

У сучасному світі ми часто їмо поспіхом, на ходу або перед екраном телефону, не звертаючи уваги на сам процес. Але їжа — це не просто набір калорій. Це досвід, задоволення та спосіб отримати гармонію.  

8112
20.04.2026

У сучасному світі християнські цінності, зокрема — вчення про чистоту до шлюбу, нерідко стають предметом дискусій. Але християнство залишається послідовним у своїй позиції: дошлюбні статеві стосунки — гріх.

5535
15.04.2026

Старий сидів біля оазису, біля входу в одне близькосхідне місто. До нього підійшов юнак і запитав...

5985
12.04.2026

Священник наголошує: значення Великодня неможливо зрозуміти без усвідомлення ролі Воскресіння. Отець нагадав слова апостола Павла: «Якби Ісус не воскрес, то намарна була б наша віра і намарною була б наша проповідь».

1628
10.04.2026

Як і кожного року, особливе моління Страсної п'ятниці очолив архієпископ і митрополит Івано-Франківський владика Володимир Війтишин.

1857
19.04.2026

Ростислав Держипільський розповів про трансформацію глядацької аудиторії за роки його керівництва.  

8407
20.04.2026

В Болгарії в неділю, 19 квітня, переконливу перемогу (44,7%) отримала коаліція "Прогресивна Болгарія" на чолі з колишнім президентом країни Руменом Радевим, якого вважають проросійським політиком.

338
15.04.2026

Минулої неділі в Угорщині відбулися вибори парламенту. Цікаво, що всі три партії, які пройшли до парламенту є правими, — жодної лівої чи ліберальної партії в угорській політичній реальності «немає».

1333
08.04.2026

Банальна приказка каже, що «безкоштовний сир буває лише в мишоловці». Тобто, що немає ніде, включно з економікою нічого безкоштовного. Завжди хтось буде змушений заплатити.

1533
07.04.2026

ISW звертає увагу на те, що російські мілітарні блогери критикують неефективність російських систем протиповітряної оборони та наголошують на впливі українських ударів.

1442