Випробування країни зовнішнім незалежним оцінюванням залишилося позаду. Комусь ЗНО відчинило навстіж двері до найпрестижніших ВНЗ, комусь — лише прочинило, іншим — взагалі закрило на замок, чи навіть приперло пальці. А державні мужі мали би подивитися на нього як на дуже повчальний урок, бо попри всі «за» та «проти» ЗНО таки відбулося, вказавши на найболючіші проблеми українського суспільства.
З директором Івано-Франківського регіонального центру оцінювання якості освіти (ІФРЦОЯО) Богданом Томенчуком ми поспілкувалися про слабкі та сильні сторони системи незалежного оцінювання й цьогорічні особливості цього процесу.
— Цього року ЗНО стало своєрідним лакмусовим папірцем тих процесів, які відбуваються в українському суспільстві та освіті. Які проблеми, насамперед, повипливали?
— Як на мене, випливла загрозлива для багатьох проблема прецеденту. Зовнішнє оцінювання показало, що бодай в одній вузько взятій сфері, незважаючи навіть на війну, можна навести порядок, і для того бардака, котрий існує й культивується в державі, це стає небезпечним. Тому швидше за все ми і далі будемо жити в умовах тотальних недофінансувань, в умовах, коли система ЗНО змушена брати на себе завдання, розв’язання яких вкрай необхідні суспільству, але вони набагато вищі від тих можливостей, які ми маємо. інколи не зрозуміло, в який спосіб ми даємо собі з ними раду. «Постмайданна» Україна показала, що ми готові до вибуху, спалаху, але планове, системне світіння нам наразі не під силу. Найтяжчий героїзм — це героїзм буденної праці: нині стати бодай на йоту кращим, аніж ти був вчора. А ми хочемо просто бути попереду від сусіда. Це все видно і з результатів наших абітурієнтів, і зі ставлення до процесів у державі та процедур ЗНО. До кінця не можу зрозуміти, чому йде таке полювання за нашими найменшими помилками, неточностями. Не хочу сказати, що ми ідеальні чи маємо такими бути, але хочу наголосити, що в тому середовищі, в якому ми перебуваємо, зробити більше, аніж ми зробили, неможливо. і система ж побудована так, що здатна миттєво нівелювати навіть свої промахи. А коли врахувати, що наші люди творять тести, організовують тестування, комп’ютерний супровід за дуже смішні зарплати.
— Або вони від вас розбіжаться, або вишукаєте фінансові ресурси для гідної їм подяки.
— Ваша правда. Якщо ЗНО має жити, то треба докорінно змінювати ті умови, в яких воно перебуває. Я зі страхом чекаю щороку, що ось зараз «прорве», «вистрелить»... Маю на увазі, зокрема, конфіденційність завдань.
Люди, які пишуть тести, організовують ЗНО за копійки, не мають ні морального, ні тим більше юридичного права займатися навіть репетиторством. і попри які спокуси щодня ходять! А ми ж справедливо хочемо, щоб людина, котра мало не сотню бланків відповідей мусить укласти одна під свою відповідальність, навіть штрихом не помилилася. Не палаю бажанням чіпати ореол на наші голови, але з болем сприймаю спроби малювати нам роги. У Грузії людина, яка управляє організацією ЗНО, має в рази вищу зарплату, аніж ректор найпрестижнішого їхнього університету. У нас в системі працює 300 осіб на всю Україну. Вибачте, якщо у когось виникли паралелі з трьомастами спартанців, чи — не дай, Боже, святотатства, — з Крутами. Але я інколи все-таки кажу своїм співробітникам — це наші Крути, якщо ми вистоїмо, якщо хлопець з верховинських полонин почне диктувати свої правила гри ровесникові з Печерських пагорбів, бо у нього більше чесних шансів, тоді вистоїть і Україна. Якщо про це мовчати, це питання не порушувати, ми можемо привести систему на межу прірви. ідеться всього про 300 людей і дати їм гідну, не жебрацьку зарплату для держави не коштує нічого. інакше ми розвалимо систему. Ризикую виглядати меркантильним, але період сором’язливого романтизму має закінчитися, бо закінчується ресурс запального ентузіазму, а його відсутність може нас погубити. У систему почнуть приходити дилетанти або відверті користолюбці...
— Крім того, ЗНО ще й відсіює половину медалістів. Якою була ситуація цього року? Скільком медалістам не вдалося пройти перевірку зовнішнім незалежним оцінюванням?
— То ілюстрація до ще однієї метафори... У нас в одній біографії легко може вживатися козак Мамай і... Мартин Боруля. Дехто з сучасників ганяється за шматком металу і якогось дивного престижу, як герой Карпенка-Карого за «бамагою» з титулом. Я не про справжніх медалістів, звичайно, а про 20-30 процентів надуманих і надутих претендентів. Це вражаючі факти і цифри. Якщо комусь потрібні понти, то він ті понти має, але як їх не роздувай, у житті рятівними понтонами вони не стануть... Але є і чисті проблиски. Неіменовано розповім про один надзвичайно цікавий випадок. В одній із наших чотирьох областей (іФРЦОЯО обслуговує чотири області — івано-Франківську, Тернопільську, Закарпатську, Чернівецьку. — Авт.) є людина, від якої там залежить доля всієї освіти. В неї двоє синів-близнюків претендували на медалі. На жаль, школа вважала, що інакше просто не пасує. На зовнішньому оцінюванні хлопці показали низькуватий результат. Я не злорадствую, навпаки, хочу наголосити на внутрішній порядності тої людини, адже вона ні до мене не підходила, ні на пункт тестування не пробувала впливати, а з гідністю прийняла той факт, перед яким її поставили обставини. З одного боку, це свідчить про силу та прозорість нашої системи, з другого, все-таки, виявляється, на високих посадах можуть бути люди з честю. Дитина має право на будь-який результат, але сприйняти цей результат з гідністю може не кожен батько.
— У Коломиї була протилежна ситуація. На всю Україну прогриміла новина про те, що на останньому дзвонику в Коломийській школі №1 випускник Марко Левандовський передав свою медаль однокласниці Олі Мацюк, зауваживши, що вона несправедливо залишилася без неї, адже вчителька з історії її «зарубала».
— Оля Мацюк справді виявилася молодцем, вона склала всі свої три тести з результатом 198 балів і вище. Я дуже боюся, що це один із найвищих результатів ЗНО коломийських медалістів. Абсолютно зрозуміло, що ЗНО поставило греблю перед потоком медалей, але ЗНО може зробити ще й атестат чеснішим, якщо прибрати норму про те, що ми не маємо права розголошувати результати. Під час вступної кампанії їх все одно оприлюднюють. і якби кожен знав, що його результат буде відомим усім, то батьки задумалися би, чи купувати оцінку в атестаті, чи ні. Я не хочу дорікати своїм колегам-вчителям, котрі є в тих обставинах, в яких перебуває вся держава. і якщо вони бачать країну, котру розкрадають фурами, ешелонами, гектарами, акваторіями, то можна їх зрозуміти (не виправдати), коли за «дякую в конверті» робиться оцінка в атестаті. Оля Мацюк таки відстояла істину, доказавши свою правду на ЗНО. А якби не було ЗНО?
Хотів би сказати добре слово про наш департамент освіти, зокрема про заступника його директора івана Будзака. Це він прямо співпрацює з нами при організації ЗНО, він же вишукав юридичну можливість виправити неправедну ситуацію у Коломиї, і департамент звернувся до міністерства за не зовсім потрібною згодою на такі дії.
Де він був раніше? А без роботи ходив, бо коломийська епопея розгорталася на тлі тривалого кадрового колапсу в управлінських структурах. Це предметний показ того, як дорого обходиться людям владна чехарда. Тут зачаївся вагомий ризик для ЗНО-2016. Мало того, що воно охопить значно більшу кількість учнів і предметів, розтягнеться в часі і просторі, воно ще буде проходити у гармидері децентралізації територій при тільки-но сформованих нових владних командах. Нам треба заново встановлювати всі функціональні зв’язки по всій Україні, можливо, що й міняти свої базові документи. А серед українських реалій це може бути навіть не ризиком, а цілою загрозою. Що ж, тим вагоміше сказане перед цим тут і до цього взагалі...
— Про що свідчать результати ЗНО цьогорічних вступників? Які вони?
— Результати ЗНО, як не парадоксольно, у кількісному вимірі будуть щороку практично одні і ті самі. Якщо колись буде «спалах» кількості «двохсотбальників», то швидше всього це означатиме, що ЗНО пройшло «якось не так». Тому ми щороку будемо мати достатньо мінімальний відсоток тих, що мають 200 балів, при ще мінімальнішому відсоткові тих, що розв’язали всі завдання. Бажано, щоб останній показник зростав. Втім, він, певно, залишатиметься на місці, бо наша освіта в глибоченькій «Європі».
— Чи може суспільство впливати на це?
— Однозначно, що так — підвищити планку при вступі, прийомі на роботу, переорієнтувавши пріоритети, переконцентрувавши і фінанси, і зусилля... Це сміхота, коли поріг з української мови одні рукотворно встановлюють такий, що лише 8% абітурієнтів його не долають. А інші, не розібравшись, починають волати, що аж 23 тисячі дітей через цих недолугих організаторів тестування не пройшли. Та ж торік тих, котрі не подолали умовний «поріг» у 124 бали, було більше у відсотковому відношенні. Але цьогорічний бар’єр — швидше пиріг, ніж поріг. і свідчить про те, що суспільство не зацікавлене у високій якості освіти. Бо чим вищий поріг, тим вищі вимоги до наступних поколінь, тим чіткіші наміри реформувати освіту. До речі, поріг з математики був одним з найвищих, але й тест з математики був чи не найлегшим за всі роки. Аби здолати математичний поріг, досить було розв’язати лише кілька завдань з дуже багатьох. Це не просто ганьба для держави, яка ставить такі планки. Це та ганьба, котра завтра обернеться катастрофою, тому що «круті хлопці» в разі чого за допомогою кулеметів з’ясують, чия домна. Але направте на домну навіть балістичну ракету, вона з того страху все одно не буде випускати метал. Потрібні люди, які знають, як це робити. А ми наповнили країну і ринок праці офіціантами з юридичною освітою та економістами з кругозором калькулятора... Хоча тут все зрозуміло. Розваливши освіту професійно-технічну, отримали чергу за дипломами про освіту вищу.
— Якою була явка?
— Жахливою, в середньому 85%. 2008 року, перед першим тестуванням, прем’єр Тимошенко на всю країну за два дні до часу «ікс» заявила, що «ми це якесь ваше ЗНО скасуємо». В результаті — близько 10% неявки на тест з української мови. Ми дуже голосно коментували ту ситуацію: «Це квота Юлі Володимирівни». Цього року це фактично кабмінівська квота. Такий височенний процент неявки — близько 15% — на всі предмети після української мови та літератури — квота Кабміну. Бо з осені минулого року і до цих пір не підписаний документ, який дав би нам право всіх тих, хто не пройшов тест з української мови, не включати в базу на складання наступних предметів. Але по факту невдахи знали, що їм ці тести будуть абсолютно не потрібні. і вони, погано склавши перший тест, не йшли далі, таким чином ми отримали 15% неявки, а це 10-12 мільйонів гривень для всієї України. За такі гроші можна було переобладнати з нуля шість-сім середньостатистичних регіональних центрів, бо якщо люди наші терплять, то техніку, як соловейка, байками не нагодуєш.
— А скільки «сміливців» наважилося порушити дисципліну на пункті тестування?
— На першому тестуванні з української мови і літератури 40 учнів з чотирьох областей регіонального центру було вилучено за мобільні телефони. Торік ми мали близько 30 порушників на всіх предметах, а тут 40 — на одному. Це були здебільшого ті, кому все «по цимбалах», бо прийшли складати державну підсумкову атестацію — атестат все одно дадуть! і дали ж! А ЗНО і вступу як такого їм не треба. Тож на тому недоброзичливому тлі, який виник абсолютно безглуздо після тесту з української, ми чітко заявили про непорушність наших підходів до порядку на ЗНО. Подіяло — на всіх наступних тестуваннях вилучили лише чотирьох абітурієнтів з Прикарпаття. По регіону відчайдухів було аж... 15. і слава Богу, бо ніхто не має на меті перекреслити чиюсь долю.
— Чи були якісь курйозні чи навіть анекдотичні випадки?
— Найбільшим анекдотом було те, що зовнішнє оцінювання в цих умовах все-таки відбулося. Ще трошечки — і буде як у Ліни Костенко: «Душа пройшла всі стадії печалі, тепер уже сміятися пора». Якщо б притомна людина подивилася, в яких це умовах відбувалося і відбулося, вона би розреготалася. Гомерично, правда...
До курйозів відніс би ситуацію з апеляціями та відкриті завдання, для простоти розуміння — короткі твори. Їх перевіряють живі люди, тож помилки — неминучі і допустимі, тому апеляція — складова процедури, невід’ємна, а то й визначальна її частина. Кожен із сотень тисяч абітурієнтів має можливість побачити свою роботу на персональній сторінці, скликати хоч консиліум вчителів та репетиторів і в разі чого — аргументовано апелювати до відповідної комісії в Києві. Де ще таке в Україні бачили?
Спільноті ж почали трубити як про велике диво: «Ти гляди, які ми пурці, «відсудили бали у тих сволочів». А ті ж «сволочі» для того і є, для того придумані та поставлені, аби захистити права абітурієнта в останній інстанції. Це не подвиг. Це обумовлене право одних і безумовний обов’язок інших. і робити з того надзвичайні новини — трохи смішнувато, тому дивився на ці трапунки, як на маленьке пиво, як там у народі кажуть... «за моє житоѕ». Ця ситуація характерна для всієї країни, тому застерігаю тих, на кому шапка може загорітися від примірок цих обставин до свого погруддяѕ
— А якщо говорити більш метафорично, то яким було ЗНО-2015?
— Воно було дуже успішним. Завдяки тим же освітянам, управлінцям, правоохоронцям, медикам, спостерігачам, спецзв’язківцям, зрештою, навіть недоброзичливцям. Якщо говорити, що метафора — це наповнення іншим змістом, то ЗНО якраз є метафорою, воно наповнює цю державу іншим, добрим смислом. Але боюся, щоб ми не залишилися білою вороною, бо вона ж також практично лиш метафора. Дуже давно, після першого тестування, на котромусь інтернет-ресурсі була стаття, в якій правдиво, але іронічно аналізувалася тодішня політична ситуація в державі в контексті Ющенко—Тимошенко. Автор писав, що ніхто не вірив в успішне ЗНО, а воно не те що відбулося — країну струсонуло і стрепенуло... Далі він продовжив, що всі надіялися на успішність тодішньої «постмайданної» країни. А цього не відбулося. Відтак автор наважився запропонувати: може, тим людям, що організували ЗНО, дати владу, аби вони організували державу? Це не наміри і навіть не натяк. Так, цілком випадковий і недоречний спогад... Мало що хто напише і мало що кому згадається...
— Цього року вперше тести з української мови і літератури та математики ділили на два рівні: базовий та поглиблений. Таке нововведення виправдало себе?
— Однозначно так, хоч би тому, що ВНЗ з мовчазної згоди держави продемонстрували тотальну незацікавленість у випускниках з поглибленими знаннями. Маски скинуто, чи будуть аплодисменти, вирішувати залі, тобто суспільству. Але це тема далеко за межами одного інтерв’ю. Чи вірю я в успіх і потрібність системи? Вірю! Ще більше, ніж вчора і позавчора... Як пройде ЗНО-2016? Якщо не буде враховано сказаного — воно не тільки моє, воно болить усіх нас, хто цим займається, — то знову ЗНО пройде краще, ніж сподіваються недруги, але гірше, ніж усім нам хотілося би і як того заслуговує наша зболена Україна...
